image

“Я просто людина, яка заробляє собі на життя тим, що вигадує історії”. Інтерв’ю з українським письменником Максом Кідруком

|
26 Лютого 2019

У студію Вільного радіо завітав письменник фантаст Макс Кідрук. Він розповів про поїздку  із проектом “Схід читає”, свої особисті вподобання в літературі та де ж в його творах можна зустріти Донбас. Уся розмова – далі.

 

Фантаст – гість на Донбасі, адже сам проживає в Рівному. Максе, я вас вітаю в Бахмуті, та хочу для початку розпитати про презентацію, яку Ви провели у місті – проект “Схід читає”.  Чим він для Вас цікавий і чому погодилися брати участь у ньому?

 

Макс Кідрук: Привіт. Ну по-перше, я радий бути в Бахмуті. Це мій перший приїзд сюди. Чому погодився? Таке питання навіть не стояло переді мною. Я з моєю командою вже другий рік поспіль влаштовуємо величезний промо-тур на підтримку своїх книг. Позаминулого року це був тур на підтримку роману “Не озирайся і мовчи”. Ми проїхали 97 міст України. Минулого року це був тур на підтримку мого нового роману, що має назву “Де немає Бога”, ми проїхали 70 міст. І тому будь-яка нова локація для мене це плюс, це приємний виклик, і тим більше локація на сході. Під час турів ми не завжди доїжджаємо так далеко на схід. І це пов’язано в жодному разі не з небажанням, а з тим, що ми не завжди маємо оргів (організаторів, — ред) на місцях, тобто людей, які  б допомогли зробити презентацію. Коли Сергій Жадан запропонував мені поїхати з невеликим туром на схід, питання не стояло як такого, я погодився відразу.

Євгенія Тулаїнова: Про що для вас ця поїздка? Яка її головна мета, та що хотіли б донести чи досягти таким туром?

Макс Кідрук: Про це трохи говорили і на самій презентації сьогодні. Я, як і Сергій Жадан, не є прихильником якогось месіанства з боку авторів. Я просто людина, яка заробляє собі на життя тим, що вигадує історії. Крапка. І мені  надзвичайно приємно, що тут, у Бахмуті, були люди, які прийшли уже з моїми книгами, яким ці історії подобаються. Ніякої глобальної мети з мого боку не було. Але безперечно цей проект важливий, тому що очевидно, що Схід читає менше українською. Я не кажу, що він читає менше ніж Захід, ні в якому разі. Просто тут менше читають українського, менше знають про українських авторів. Тому такі проекти надзвичайно важливі. Що сумно — це те, що такі проекти ми не робили раніше. Я думаю, якби ми їх робили постійно, якби ми їх робили впродовж років, то можливо, хай як банально це не звучить, але ситуація сьогодні на Донбасі була б іншою.

Інтерв'ю з Максом Кідруком
(Фото: Вільне радіо)

Євгенія Тулаїнова:  Де вже побували в рамках проекту?

Макс Кідрук: Сьогодні лише перший день, це Миронівський і Бахмут.

Євгенія Тулаїнова:  Раніше бували на Донбасі? Якщо так, то з яких причин?

Макс Кідрук: Бував з  презентаціями ще до початку Євромайдану і війни, до російського вторгнення. Я був і в Луганську, і в Донецьку, не раз виступав у Маріуполі. Приїжджаю в Харків кожного року. Цей регіон я відвідував постійно, поки була можливість. Зараз я вражений публікою, сьогодні в Бахмуті. І я так кажу не тому що сиджу на радіо у Бахмуті. Я приємно здивований тим, як вони реагували, ставили запитання. Однозначно ми з командою вже готуємо тур на цю осінь, на підтримку нового роману, який матиме назву “Доки світло не згасне назавжди”. Я думаю, там буде все гаразд і орієнтовно числа з десятого рвонемо в новий великий тур. Я дуже сподіваюся, що ми зможемо домовитися з цією локацією, з цією бібліотекою, щоби заїхати до вас з презентацією, вже окремою, моєї книги.

Євгенія Тулаїнова: Чим запам’яталася зустріч в Бахмуті? Чи була якась деталь, яка вразила більше всього?

Макс Кідрук: Були люди, які знали, куди вони прийшли, були люли з книгами, як з моїми, так і з Сергія, так і Андрія Любки,тобто вже прочитаними, купленими. Люди, які ставили абсолютно осмислені питання,  тобто вже по  прочитаному. Це не є чимось надзвичайним для простої презентації, але для мене –  це приємність усвідомлювати це на сході.

Євгенія Тулаїнова: Зустріч “Схід читає”  безкоштовна. Ви часто презентуєте свої книжки у великих містах на платних заходах. Як вважаєте, наскільки готові читачі на сході платити за літературу і знайомство з автором?

Макс Кідрук: Не готові. І це в жодному разі не є якийсь докір читачів. Насправді, ми робимо платний вхід під час цього туру, який охоплює близько сотні міст в усіх обласних центрах. І це те, власне, через що цей тур можливий. У нас немає спонсорів, моя команда не має ніяких  грантових коштів, нічого. Ми робимо це все за власні кошти. Автомобіль потрібно заправити, водію треба зарплату дати, водія і менеджера треба нагодувати, треба десь переночувати тощо. Однозначно, з продажу книг це зробити просто нереально. Ми робимо платний вхід в тих містах, де вже маємо аудиторію, яка добре знає, на що вона йде, і яка готова за це платити. Власне, за прибутки з таких міст як Київ, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Рівне тощо, ми і робимо решту туру. В перспективі, так, це можливо, але ми мусимо говорити про аудиторію в сотню людей, в дві сотні людей, які прийшли б на безоплатну презентацію для того, щоб спробувати перевести їх хоча би в якусь мінімальну, формальну ціну. Я думаю, поки що не на часі про це говорити.

Євгенія Тулаїнова: Ви вже сказали, що їздите зі своїми книжками та презентаціями в сотні міст. На Донбас після війни їздили з презентаціями?

Макс Кідрук: В Маріуполі ми були з командою, в інших містах ні. Причина та ж сама — ми не маємо тут організаторів, на яких можна було б просто покластися. Ми беремо на себе всі витрати, переїзди і так далі. Має бути хтось, хто зробить на місці рекламу, хто надасть приміщення. Якщо захід безоплатний, то хтось має допомогти на місці. Я особисто не мав таких контактів. Сьогодні вони з’явилися, тому я кажу, що існує велика ймовірність, що ми повернемося восени в Бахмут.

Євгенія Тулаїнова: Для читачів, які ще не знайомі з Вашою творчістю: чи можна у ваших творах зустріти опис міст чи місць з Донбасу? І якщо так, то де саме?

Макс Кідрук: Так. Я насправді зараз перебирав свої сюжети, свої романи і я сам здивувався, що відповідь позитивна, тому що здебільшого я пишу про локації, які я добре знаю за межами України, де я побував. Коли це стосується України, то я пишу про рідне місто — Рівне. Але в новому романі “Де немає Бога” є дві  історії, які опосередковано пов’язані з Донбасом. Одна з них про те, що батько одного з героїв офіцер в зоні АТО. У іншій – один з головних героїв мав коріння в одному  з міст Донбасу.

Інтерв'ю з Максом Кідруком
(Фото: з відкритих джерел)

Євгенія Тулаїнова: Звідки брали ці образи? Є якісь конкретні люди? Чи воні вигадані?

Макс Кідрук: Немає прямого прототипу, але є конкретна людина у Рівному, доброволець, людина, яку за віком уже не призвали б. Йому понад сорок років, але він напросився туди. В нього ніхто з рідних не загинув, це продавець, який торгував дисками і касетами на ринку, мав покупця, який був за нього молодшим, це був студент, який пішов  добровольцем і його привезли із зони АТО в труні. Це зачепило цю людину і він вирішив сам піти добровольцем, попри вік та не зовсім міцне здоров’я.

Євгенія Тулаїнова: Яку із своїх книг вважаєте найбільш вдалою?

Макс Кідрук: Чимало моїх читачів зі мною не погодяться, але суб’єктивно найбільш важливою для мене є ось цей новин роман “Де немає Бога”. І я кажу не так не тому, що він новий, а я Вас запевняю, якщо я приїду сюди восени і розказуватиму про роман “Доки світло не згасне назавжди”, я буду так само говорити, що моя найважливіша на сьогодні історія серед опублікованих — це роман “Де немає Бога”. Тому що він про речі, які є важливими для мене в мої 34 роки.

Євгенія Тулаїнова: Одна з Ваших книжок, а саме “Небратні”, відрізняється від інших. Чому вирішили написати про історію відносин України і Росії?

