image

“Я просто зрозумів, що дуже складно жити і бути не собою”, – інтерв’ю з представником ЛГБТ+ спільноти з Бахмута

|
09 Жовтня 2019

Це інтерв’ю присвячено темі рівних прав в Бахмуті та на сході загалом. Наш гість — активний учасник руху за права ЛГБТК+ бахмутянин Євген. Він нещодавно провів першу в Бахмуті лекцію на цю тему.

Анна Сердюк: Я рада спілкуватись з вами, адже ви — мій перший знайомий в Бахмуті, який почав займатись питанням ЛГБТ та розвінчувати якісь міфи щодо цього. Скажіть, це просто закрита спільнота, чи справді руху з захисту сексуальних меншин як такого в місті немає?

Євген: Так, ну, по-перше, почну з міфів. Тому що не ЛГБТ, а ЛГБТ+ як мінімум. Також є варіації ЛГБТІ+ і ЛГБТК+. Справа в тому, що це ми такий трошки “совочок”, і звикли, що це про геїв, лесбійок, трансгендерних та бісексуальних людей. Але окрім них є ще квіри, це інша трошки ідентичність, але вона близька до гомосексуальної. Є також пансексуали, поліамори, асексуали і такі люди як інтерсекс. З приводу спільноти, мені здається, що якогось певного руху активістів за права людей у нас немає.

Анна Сердюк: Як вас зацікавило це питання? Як прийшли до того, що потрібно руйнувати стереотипи і провести лекцію?

Євген: Це, можливо, щось особисте зачепило. Тому що цей рік був насичений, було багато поганого і хорошого. І якось так я вписався у цей прайдівський рух, акції, і зрозумів що це все кльово, але я повертаюсь після таких поїздок до Бахмута і розумію, що тут все не так. Тут взагалі немає ніякого такого руху. Я сам, як представник, розумію, що має бути не так, і окрім мене є багато таких людей, які потребують допомоги і підтримки. Якщо там Київ, Харків, Одеса, Львів… Хоча, Львів більш такий консервативний, але там є осередки, центри, ГО, які допомагають, і люди туди взагалі можуть піти, почуватись собою, в безпеці. У нас такого,нажаль, немає. 

Анна Сердюк: Ви згадали, що належите до руху, а не просто підтримуєте його. Коли ви шукали приміщення для заходу, чому провели саме у ГІІМ, і наскільки легко погодилися на лекцію?

Євген: Приміщення шукав недовго, бо я там навчаюсь. І працюю теж в ГІІМ. Тобто я не просто якась людина з вулиці, мене там знали, знають і будуть знати напевне. В принципі, у нас адміністрація доволі ліберальна. Я не буду казати про окремих особистостей, які є викладачами чи викладачками, але саме адміністрація була не проти. 

Анна Сердюк: Питань безпеки було багато?

Євген: В якомусь сенсі так, а може і ні. Це був один момент, що прийшлось перенести. Бо почались погрози, яких я особисто не бачив, але про них почув. Але я — людина, яка має досвід подібних заходів, була на них, і я розумію, що це не жарти. Навіть якщо ніхто не прийде і нічого не буде взривати, все ж це ризик. Це не було складно, але питань було багато. 

Треба було відсіяти людей. Вони з нашого вишу, але вони можуть прийти і все або зіпсувати, або злити інфу. А друге питання — забезпечити безпеку тим, хто туди прийде. Було питання співпраці з поліцією, бо це нормальна практика, коли вони приходять на такі мирні заходи. Але до цього не дійшло, в адміністрації сказали,що у нас є охорона і загалом умови, які можуть захистити.

Анна Сердюк: Ви задоволені результатом лекції?

Євген: Якщо чесно — так. Я, звісно, хвилювався. Перша мета була — пояснити що, як і чому. Але з питань безпеки я відбирав людей, тому здебільшого прийшли люди, які і так підтримували ком’юніті. Прийшли до 30 людей, я задоволений, це було кльово. 

Анна Сердюк: Ракурс лекції змінився, коли побачили, хто прийшов?

