Підтримайте Вільне Радіо
Частина громадських організацій і місцевих ініціатив, які ще нещодавно стежили за чистотою води й повітря, саджали дерева та навчали дітей сортувати сміття, після початку повномасштабного вторгнення мусили припинити роботу. Інші — попри небезпеку та брак ресурсів, продовжують працювати, адаптуючи свої проєкти до нових умов. Ми зібрали історії тих, хто не полишає екологічної справи, і тих, кому довелося поставити діяльність на паузу.
Через повномасштабне російське вторгнення довкілля Донеччини щодня зазнає суттєвої шкоди від бойових дій. За даними Державної екоінспекції в Донецькій області, сума збитків вже перевищує 2,6 трильйона гривень:
І ці підрахунки — лише приблизні, адже представники Інспекції не мають доступу до тимчасово непідконтрольних територій. Наприклад, фахівці не можуть обчислити обсяг екологічної шкоди, якої окупанти заподіяли в Маріуполі.
“Те, що ми бачимо у відкритих звітах — лише верхівка айсберга. Значна частина Донеччини нині залишається недослідженою, бо через бойові дії туди неможливо потрапити. Ми не маємо доступу до відбору проб грунтів, води, повітря, тому будь-які оцінки можна вважати лише орієнтовними”, — зазначає еколог та науковий керівник лабораторії громадських досліджень ГО “Довкола” Максим Сорока.
Бойові дії спричинили появу десятків нових осередків забруднення — через зруйновані підприємства, вибухи складів і затоплені шахти, де вода насичується важкими металами й радіонуклідами.
“Якщо ці шахтні води потрапляють у річкові системи, ми отримаємо довготривалі наслідки для всього басейну Сіверського Дінця”, — розповідає Сорока.
Аби хоч якось допомогти природі охопленої боями Донеччини, в регіоні продовжують роботу десятки екологічних ініціатив. Серед таких — центр громадянського суспільства “Друкарня” у Слов’янську. Ще до повномасштабного вторгнення він обʼєднав молодь і старших мешканців навколо турботи про довкілля, зокрема, про стан місцевої річки Колонтаївки. Команда екоактивістів влаштовувала освітні заходи, адвокаційні кампанії та щорічний екофорум для жителів Донеччини й Луганщини.
Після початку масштабної війни робота центру фактично зупинилася, і відновлювати діяльність довелося майже з нуля.
“У перші місяці здавалося, що тема довкілля не на часі. Але бойові дії завдають страшної шкоди природі, і ми зрозуміли, що потрібно про це говорити”, — зазначає голова організації Капіталіна Каплан.
Сьогодні “Друкарня” працює над двома напрямками.
Перший — моніторинг води. Руйнування очисних споруд, розливи пального та затоплена техніка забруднили підземні та річкові води, які забезпечують регіон питною водою. Крім того, вже звичною проблемою на Донеччині стали перебої з централізованим водопостачанням — це змусило мешканців шукати альтернативи. Криниці та свердловини нині залишаються основним джерелом води для багатьох родин, але й вони не гарантують безпеку.
Тож команда “Друкарні” взялася перевіряти воду, аби убезпечити місцевих від інфекцій та інших ризиків для здоров’я. Результати досліджень показують, з яких джерел можна брати воду, яку слід кип’ятити або фільтрувати, а яку краще взагалі не використовувати.
Так, одне з досліджень у Слов’янську виявило, що водопровідна вода є умовно придатною для пиття у надзвичайних умовах, а вода зі свердловин має посередню та погану якість. У деяких пробах знайшли ознаки забруднення нітратами й марганцем, високий вміст солей та зважених часток, що робить таку воду придатною лише для побутових цілей. А вода з одного з колодязів виявилась настільки забрудненою, що її не радять використовувати навіть у господарстві.
Цьогоріч активісти дослідили також річку Колонтаївку. Результати аналізу показали, що вода звідти має критичні перевищення за багатьма показниками.
“Вода у річці Колонтаївка має дуже погану якість, не відповідає екологогігієнічним нормативам та не придатна для цілей питного або господарсько-побутового водокористування”, — йдеться у висновках.
Ситуація із забрудненням води є системною для всієї Донеччини.
“У регіоні десятки водозаборів втратили контроль за якістю через руйнування очисних споруд і відсутність електропостачання. Зараз найнебезпечніше — це потрапляння у воду продуктів розкладу вибухівки, паливно-мастильних матеріалів і важких металів. Без постійного моніторингу це може призвести до хронічного отруєння населення”, — говорить Максим Сорока.
Громадські ініціативи, подібні до “Друкарні”, нині фактично беруть на себе частину функцій держави, зазначає він.
“Те, що зараз роблять активісти, — це героїзм. Без них ми не знали б реального стану води чи повітря, бо державна система моніторингу частково зруйнована”, — каже еколог.
Другий напрямок, яким опікується “Друкарня”, — моніторинг повітря. Основними забруднювачами на Донеччині зараз є обстріли й пожежі. У Слов’янську працюють дві станції моніторингу, ще одну намагаються відновити у Миколаївці. Дані доступні онлайн, але мешканці найчастіше цікавляться ними лише тоді, коли бачать дим чи смог, розповідає голова організації.
“Коли на моніторах з’являється червоний сигнал, ми радимо зачиняти вікна і не виходити на вулицю”, — говорить Капіталіна Каплан.
Під час обстрілів у повітря потрапляють тисячі мікрочастинок металів, оксидів азоту, сірки, аміаку. А пожежі в промислових зонах утворюють діоксини — одні з найтоксичніших сполук, від яких складно очистити навіть житлові райони.
“Кожен показник моніторингу — це не просто цифри, а питання здоров’я тисяч людей”, — пояснює Максим Сорока.
Втім, попри те, що громадські ініціативи й досі збирають дані про стан води та повітря, ці матеріали майже не передаються до органів влади, зазначає Капіталіна Каплан. Місцеві та державні структури продовжують покладатися на власні лабораторії, а отримати інформацію від активістів можливо лише за запитом і не завжди оперативно. Зате для місцевих громадський моніторинг став важливим джерелом оперативної інформації про небезпеки для здоров’я та довкілля.
“Громадський моніторинг виник саме тому, що до державного у людей немає доступу”, — стверджує голова центру громадянського суспільства “Друкарня”.
Пристосуватися до роботи в умовах наближення фронту змогли не всі локальні ініціативи. Однією з таких стала ГО “Добро” з Добропілля. До широкомасштабної війни волонтери організації встановили у місті станцію для моніторингу якості повітря. Це питання турбувало їх давно, бо у шахтарській громаді було багато людей з проблемами легенів та навіть онкологічними захворюваннями.
“У 2021 році нам вдалося отримати фінансування на придбання станції моніторингу повітря та залучити експертів”, — розповідає керівник громадської організації “Добро” Володимир Орос.
Нині Добропілля все частіше потрапляє під російські обстріли, Сили оборони регулярно повідомляють про спроби окупантів прорватися до міста. Тож ековолонтери мусили призупинити роботу станції. За словами Володимира Ороса, сама станція ще стоїть, але дані в інтернет вже не передає.
Цей випадок не поодинокий:
“Ми втратили понад половину незалежних станцій моніторингу, встановлених громадськими організаціями. Частину з них знищено, частина опинилася на окупованих територіях. Це велика втрата, бо саме такі дані були найоперативнішими й незалежними”, — каже науковий керівник лабораторії громадських досліджень ГО “Довкола” Максим Сорока.
До повномасштабного вторгнення у Званівці кілька років працювала група екоактивістів. Андрій та Юлія Тимчаки заснували громадський простір “Лемко-центр”, де популяризували сортування сміття та ідею zero-waste (нульових відходів, — ред.). Починали з власного прикладу: сортували пластик, папір, жерстянку та скло. Згодом цю практику поширили на місцеву школу та амбулаторію.
Активісти придбали сміттєві баки для роздільного збору відходів та організували вивіз відсортованого сміття до Слов’янська і Краматорська. А ще встановлювали ліхтарі на сонячних батареях, прибирали громадські території, ставили сонячні панелі для опалення осель і продажу електрики за “зеленим тарифом”.
Та після початку повномасштабного вторгнення активістам довелося припинити екологічні ініціативи у Званівці. Через постійні обстріли вони виїхали з Донеччини. Частину обладнання вдалося вивезти, однак більша частина залишилася на місці.
“Безліч обладнання згоріло під час пожежі 23 лютого 2023 року, коли в “Лемко-центр” прилетіло 15-20 ракет”, — каже Юлія Тимчак.
В евакуації активісти продовжили займатися екологічними ініціативами: у прихистку для переселенців організували сортування відходів та почали шити багаторазові торбинки.
“У шелтері ВПО ми облаштували сортування шести фракцій енергоцінних відходів, облаштували велопарковку”, — зазначає співрозмовниця.
Втім, відновити повноцінну діяльність “Лемко-центру” поки не вдалося. Зараз Юлія Тимчак і її однодумці зосередились на фіксації шкоди, документуванні фактів забруднення та допомозі громадам, які зазнали руйнувань. На думку Максима Сороки, це важлива робота, яка часто лишається непоміченою:
“Поки триває війна, ми маємо говорити про довкілля так само як про гуманітарну допомогу чи відбудову. Бо без чистої води, повітря й землі не буде, куди повертатися”, — резюмує експерт.
Робота над цим матеріалом стала можливою в рамках проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.