Макс Кідрук: Для слухачів, які не знають, про що мова, скажу, що “Небратні”  — це публіцистика. У нас немає такого чіткого визначення, в англійській мові є таке визначення як  journalist opinion book”. Наближений переклад українською — це публіцистика. “Небратні” у жодному разі не треба трактувати як якесь історичне дослідження. Це просто мій погляд на більш ніж 300-літню історія взаємовідносин між російської та українською націями, які власне призвели до цієї війни. Я не мав наміру таку книгу писати. Написана вона була на прохання мого польського видавця Арека Неконечника, редактора видавництва “Аkurat”, через те, що ідея виникла ще 15-го року, коли я мав міні-тур Польщею з перекладом роману “Бот” польським. Це був розпал подій на Сході, це був піковий період, ми говорили на всіх інтерв’ю, на всіх зустрічах у цьому міні-турі в Польщі не про мій роман, а про  події на Сході України. І тоді я дуже здивувався через те, що навіть поляки, близькі до нас географічно і історично, не всі розуміють, що відбувається на Сході. Вони розуміють, що це не громадянська війна, вони розуміють, що це війна між Україною та Росією, цього не треба пояснювати. Але вони не розуміють причин цього. Для більшості них ми були собі такі “братні країни”, але ніхто не бачив підстав для спалахування активної кривавої війни. Ідея Арека, видавця мого, була в тому, щоби написати книгу, яка б пояснила не підготовленому читачу в Європі, який мало що знає про Україну, за винятком столиці і кількох прізвищ найвідоміших політиків чи спортсменів, пояснити йому, чому ми воюємо, чому Україна не Росія, і  чому ми не є і ніколи насправді не були братніми народами. Оскільки я отримав змогу бути таким собі голосом контрпропаганди в Європі проти того, що ллється на Україну з російських ЗМІ, я вважав, що не маю права відмовитися. Тому я написав цю книгу. Вона вийшла спочатку у Польшу під назвою “Я українець”, з дуже гарним накладом — 9,5 тисяч. Але потім український видавець попросив рукопис, вони почитали його і вирішили, що ця книга, попри те, що вона була написана початково для європейців, вона буде цікава і тут, в Україні. Таким чином, з’явилися “Небратні”.

Інтерв'ю з Максом Кідруком
(Фото: з відкритих джерел)

Євгенія Тулаїнова: Ви близькі до політики? Як готувались до написання цієї книги?

Макс Кідрук: “Небратні” — це просто мій погляд на загальновідомі для українців факти. Починаючи з “Березневих статей” і далі через оці всі циркуляри і утиски. Перша світова війна, Директорія, УНР, Друга світова війна, перебудова, прихід до влади клану Януковичів тощо. Це факти. Більшість з яких ми знаємо, особливо останні, які ми знаємо не зі ЗМІ, які я особисто проживав уже свідомо. Джерела були, починаючи з інтернету і закінчуючи якимись публіцистичними працями сучасників, які писали про Януковича, писали про Медведчука тощо.

Євгенія Тулаїнова: Якби Вам запропонували великий контракт на написання пропагандистської книги або довелось видавати за свій кошт фантастичний роман про майбутнє України, що б радше обрали?

Макс Кідрук: Я вибрав би фантастичний, бо інша пропозиція заперечує все те, ким є і ким має бути автор. В моїй голові це так не працює. Я не пишу заради того, щоб вдовбувати в чиїсь голови догми, я пишу заради того, щоб розвивати в людях критичне мислення і здатність приймати більш зважені, навіть неприємні рішення, на основі тієї інформації, яку вони мають. Це разюче дисонує з цінностями, які я поділяю і з цінностями, на яких грунтується уся моя робота як автора.

Євгенія Тулаїнова:  Якби писали коротку прозу про поїздку з проектом “Схід читає”, то про що точно хотіли б розповісти?

Макс Кідрук: Запитання знімається. Я відповім на нього по завершенню цього міні-туру, тобто після трьох днів, коли я побачу інші міста. Зараз, впродовж одного дня, небагато з чого є обирати.

Євгенія Тулаїнова: Що порадите почитати нашим слухачам з української та зарубіжної літератури?

Макс Кідрук: По-перше, я пораджу просто читати. З української літератури я читаю все, бо це є моя робота, я мушу знати, що пишуть мої колеги, я мушу знати, що зараз читають. Чудовий останній роман Жадана “Інтернат”, чудовий останній роман Андрія Любки “Твій погляд Чіо-Чіо-сан”. З чогось більш давнього, це безперечно ранні романи Любка Дереша “Поклоніння ящірці”, це те що мене привело  в сучасну літературу і показало, що хтось в цій країні не просто пише, і не просто круто пише, а цей хтось твого віку. А тоді я був 11-класником. Це дуже круті романи. Зі світової літератури (я маю дати зауваження, що мені 34 і книги, які я зараз рекомендую, навряд чи б сподобались мені у 24) з останнього мене вразило найбільше це, мабуть, Девід Мітчелл та, власне, всі його романи. Чудовий роман Мег Вулітцер “Унікальні”, який отримав чудові відгуки від купи критиків. Він ще не перекладений українською, але справив враження на мене.

Євгенія Тулаїнова: Який ваш топ-5 фантастів сучасності?

Макс Кідрук: Парадокс в тому, що я не такий вже великий фантаст. Оскільки я маю схильність до цього жанру більше, я прихильник кримінальних трилерів, техно, а це трохи інша ніша. Зараз більше читаю те, що називають, хоча я й не люблю цього поділу, “високу” літературу, а саме Мег Вулітцер тощо. Але з фантастів один з топових це Ден Симонс, він починав як фантаст, як я, а зараз тяжіє до більш гостро соціальних романів. Роберт Чекліц, Герберт Уелс, є низка нових авторів і вони стоять на полиці, але я їх ще не читав. Я придбав ці книги через те, що у них надзвичайно висока оцінка, що велика рідкість для фантастики.

Євгенія Тулаїнова: Опишіть одним реченням майбутні вибори в Україні.

Макс Кідрук: На гадку спадають лише одні банальності, типу “це важливо”. Це насправді дуже важливі вибори, у тому сенсі, що через щось подібне пройшла Польща відразу після розвалу Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни і розвалу Варшавського договору. Тобто вони обрали Валенсу і ніхто не був ним задоволений після першого терміну. Але так виявилося, що в Польщі на той час трохи більше було тверезомислячих людей. Його перевибрали через термін і він впровадив незворотні зміни, які не дали розвернути Польщу назад. Якщо говорити про майбутні вибори в Україні, у нас існує великий ризик того, що ми знову відкотимося назад. У нас зараз існує великий ризик згортання всіх реформ. Я абсолютно свідомий того, що в цій країні ще купа проблем. Але впродовж двох попередніх років я проїхав всю країну від заходу до сходу  і я бачив чимало змін. Я вас запевняю, що стільки доріг, скільки було збудовано за минулий рік, не було збудовано ніколи. Я розумію, що до вас це може не докотилося, але вони є. Дороги, які були геть роздовбані — Житомир, Вінниця, Луцьк, Львів, Чернівці, зараз ідеально збудовані з нуля. Це вже не одне речення.

Євгенія Тулаїнова: Може так і краще.

Інтерв'ю з Максом Кідруком
(Фото: Вільне радіо)

Макс Кідрук: Ці вибори дуже важливі в тому сенсі, що страшенно не хотілося б, щоб прийшов до влади політик, який почне це все згортати назад. Так, у нас ще проблеми з судовою системою, але є великі зрушення: поліція, медична реформа, децентралізація, яка дає можливість регіонам більш ефективно використовувати власні кошти. Я просто дуже сподіваюся, що якщо ми триматимемося в цьому напрямку, незалежно, хто виграє ці вибори, але якщо ми будемо рухатися далі в цьому напрямку ще п’ять років, то загалом зміни будуть незворотні і вже далі, хай би кого знову ж таки обрали, ця людина не зможе розвернути країну назад.

Євгенія Тулаїнова: Чи хотіли б ви ще приїхати у Бахмут?

Макс Кідрук: Абсолютно точно — так.

Євгенія Тулаїнова: Для чого?

Макс Кідрук: Виступити зі своєю новою книгою.

Євгенія Тулаїнова: А просто подивитися місто?

Макс Кідрук: Так, це було би круто, але бажано влітку.

Євгенія Тулаїнова: Що Ви знаєте про місто?

Макс Кідрук: Все те, що почув, доки ми сюди їхали, від наших організаторів, від нашого водія. Про те, що місто давнє, про те, що це було козацьке місто. Від Вас почув, що це було перше місто на Донбасі, де з’явився  жовто-блакитний прапор. Мабуть, і все.

Євгенія Тулаїнова: Ми чекаємо Вас ще раз в Бахмуті. Дякую Вам за розмову. Я ж нагадаю, що ми спілкувалися з письменником-фантастом Максом Кідруком.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: