Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Віктор Савич працював на будівництві, а у вільний час займався господарством у селі. Повномасштабне вторгнення росіян спонукало чоловіка вступити до лав ЗСУ. Понад два роки захисник боронив спочатку Запорізьку, а потім Донецьку області. Загинув боєць у квітні 2024-го у Бахмутському районі.
Про життєвий шлях Віктора Савича Вільному радіо розповіла його дружина Наталя Савич.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Чоловік народився 17 липня 1967 року у селі Лютинськ на Рівненщині, де прожив усе життя. Закінчивши школу, ще хлопцем, Віктор вивчився у місцевому училищі на маляра-штукатура та відслужив строкову службу у радянській армії. Після служби чоловік одразу взявся за роботу.
“Він працював на тракторному заводі слюсарем-ремонтником, тобто ремонтував обладнання на заводі. А у 2010 році навчався на курсовому комбінаті “Рівнебуд” на спеціальності “Маляр, бетоняр і тесляр”, — розповідає дружина.
До повномасштабного вторгнення Віктор працював на будівельних роботах.
“Постійно тільки і їздив по “шабашках”. Взагалі він був такою людиною, яка не відмовляла людям, тому без роботи не був”, — додає Наталя Савич.
У вільний від роботи час чоловік полюбляв порибалити, захоплювався історико-патріотичними книгами й встиг перечитати цілу колекцію.
Родина жила у приватному будинку та мала чимале господарство.
“У нас проста сільська хата, і мали ми й коника, собачку, корівку, свиней, курей, кролів та дуже великі поля. Він дуже любив займатися з тваринками та по господарству”, — ділиться вдова.
1 березня 2022 року Віктора Савича призвав на захист держави місцевий військкомат.
“Він навіть не сумнівався, як почалася війна, то з перших днів пішов”, — додає Наталя Савич.
Чоловіка зарахували на посаду заступника командира бойової машини — навідника-оператора гірсько-штурмової роти військової частини А3892. Здебільшого військовий служив на БМП.
“Цілий рік він пробув на Запоріжжі. Був у районах Оріхова, Воздвижівки, Роботиного та Копані. Але потім перед Новим роком 2023 року він потрапив у лікарню через травму ноги. Там йому зробили операцію на коліні. Потім він якийсь час побув вдома на лікування”, — розповідає Наталя Савич.
Коли чоловік одужав — повернувся на службу та опинився вже на захисті Донецької області. Це був січень 2023 року.
Загалом, крім лікарняного, бійця лише раз за час повномасштабної війни відпустили у відпустку на 15 днів.
23 квітня 2024 року захисник загинув поблизу села Берестове Бахмутського району: українських бійців окупанти обстріляли з артилерії.
“В нього було вогнепальне сліпе осколкове поранення голови з переломом черепа та ушкодженням головного мозку — загинув одразу. Він весь переламаний та розтрощений був”, — з сумом говорить дружина.
Сповіщення про загибель рідні отримали через два дні після смерті, а ще через два дні захисника поховали на кладовищі у рідному селі Лютинськ.
“Він дуже був гарною людиною для мене. В нього була велика повага до нас. За словами побратимів, він був хоробрим, сміливим та мужнім воїном. Користувався повагою та авторитетом, його енергія та завзятість заряджали та гуртували колектив, був щирим, відвертим, доброзичливим, надійним товаришем, завжди намагався у всьому допомагати”, — переказує слова побратимів Наталя Савич.
У чоловіка залишилась дружина, син та два рідні брати з сестрою.
Родина прагне, аби Віктору Савичу надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