Євген: Трошки так. Я не змінив матеріал, але відношення і хід дискусії були інші. Я спочатку готувався до того, що прийде якийсь Вася і запитає “Та хто вас притісняє?”, а я буду йому казати хто притісняє. То насправді люди розуміли що відбувається, і була коструктивна дискусія. Питання були нейтральні, дружні. 

Анна Сердюк: Який був запит? Їм не вистачало інформації чи спілкування, можливості побачити, їєєщо в Бахмуті є люди цієї спільноти?

Євген: Публіка була різна. 

Анна Сердюк: Вільне радіо робило окрему публікацію про лекцію. Під нею отримали багато коментарів, можливо, деякі ви бачили. 

Позиція коментарів не відображає позицію Вільного радіо.

Чи підтверджували ці коментарі стереотипи, які існують в суспільстві?

Євген: Звісно, я читав. І це ті самі міфі про те, що це хвороба, і знову ж якісь нападки з приводу Біблії або мій улюблений це про гранти, про те, що всі активісти і активістки живуть на американські кошти. Ми навіть жартуємо, що є райдужна бухгалтерія, яка надсилає гроші кому треба. 

Я не дуже таке розумію. Тут проблема освіти, справа в тому, що до дітей ніхто не приходив. Я виступаю за сексуальну освіту, і вважаю, що це дуже нам потрібно. Це не лише питання відносин між геями та лесбійками, це і питання гетеросексуальних стосунків. Багато дітей не знає як все відбувається. 

З приводу Біблії — ніхто не забороняє людям читати Біблію, тим паче, та ж протестантська церква в Америці підтримує ЛГБТ-спільноту. І знову ж таки, ніхто з активістів не забороняє Біблію. Є атеїсти і атеїстки, але є і віруючі люди. Я сам виступаю за плюралізм думок, але момент, який для мене важливий — повага один до одного. Можна з чимось не погоджуватися, когось не любити, але не потрібно цю ненависть поширювати у маси. 

Читайте також: 7 фактів, які вам варто знати з першої лекції про ЛГБТ+ в Бахмуті (міні-конспект)

Анна Сердюк: Які б ви могли навести приклади утисків прав геїв, лесбійок та інших представників меншин?

Євген: Немає можливості якось зафіксувати свій шлюб. І тут момент навіть не в тому, що “Ой, извращенцы”, чи інститут шлюбу дискредитують, а момент в тому, що без цього папірця я не зможу довести, що маю з цією людиною родинні зв’язки. Без цього дуже складно. Момент з усиновленням дітей, нам не дозволяють цього робити. Але це абсолютно нормально, жити у сім’ї де два тата або дві мами. Якщо кажуть, що це якась неадекватна сім’я збоченців, то це не так. Є дуже багато прикладів, в основному європейські або американські, де живуть люди нормально. Вони усиновлюють цих дітей, тому що невже краще, щоб дитина жила у дитячому будинку, ніж у родині? Я не розумію логіки. 

Також є моменти, які раніше стосувалися трансгендерних людей. Щоб змінити стать, треба було пройти обстеження у психіатричній лікарні і отримати довідку про те, що ти хворий. Хоча це зараз не вважається хворобою. Просто у людини не співпадає гендерна ідентичність з її біологічною статтю. Це нормально. Таке буває. 

І знову дискримінація — це насилля фізичне, психологічне. Тобто коли про тебе на вулиці щось кажуть, і це мінімум. Є, наприклад, шантаж. Є аутинг — це коли про твою орієнтацію хтось без твого дозволу розповідає іншим людям. Це ненормально. 

По статистиці, психологічне насилля займає у нас перше місце. Ось момент з Київського прайду, коли створили ЛГБТ-дошку. Ультраправі були ініціаторами діалогу, які зливали інформацію про учасників та учасниць, волонтерів і волонтерок маршу. Вони зливати фото, акаунти в соцмережах, навіть мобільні номери. Після цього людям дзвонили, писали, погрожували.

