Управлінець з Маріуполя навесні 2022 року намагався виїхати з родиною в безпечне місце. Але сім’я потрапила у “фільтрацію”, де за підтримку ЗСУ та патріотичну позицію в нього хотіли забрати дитину. Батьки вже навіть думали про відчайдушний крок: вбити себе і дитину, щоб вона не дісталася росіянам. Як повернулася їхня доля — розповідаємо в матеріалі.
Про історію цієї сім’ї розповідають журналісти Bihus.info. Ім’я спікера журналісти змінили для безпеки та називають його в матеріалі Яковом.
Яків розповідає, що він з сім’єю залишався в місті ледь не до останнього, адже вірив, що ситуація зміниться. Та й джерел інформації, що відбувається, через блокаду міста не було. Але коли він побачив, що по місту ходять “кадирівці”, то зрозумів, що треба виїжджати.
“Ми намагалися виїхати вздовж заводу “Азовсталь” до Запоріжжя. Була така мрія виїхати. Але коли ми зібралися, була канонада. Ми стали в колону і їхали по місцевості, яку я знав. Нас везли по полях, через блокпости. І приїхали ми в Безіменне. Там була черга, ми записалися туди. Люди стояли там тижнями”, — згадує чоловік.
Там вони просто на трасі простояли 2 доби. Чекали біля колишнього дитячого садка, куди можна було заходити з дітьми та наметів “МНС”. Там же поруч були й військові намети, де окупанти влаштовували “фільтрацію”.
Спочатку чоловік ночував в машині, а дружина з дитиною, яка щойно перехворіла на застуду через холод, пішли в намет. Там їм сказали, що краще грітися у дитячому садочку, адже там тепло і є їжа. Наступного дня подружжя змусили проїхати на територію цього садочка.
“Дружина пішла в один намет, і я думав, що туди піду. Але мене туди не запрошували. І я пішов в інший намет, де були офіцери, які “під мікроскопом” оглядали. Там я розповів, що я з Маріуполя, стільки-то днів з сім’єю виїжджаю, мене зустрінуть родичі, я отримуватиму медичну допомогу для дитини, і ось така в мене ціль візиту”, — розповідає Яків.
А в цей момент, поки його опитували кадрові військові РФ, дружину опитували представники т.з. “ДНР”. Її там називали “бендерівкою”, “фашисткою” тощо.
В тих наметах у подружжя забрали телефони, і відновили усі повідомлення, які були видалені до цього. Через те, що у чоловіка в телефоні знайшли підтвердження, що він надсилав гроші на армію, окупанти захотіли забрати в них дитину на “перевиховання” та погрожували розправою. Його дружину змушували підписати “відмову від дитини”, після чого вона начебто має шанс забрати її пізніше або погрожували просто забрати.
Те, що відбувалося далі, чоловіку було емоційно складно згадувати в розмові з журналістами, тож про це розповів вже волонтер, який був обізнаний про ситуацію.
“Їм з дружиною чітко сказали “ми забираємо у вас дитину”. Їх відправили з чоловіком до машини, щоб вони зібрали речі дитини і віддали разом з речами дитину в “дитячій будинок”, який зібрали на базі колишнього дитячого садочку. Вони пішли до машини. Але в батьків не було й думки віддавати дитину.
Він розповідав, що одразу почав продумувати плани, що робити далі. Він побачив, що на узбіччі є міни. І він запропонував дружині бігти на ті міни, щоб дитина не дісталася “росіянам”. Потім до нього дійшло, що це протитанкові міни, і вони можуть не здетонувати й це нічого не дасть. Потім він згадав, що у нього є лезо в машині старе, і вони продумали план, що спочатку він ріже вени дружині, потім собі, а потім дуже швидко перерізає вени дитини. Щоб крик дитини не привернув уваги”, — розповідає чоловік, який знає ситуацію, Микола Осиченко.
Подружжя врятувало від смерті лише те, що кадрові росіяни захотіли “співпрацювати” з Яковом. Він працював на керівній посаді в структурі, яку не називають в цілях безпеки, і загарбники хотіли, щоб він став працювати з ними. Його відвезли в інше місце на допит. Спочатку питання ставили одні росіяни, потім інші. Другі для переконання говорити додали тортури. Почали питати про полк “Азов”: що він міг про них сказати, звідки в них було озброєння, як їх набирали, хто був в них командир та інші питання, на які цивільний чоловік не знав відповіді.
“Вони приїхали з однією ціллю, що мене треба побити. Вони казали “піднімись”, робили так, щоб я впав, робили усе, щоб своїми берцями дістати до мого паху. Потім вони посадили за стіл, і я відчув розряд струму в шию. Я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, то почав кашляти, бо поперхнувся камінням. Як потім виявилося, то посипалися усі мої пломби зубні, і я ними поперхнувся”, — згадує Яків.
Після катувань та погроз приїхали російські кадрові військові. Вони знову запропонували чоловіку повернутися та співпрацювати з ними. Водночас йому дозволили відвезти дитину на лікування в Росію. В цей момент він скористався можливістю і виїхав на територію ЄС. Після цього Якову тривалий час погрожували вже віддалено.
Нагадаємо, про жорстокі поводження у “фільтраційних” таборах у Безіменному розповідають вже не вперше. Інша мешканка Маріуполя Олена Гречана розповідала про свій досвід в цьому матеріалі. А про антисанітарні умови, захворюваність серед незаконно утримуваних та інше читайте тут.
Читайте також: