Хороводи, весілля богів та секс на зораному полі: як відзначали весняне рівнодення у давнину

20 березня 2024-го — день весняного рівнодення, тобто початок астрономічної весни. Вираховувати цю дату почали ще за давніх давен, адже це знаменувало прихід весни та оновлення природи. Розповідаємо, який символічний зміст мав цей день для наших предків, як до нього готувалися та як святкували. 

Про рівнодення Вільному радіо розповіла в.о. завідувачки відділу археології Дніпровського національного музею ім. Д. Яворницького Оксана Рутковська.

З давніх давен наші пращури відзначали свята, які прив’язували до позицій сонця — літнє та зимове сонцестояння, весняне й осіннє рівнодення. Точно з’ясувати, коли саме наші пращури почали це робити історикам не вдається, адже свідчення про це почали збирати лише із 18 століття. Різні народи вкладали у весіннє рівнодення власний смисл. Також це залежало від місцевості.

“Нове сонце народжується у грудні. І це було більш важливо для тих народів, яким було темно і холодно. Тобто, північ Русі, скандинавські народи, північно-германські народи —  для них свято народження сонця було більш важливим. А от для кельтських народів, південних слов’ян, середземноморських народів більш важливим був початок весни. Весняне рівнодення саме як Новий рік здебільшого відзначали осілі народи, які займалися землеробством. Тому що для них це було дуже важливо: приходить весна і нове сонце, вирівнюється день, земля просинається й починає дихати, і люди могли починати новий сезон”, — пояснює Оксана Рутковська.

До приходу нового сонця готувалися ще за холодів — аби настала весна, потрібно випроводити зиму. Це починали робити у лютому.

“На зимові Велесові дні запалювалися останні зимові багаття або свічки та виставлялася їжа для тих предків, які дадуть благословення і підуть. І потім вже випроводжували зиму, тобто Марену”, — продовжує історикиня.

Марена — богиня потойбіччя, яка відповідала за прийняття померлої людини. В українській міфології її також асоціювали з холодом та зимою. Напередодні весняного рівнодення люди спалювали опудало Марени — аналогічно до того, як зараз це роблять на Масляну чи Колодій. 

• Масляна, Колодій чи Сиропуст: що святкують українці перед Великим постом

Однак і цьому передувала низка обрядів. Наприкінці зими люди починали прибирати свої хати, запалювали нове багаття та  власноруч робили костюми — наприклад, шкіряні маски у вигляді істот, які символізували зиму та нечисть.

“Також Марену супроводжував зимовий великий вовк. На поселенні могли обирати на роль того вовка якогось кремезного чоловіка. І на світанку, перед спаленням опудала Марени, вовк ходив і підвивав біля кожного двору, нагадуючи людям, що страшна зима ще не пішла. А після цього розпочинали хороводіння: молодь, беручись за руки, починали обходити змійкою все поселення. І потім вже виходили на найвище осяяне солнцем місце закликати сонце”, — розповідає науковиця.

Такі обряди проводили упродовж кількох днів напередодні весняного рівнодення. До хороводів долучалося усе поселення. Було кілька кіл: посередині танцювали найстарші (люди, які ближче до смерті, тобто Марени), рухалися проти сонця. А у зовнішніх колах була молодь. У обрядових танках люди підносили руки вгору та закликали сонце. Також було заведено приносити у священні місця частування — печиво, млинці чи колодки.

“В деяких регіонах сонце закликали діти. Є навіть записані дитячі прислів’я, такі як “Сонечко виходь, сонечко виходь, я тобі борщичка дам, пампушечкою пригощу”, — говорить Оксана Рутковська.

Завершували обряд закликання сонця спаленням опудала.

Весняне рівнодення у давнину відзначали пізніше, аніж зараз — 25 березня. Прихід нового сонця у різних регіонах за різних часів пов’язували із богами. Так, говорить історикиня, на території степової України деякі поселення шанували бога сонця на ім’я Хорс. Деякі інші поселення вважали, що родючу силу весняного сонця уособлював бог Ярило, а його супутницю —  Яру — асоціювали із плодородючою землею.

“У день весняного рівнодення у Ярила та Яри весілля. Молодики починали придивлятися собі наречених, вважалося, що на свято Купала вони мають зійтися. Молоді люди починають вперше торкатися один одного, водити хороводи. Весілля Яри і Ярили було священим, іноді воно уособлювалося у статевому акті на зораній землі”, — пояснює історикиня.

Рівнодення було заведено відзначати обрядовими танцями, піснями та частуванням. Зі смаколиками ходили один до одного у гості. Як і до цього дня, люди їли млинці та колодки. Також та столах були молочні продукти, як символ продовження роду. Традиційними були і напої на основі меду.

Для багатьох народів, які проживали на території сучасної України, весняне рівнодення означало початок земляних робіт. Тож цього дня люди також зверталися до сонця або богів, які його символізували, та просили допомогти їм засіяти землю, полити її дощами та разом із ними збирати врожай.