Анна Сердюк: Якраз про питання психологічного впливу загалом. Одним зі складних етапів в житті представників ЛГБТ+ є визнання своєї гендерної ідентичності, прийняття того, що мені подобається людина моєї статі. Як у вас це відбувалось?

Євген: У мене все ще відбувається, якщо чесно. Я обрав таку стратегію, коли я починаю з друзів, потім на роботі, в інституті і т.д. Розповідаю їм про це поступово. Тобто так, це складно, але якщо чесно, до кінця я зрозумів свою сексуальну ідентичність лише в 21 рік. Тобто до того вважав себе геєм, потім ні, і зараз я розумію, що я не бінарна особистість, тобто я і не чоловік, і не жінка. Це було довго і складно. Чесно, я і плакав, були моменти такі, що я сам не розумів хто я. Я розумів, що є різні люди, і це не були “загони” що щось неправильно. 

Потім я зрозумів, живу відкрито. Залишились, звісно, батьки. Але то таке. В принципі, мені вже не страшно. Я просто не знаю як почати це все. Тому що про ідентичність мене не стали слухати. 

Так, це важко, і я думаю, що багато проблем саме від того, що наша спільнота не розуміє цього питання. Є певні стереотипи, і це давить на людей.

Анна Сердюк: А як на цьому фоні проходив підлітковий вік? В той момент, коли батьки чекають побачень або друзі запитують.

Євген: Це дуже цікавий період був. Тому що зараз, наприклад, батьки взагалі нічого не питають про побачення і т.д. Може вони думають що я якийсь асексуал, якого стосунки та секс не цікавлять. Але в підлітковому віці я чув всі ці приколи, і кожна дівчинка, з якою я гуляв, це була моя майбутня дівчина, звісно. Тоді було все рівно, бо тоді я себе не сприймав повністю, і якось намагався якісь стосунки з дівчатами побудувати. 

Мої однокласники, наприклад, вже де-факто думали, що я гомосексуал. Були якісь приколи чи якісь чутки, коли у мене навіть жодного разу не було сексу, у років 13, логічно, а люди казали, що я з кимось сплю за гроші. Я такий: “Вау”. 

Анна Сердюк: Тобто в цей момент інші накладали якісь ярлики?

Євген: Так, але це був свого роду якийсь булінг. Я зараз вже розумію, що це неправильно. Люди використовують гомосексуальність як якусь стигму і щось погане. Це я зараз розумію навіщо це, навіть якщо до мене звертаються, використовуючи не дуже толерантну лексику, мені байдуже. Але у нас вже тепер є закон про булінг, і в школах з цим повинно стати краще. Я на це сподіваюсь. 

Читайте також: Як розповідати про секс та що варто знати про сексуальну орієнтацію у підлітків (ІНТЕРВ’Ю З ПСИХОЛОГОМ)

 

Анна Сердюк: Коли змінилось все? Коли був переломний момент, і ви стали себе сприймати саме так? 

Євген: Остаточно це трапилось десь у 21 рік. Доволі пізно, до речі. Хоча є такі люди, які з радянського союзу, і вони десь у 40 років роблять там камінгаут. Знову ж таки, не вистачає якоїсь інформації. Зараз є багато ресурсів типу Гендер в деталях, там проблема піднімається, і все можна знайти. У 16-19 років це було не так як зараз. Але коли у мене були перші стосунки, ці стереотипи повернулися. Потім зібрався і зрозумів, що це не те що нормально, це взагалі круто. І я намагався себе у щось конкретне виділити, але не міг себе до когось віднести. 

Анна Сердюк: А перші стосунки, там виникали якісь класичні для гетеросексуальної пари питання? 

Євген: Ну, звісно, виникали. Проблема — показати свої емоції та відчуття. Якщо ти йдеш з людиною, і вона просто тобі симпатична, ти хочеш з нею познайомитися, ти не можеш просто піти в кафе і якось висловлювати романтичну комунікацію, обійняти, поцілувати. Це зазвичай відбувається у спальні. От як кажуть робити все за закритими дверима, так воно і відбувається. Тому що показувати це складно, і це не сприймається суспільством. 

Анна Сердюк: Ми говорили про сексуальну освіту. Що б ви включили в блок цієї сексуальної освіти, щоб діти та школярі, у яких ще немає ідентичності, розуміли, що може бути не тільки так, як вони бачать у батьків?

Євген: Можна хоча б текстом показати, що є варіації. І не казати, що є традиційні, а є нетрадиційні пари. Пояснити, що бувають різні гендерні ідентифікації, і це нормально. Другий момент — це гендер, який дуже лякає багатьох людей. Саме слово лякає. От всі виступають проти того ж гендеру, і вони розуміють, що вони заважають цим самим іншим. 

Анна Сердюк: Якщо говорити про стосунки в сім’ї і відкриття своєї ідентичності, я так розумію, що ви поки до цього не прийшли?

Євген: Ні.

Анна Сердюк: Плануєте?

Євген: Ну звичайно. Раніше я думав, що це не так важливо, і що можна жити і без цього, кудись поїхати, додати в чорний список свою родину, і забути про це як страшний сон. Але потім я зрозумів, що це потрібно зробити, я не думаю, що треба прям змушувати себе. Все ж таки вони моя сім’я. І їм про це треба знати. Не знаю, вони приймуть мене чи ні, але я буду знати, що я зробив свою справу, я сказав.

Анна Сердюк: А чому ви не впевнені, що вони підтримають?

Євген: У поглядах вони відрізняються дуже. 

Анна Сердюк: Наскільки важлива підтримка від сім’ї? На що вона впливає? Я так розумію, в вашому оточенні є такі люди, які поки вирішили не відкриватися? Або колись потім відкриються? 

Євген: Ну, якщо чесно, то люди, яких я знаю, вони до цього вже дійшли. І я особисто не знаю тих, хто думає, але ще не зробив. Тобто я один такий залишився. Підтримка сім’ї, так, кожна дитина хоче бути прийнятою своїми батьками, і це реально важливо. І йдеться не тільки про прийняття ідентичності та сексуальної орієнтації, а й інших штук, які ти робиш. І хочется, щоб в тебе була завжди підтримка. Не те, щоб суперважливо, бо ми все ж не додаток до них і існуємо окремо, окремі особистості. І далі ми будемо жити як ми захочемо. Але на якомусь етапі це все одно важливо. 

Анна Сердюк: А друзів в більшості підтримали батьки?

Євген: Різні ситуації бувають. В мене є знайомі і з Львівської області, і з Київської. У деяких так, адекватно, у деяких — продовжилися розмови про пропаганду, промили мозок. Це дуже дивно, але менталітет же.

Анна Сердюк: Є якийсь такий менталітет на сході? Саме несприйняття. 

Євген: Мені здається, так. Бо за результатами виборів багато хто підтримує Росію, я це такі собі совкові люди. Але є і ті, які за європейську інтеграцію. Є ще щось, актуальне для нашої області, а трохи для Харківської, це коли люди вважають, що поки у нас війна, то про інше можна забути, але ні. Тому що, навіть якщо війна, існує багато проблем. І їх також потрібно вирішувати. 

Анна Сердюк: Як ви вважаєте, коли може бути таке, що люди стануть більше поважати права інших? Коли з’явиться усвідомлення того, що це право людини на свої погляди?

Євген: Мені хотілось би вірити, що десь років через 10 так і буде. Але зрозуміло, що навіть зараз в європейських державах ну немає такого прям ідеального світу, що всі один одного люблять і поважають. Але знову ж таки, у тих самих західних державах є праві сили, я дуже багато про них знаю на сьогодні, і вони там навчились якось жити пліч-о-пліч. І у мене є віра в те, що ми десь років зо два-три хоча б дійдемо до того, що ми будемо співіснувати з іншими людьми, і не буде такого якогось ажіотажу навколо прайдів. Сподіваюсь, що буде якась повага, і нікого не чіпатимуть. Я, наприклад, не те щоб люблю праві або християнські сили, я їх поважаю, і вважаю, що в них своя думка. Кажіть що хочете, але не бийте мене. Ну, і дайте права. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: