Історія 36-річного Дмитра Баскевича, який через війну мусив переїхати до столиці, але потім знову повернувся на рідну Луганщину. У невеликому селищі запустив олійнопресовий завод, який сім років простоював без діла і почав впроваджувати в області «зелену» енергетику.
Спершу Дмитро працював юристом на Луганськтепловозі та кондитерському підприємстві “Глорія” торгівельна марка “Золота рибка”. Але управління йому подобалося більше, тому почав вивчати виробничі процеси, пропонувати ідеї для їх вдосконалення. Керівництво це оцінило. І коли у 2013-му в Луганську відкривали нову фабрику з виробництва мармеладу “Восток”, Дмитра запросили туди директором.
“Завезли новітнє обладнання, закупили за кордоном дорогу сировину, підготували персонал, були практично готові до запуску підприємства, але настала весна 2014-го”, — згадує Дмитро.
Щойно почалися військові дії, чоловік відправляє сім’ю до Києва, а сам лишається на фабриці до осені — все ще сподівається, що все владнається. Він до останнього наглядає за майном підприємства та квартирами деяких друзів, які поїхали з міста з першими обстрілами.
А потім в територію фабрики попадають кілька снарядів. Дмитро вмовляє пенсіонерів наглядати за приміщенням за символічну плату — щоб місцеві не розтягнули по цеглині те, що залишилося від фабрики, і їде до столиці.
Там його чекає вагітна дружина. Весною 2015 року у них народжується донька. Дмитро знову влаштовується працювати юристом, але на роботі не складається. Пізніше з земляками із Луганська відкриває торгівельне підприємство з продажу побутової хімії, але бізнес йде погано. Сім’я лишається майже без коштів на існування, живе в невеликій однокімнатній квартирі.
Аж тут дружині пропонують раніше вийти з декрету, в державну структуру, яка переїхала до Сєвєродонецьку і ця пропозиція рятує ситуацію. Подружжя повертається на Луганщину, аби ще раз почати все спочатку.
“Не боюся починати спочатку знову й знову, бо люблю життя”, — впевнено каже Дмитро.
Чоловік вчергове влаштовується юристом. Цього разу на Сєвєроденецький завод нестандартизованого хімічного обладнання. Історія повторюється — Дмитро і тут зацікавлюється виробництвом, невдовзі отримує менеджерську посаду, а 2016-го його запрошують очолити олійнопресовий завод у селищі Троїцьке на Луганщині.
Хоча “очолити” не зовсім те слово. Завод треба було запустити після семирічного простою і відновити довіру місцевих до підприємства, за яким залишився шлейф неприємних спогадів. Адже попередні власники пішли, не віддавши співробітникам зарплату за кілька місяців та не розрахувалися за насіння з фермерами.
На заводі Дмитро провів вісім місяців. Чотири місяці пішло на підготовку до запуску, а далі відпрацював з командою перший сезон — налагодив всі виробничі процеси, закупівлю сировини та співпрацю з місцевою громадою. Завод купував речі для шкільних спортзалів, влаштовував свята для ветеранів і всіляко долучався до соціальних ініціатив місцевої громади. А якщо хтось із робітників хворів або потребував медичної допомоги, то зі свого спецфонду виділялись кошти на таке лікування.
“Я виконав свою роль, запустив виробництво, сформував команду, розпочав відновлення доброго імені підприємства та на цьому мою місію було завершено”, — каже Дмитро.
Наступним його проектом стала «зелена» енергетика. Разом із товаришем Олександром Васильєвим вони відкрили компанію із продажу, встановлення та обслуговування сонячних панелей, які виробляють електроенергію із променів сонця.
Вони здатні повністю забезпечити домашнє господарство безкоштовною електрикою. І лише якщо надворі непогода чи ніч, власники користуються електроенергією від держави за звичайним тарифом.
“За “зеленим тарифом” майбутнє, — переконаний Дмитро. — Головне, пояснити людям, що це вигідно та робить саме їх родину енергонезалежною. Так, спершу доведеться вкласти в це достатньо велику суму коштів — кілька десятків тисяч гривень. Вони підуть на придбання обладнання: сонячних панелей, інвертора, кабелів. Але максимум через 5 років вкладені кошти повернуться і почнуть працювати на вас як власний бізнес — всю надлишкову енергію продаватимете державі, а вона не має права не купити її”.
Приміром, за добу батареї виробили 400 кіловат, з них на свої потреби власник використав 100, решта йде в державну електромережу. Лічильник фіксує обсяги в обидві сторони. Держава раз на місяць виплачує на спеціально відкритий рахунок гроші — 0,18 євро за кіловат.
Середньомісячна продуктивність в кіловат-годинах від станції потужністю в 10 кіловат (десь 40 сонячних панелей) в нашому регіоні виглядає приблизно так: січень – 356, лютий – 604, березень – 1050, квітень – 1280, травень – 1510, червень – 1500, липень – 1530, серпень – 1490, вересень – 1150, жовтень – 826, листопад – 421, грудень – 247.
“Кожна родина знає, скільки в середньому електроенергії вона споживає на місяць, от і рахуйте”, — каже Дмитро.
Важливо розуміти, що тариф гарантований на законодавчому рівні і захищений від валютних коливань. А для тих, хто почне впроваджувати ініціативу до 2019 року — діє одна з найвищих ставок на «зелений» тариф — 0.183 євро / кіловат. Термін дії «зеленого» тарифу закріплений законом до 2030 року.
Щоб укласти договір з державою, ви йдете в компанію, що представляє енергопостачальника за місцем вашого проживання, збираєте пакет документів, який там попросять, і підписуєте договір. Перед тим ваші батареї перевіряють технічні спеціалісти, щоб переконатися, що всі технічні умови дотримані.
Далі можете отримувати до 7 тисяч євро на рік за продану державі електроенергію. Звісно, таку суму можна отримувати, якщо встановити максимальну станцію на 30 кіловат та економно споживати енергію.
У Дмитра вже є перші клієнти в Луганській області. Нещодавно вони встановили сонячні панелі на будинку у Сватовому, а у Троїцькому та Сиротині — роботи у процесі, є клієнти в Сєвєродонецьку і Рубіжному. Наразі працюють вдвох з товаришем і за інженерів і за менеджерів і за прибиральницю, домовились про співробітництво з бригадою монтажників, загальне керування веде інженер зі столиці, але планують взяти на роботу також своїх інженерів з відповідною освітою.
“Нехай інші вважають, що створення та розвиток чогось нового там, де йде війна — подвійний ризик, а ми тут вдома, і кому, як не нам, налагоджувати мирне та сучасне життя”.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
