Як почувається після третього нападу експолонена т.зв. “ДНР” Валентина Бучок (фото)

Наталя Жукова
2020-06-21 21:40

image
Фото: Вільне радіо

20 червня ВПО з Донецька Валентина Бучок підірвалася на розтяжці у власному подвір’ї в Іванопіллі Костянтинівського району. Вибухівка на хвіртці спрацювала, коли жінка вранці вийшла погодувати тварин. Валентина вижила: хірурги витягнули з її тіла близько 30 осколків. Хто може зводити з нею рахунки, чим завершилося розслідування попередніх двох замахів та що планує робити далі — про це та інше ми розпитали жінку в хірургічній палаті на другий день після вибуху та операцій.

 

Валентина Бучок мешкає на околиці Іванопілля в основному одна, в погано пристосованому приватному помешканні. Чоловік служить на Донбасі з 2016 року. 

Вибух та його наслідки

20 червня близько 7-ї ранку жінка вийшла на двір погодувати тварин.

“В лівій руці я несла їм їжу. Правою рукою штовхнула хвіртку, почула хлопок й опустила очі вниз. За 10 см від землі я побачила таку ж штуку, яка була 15 жовтня 2019 року. Вона була прив’язана. Я зробила 2 кроки назад, й воно рвонуло. Я впала, почала сильно кричати: думала голова просто розірветься. Мені не так оці рани боліли, як голова  —  довго нічого не чула”,  —  згадує Валентина.   

Від вибуху деформувало пластикове вікно  —  експерти зі слів брата жінки припустили, що вона туди впала. 

“Я лежала там, кричала, потім вирішила, що треба зібратися з силами, зайти в дім та почати викликати поліцію та “швидку”,  —  каже Валентина. 

Вона подзвонила брату, який вже викликав допомогу. Лікарі за словами потерпілої приїхали швидко.  

Валентина Бучок в лікарні у Костянтинівці розмовляє з адвокатом. Фото: Вільне радіо

 

“Зараз я на знеболювальних, погано чую, голова сильно болить. Доктор сказав, що у мене більше ніж 30 ран  —  повиворачувало м’які тканини”,  —  розповідає Валентина.  

Один з осколків потрапив під підборіддя. Кінцівки та обличчя жінки забинтовані, деінде проступила кров. Життєво-важливі органи, великі судини та кістки вибух не зачепив. 

Лікар-хірург костянтинівської лікарні №5, в якій перебуває Валентина, розповів Вільному радіо: її стан через добу після вибуху задовільний, хоча й має численні мінно-вибухові травми. 

“Те, що я бачу зараз, — ушкодження внутрішніх органів немає”,  —  каже лікар Дмитро Щоголь. 

За офіційним повідомленням поліції, місце вибуху обстежили слідчі, кінологи та вибухотехніки. Розслідуванням керує Костянтинівська місцева прокуратура. Справу кваліфікують як замах на умисне вбивство. Але місцеві активісти вважають інакше.

“Наші організації вважають, що на Донеччині тривають жахливі системні акти терору проти патріотично налаштованої східноукраїнської громади. Тому є підтвердженням три резонансні справи, де жертвою російського терору є Валентина Миколаївна Бучок. Саме тому ми вважаємо помилковим та невірним правову кваліфікацію події поліцією – замах на умисне вбивство (ст. 15, ст. 115 ККУ). Це дійсно замах, але виконанням його є відвертий і очевидний теракт!”,  —  каже краматорський пластун, голова громадської організації “Лібері Лібераті” Максим Потапчук. 

Вибухотехнік місце підриву
Вибухотехнік вивчає місце вибуху. Фото: Національна поліція

 

Додамо: чоловік Валентини просив командування свого підрозділу відпустити його додому на допомогу дружині, але його не відпустили. Тоді він самовільно залишив місце дислокування, й тепер йому загрожує звинувачення у дезертирстві.   

Замах вже не перший

Жінка зізнається: її тероризують вже декілька років поспіль. 

“То у мене кота вбили в грудні 2018, то кров наливали по снігу на дворі  —  навіть не могла собі уявити, що у 21-му столітті отаке може бути. Я ніколи ні з ким не сварилася, нікому нічого не винна”,  —  каже Валентина. 

10 березня 2019 року цю ж хату підпалили. За словами жінки, розслідування не просувається.

“Чоловік прийшов у відпустку. О 2-й годині ночі закричав: “Бучок, підйом, горимо!”. Ми швидко своїми силами загасили дах домівки. Викликали поліцію, пожежників — є акт про підпал: що це не самозагоряння, а саме підпал. Але “віз й нині там”,  —  розповідає Валентина. 

Після того був другий напад. 

“А 15 жовтня 2019, коли я поїхала в Бахмутський апеляційний суд, по обіді чоловік подзвонив мені й сказав, що знайшов розтяжку на дворі. Викликали поліцію та експертів. Все, на що спромоглася поліція,  —  знищили речдоки; результат нульовий, навіть “в мінусі”. Я багато разів ходила просила “дайте хоч яку-небудь відповідь”  —  відповіді немає”,  —  розповідає Валентина та додає  —  3 місяці тому з подвір’я щез пес.   

Версія 1: За цим стоять бойовики “ДНР”

У Валентини є вороги, при тому не один. Найперше, на кого вона думає,  —  це бойовики т.зв. “ДНР”. Вона пробула в полоні окупантів у своєму рідному Донецьку 11 місяців 2017 року. Її тримали в “Ізоляції” (це катівня бойовиків, яку облаштували в Донецьку).

На той момент жінка працювала рядовим електромонтером в ДТЕК у Донецьку, мешкала у власній квартирі, а у п’ятницю приїздила на вихідні в Іванопілля. Затримали її під час її робочого дня поблизу дому, де вбили “Моторолу”: якомусь бойовику жінка з телефоном здалася підозрілою. Її затримали.

В мережі є відео “допиту шпигунки СБУ” Валентини Бучок, в якому вона розповідає про “роботу на СБУ” та яке неодноразово транслювали на центральних російських телеканалах. Каже, зробила це свідомо, аби про її місце перебування дізналися рідні та щоб вирватися з полону. Військовий трибунал т.зв. “ДНР” “присудив” Валентині Бучок до 17 років тюрми. Про свою стратегію виживання в тюрмі “МГБ ДНР” вона згадує так:

“Якщо ви хочете мені “шити” шпіонаж  —  “шийте”. Я читати не буду оці ваші байки, я вам все підпишу”. Ну й сподівалась, що мене все ж таки тут внесуть в списки на обмін. Тільки так, по-іншому ні. Все це мультяшне”,  —  каже колишня бранка.

Валентину обміняли 27 грудня 2017 року. 

Детально про свій полон вона розповідала в інтерв’ю та на зустрічах з громадськістю. 9 червня цього року вона розповіла про все це в інтерв’ю у фонді “Ізоляція” в Києві — на річницю захоплення цього креативного культурного простору та перетворення його на одну з найстрашніших катівень т. зв. “ДНР”. 

“Розумієте, саме слово “ізоляція” — це жуть. Коли його зараз використовують в контексті пандемії, і от коли кажуть “на ізоляцію”, у мене одразу виникають отакі асоціації” —  каже Валентина.

Валентина додає, що її колишнім мучителям відоме місце її перебування. 

“Я коли була у полоні, зі мною були всі документи  —  паспорт, довідка переселенки. Мені там казали: “Ти що, думаєш, тебе обміняють  —  будеш жити спокійно? Ми тобі гарантувати цього не можемо”. Власне, вони мали рацію —  захистити мене нікому. Поки мій чоловік захищає батьківщину, мене тут просто вбивають”,  —  каже жінка.  

Версія 2: ДТЕК

Зараз Валентина Бучок  —  інвалід 3 групи по загальному захворюванню, вона не працює. Відносини з колишнім роботодавцем — компанією найбагатшої людини України Ахметова — значно погіршилися: Валентина готує вже третій позов проти ДТЕК. 

“У мене немає можливості працювати. Я намагалась після полону працювати там же, в ДТЕК, просто психологічно не змогла. Коли нас залишили в Донецьку на окупованій території (керівництво виїхало, а нас залишили, мабуть, на знищення). Мене взяли в полон на робочому місці. Я судилася з ДТЕК по зарплатні  —  щоб вони мені виплатили гроші за час, проведений в полоні, я цю справу виграла, мені виплатили. А тепер я готую новий позов на відшкодування моральної шкоди”,  —  каже Валентина. 

Тож, Валентина не виключає помсту з боку колишнього роботодавця.

“Я не хочу нікого звинувачувати, але я припускаю таке”,  —  каже вона.

Версія 3: місцеві мешканці

За словами жінки, в Іванопіллі  у безпеці вона себе теж не відчуває.

“Хатинка наша стоїть на белебні — немає ані забора, нічого, а в кінці ділянки  —  посадка, де неодноразово я й сусідка помічали чоловіка, який “косив під бомжа”. Я не захищена ні з якого боку”, — розповідає постраждала. 

Вона зверталася з заявами про те, що вони з чоловіком потребують житла, але сільська голова Іванопілля Людмила Лукічова письмово відмовила, пославшись на відсутність житла.

Валентина каже: з односельцями майже не спілкується через політичні погляди — вона з друзями заявляє, що їхні сусіди з Костянтинівки та Дружківки, а також багато мешканців Іванопілля (в тому числі й син сільської голови) стояли на “ДНРівських” блокпостах. Відповідні вироки суду є тільки по деяких людях. 

“Минулого разу, коли на неї напад було  здійснено (в жовтні минулого року) —  сільський голова, коли питали в неї що у вас таке робиться, казала: “Та то вони самі для себе поставили (розтяжку  —  ред), ніхто їх не чіпає, нікому вони не потрібні. Там реально місцеві стояли на блокпостах. І по сину — це місцеві селяни підтверджували. Зі слів ветерана АТО-підприємця Сергія Свириденка, який теж мешкає в Іванопіллі, місцеві ворожо налаштовані до АТОвців та до проукраїнських сил”,  —  каже документатор військових злочинів “Міжнародного партнерства з прав людини” у 2015-2016 роках Галина Олійникова.   

Хто б не замахувався на її життя, Валентина хоче продовжувати шукати справедливість. 

“Я все ж таки хочу, що винні були покарані. Я не здамся, ані з боєм, ані без. Хтось за все це має відповісти. Боротьба продовжується”,  —  каже наостанок Валентина.

Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Останні новини

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: