В Сіверську без перестанку точаться бойові дії. Немає газу, світла, води. Люди, які залишилися тут, живуть в підвалах. Однак все це не завадило проводити служби в місцевому храмі Казанської ікони Божої Матері. Він єдиний продовжує працювати в місті. Чим нині допомагає церква в Сіверську та хто продовжує звертатись до священника в цей час — розповідаємо детальніше.
Про Богослужіння в Сіверську в умовах війни та підтримку парафіян, які не виїхали з міста, розповів Вільному радіо місцевий священник, настоятель храму Казанської ікони Божої Матері в Сіверську Віктор (Скрипник).
До вторгнення Росії отець Віктор жив в Сіверську та служив церковні служби в помісному храмі Казанської ікони Божої Матері. Через відкриту війну його родина виїхала до Дніпра, а сам він перебрався до Бахмута. Тепер впродовж тижня встигає побувати в Дніпрі, Бахмуті та Сіверську. Адже попри небезпеку, він не може залишити своїх парафіян.
“Щоразу під час поїздки трапляється щось небезпечне. Буває таке, що їду по трасі, а над головою пролітають снаряди. Звичайно, їздити в таких умовах лячно. Однак головна місія священника — нести свою службу, поки останній християнин не покине небезпечне місто. Якби всі люди евакуювалися, тоді і священник міг би виїхати разом з ними. А оскільки вони ще залишаються, я повинен їздити в Сіверськ і служити парафіянам”, — пояснює настоятель.
В сіверському храмі, уточнює отець Віктор, Богослужіння до Великодня проходили щодня. Потім ситуація змінилася.
“В Богорятованому Сіверську до Великодня вдавалося служити кожен день. А після свята, коли місто бомбили і обстрілювали сильніше, збираємося не так часто. Зараз намагаємося служити лише в неділю. Однак в травні Сіверськ потерпав від щільних ворожих обстрілів, тож цього місяця ми не проводили жодної служби. В червні якийсь час місто бомбили менше, тож і служили частіше. В липні пройшла одна служба, в серпні та вересні — по дві, а в жовтні ми зустрілися поки що один раз — 9 числа”, — розповідає священнослужитель.
Цьогоріч не вдалося провести Богослужіння на велике християнське свято Покрова Пресвятої Богородиці, додає він.
“Через небезпечну ситуацію мені не вдається часто їздити в Сіверськ. Та й людям під обстрілами також переміщатися не можна. Всі вони сидять в підвалах. Тож цьогоріч на Покрову християни Сіверська молилися кожен у своєму укритті. А для зустрічей в храмі ми стараємося знайти час, коли менше стріляють. Але це не завжди, на жаль, можна передбачити”, — говорить священник Віктор.
До першого прильоту Богослужіння проходили в приміщенні церкви. Після цього — в підвалі.
“В умовах війни (повномасштабної, — ред.), поки була така можливість, ми якийсь час служили в храмі. Коли снаряди стали прилітати неподалік церкви, довелося спуститися в підвальну кімнату. Тепер Богослужіння проводимо там”, — пояснює отець Віктор.
В підвалі парафіяни служать уже 3 місяці.
“В липні обстріли Сіверська стали більш потужні. Коли ми з парафіянами зібралися на Богослужіння, над нашими головами почали літати уламки снарядів. Довелося спуститися в підвал і провести там службу. Відтоді в підвальній кімнаті і служимо”, — розповідає священник.
Отець Віктор підтримує зв’язок із сіверськими парафіянами весь час.
“Ми постійно зідзвонюємося. Я намагаюся вмовити людей на евакуацію. Деякі з них, слава Богу, вже виїхали. Тож поки закінчаться бойові дії вони будуть в безпеці. Однак в Сіверську є і такі, хто не може залишити домівку чи хворих рідних, за якими вони доглядають. Тож коли виникає потреба послужити, парафіяни телефонують мені та просять, щоб приїхав”, — розповідає отець Віктор.
Зараз на службу приходить до 10 вірян, уточнює він.
“Після 24 лютого на Богослужіння ходили по 30-50 християн. Завдяки евакуації багато парафіян виїхали. З тих, хто залишився, до храму ходить чоловік 10. Перед цим ми намагаємося зідзвонитися і вирішити, коли саме можна безпечно дістатися до храму і зібратися разом, побачити один одного та порадіти новій зустрічі, а головне — послужити”, — пояснює настоятель.
За час війни, підкреслює священник, сіверські мешканці майже не замовляли святих таїнств.
“З 24 лютого до Великодня, коли в Сіверську ще не сильно стріляли, я хрестив лише одну дитину. За весь час війни (повномасштабної, — ред.) за погребінням до мене ніхто не звертався. Інколи люди приносять землю, щоб запечатати та помолитися за покійних. А так весь час служимо лише літургії”, — уточнює священник.
Коли отець Віктор приїжджає на церковні служби в Сіверськ, заодно привозить і гуманітарну допомогу.
“З кожним своїм приїздом намагаюся виконати замовлення людей, які залишаються жити в зруйнованому місті. Весь час вони просять привезти питної води. В Бахмуті з-під крана я набираю 10-літрові бутлі і везу їх в Сіверськ. Крім того, є великий попит на сірники. Адже місцеві готують їжу на вогні — в місті з травня немає ніяких комунікацій. Привожу також необхідні ліки, які купую в Бахмуті або Дніпрі: коли за свої кошти, а коли люди дають. Якщо вдається отримати безкоштовний хліб, обов’язково везу його в Сіверськ. Буває, що волонтери привозять гуманітарну допомогу в Бахмут, а звідти я доставляю її сіверським мешканцям. Тож посилки для місцевих привожу з Дніпра або Бахмута. Допомагаємо чим можемо”, — розповідає священник.
З кожним своїм приїздом до Сіверська, зазначає священнослужитель, він намагається привезти для людей якнайбільше всього необхідного.
“Так і живемо, маючи надію на Божу милість, що залишимося живі допомагаючи один одному. Допомагаючи тим, хто залишається під обстрілами в небезпечному Сіверську. І обов’язково молимося один за одного. Так і живемо, скільки Бог дасть”, — підкреслює отець Віктор.
Священник зазначає: через постійні обстріли міста постраждав і храм Казанської ікони Божої Матері.
“Після Великодня поряд з храмом декілька разів були прильоти — і через це його будівля сильно пошкоджена. Спочатку вилетіли вікна з північної сторони. Потім повилітали й інші. Луснула стіна. Весь дах побитий уламками снарядів. Тож тепер храму потрібен ремонт. Маємо надію, що все це безумство скоро закінчиться і ми зможемо відновити храм. Хоча на це потрібно багато коштів і їх треба буде десь знайти”, — уточнює отець Віктор.
Однак зараз, підкреслює священник, в першу чергу треба думати не про відновлення храму, а про людські потреби, про те, як їм допомогти.
“Я спілкуюся з різними людьми. Вони готові допомагати. Однак на даний час я думаю не про те, як провести ремонтні роботи в храмі, а про те, як допомогти вижити місцевим мешканцям в таких нелюдських критичних умовах. Як вижити людям взимку, які залишилися в Сіверську? Як взагалі вони зможуть тут знаходитись? Може треба десь там буржуйку поставити? Це наразі складні і важливі питання”, — пояснює священнослужитель.
* * *
Нагадаємо, ми також розповідали, як під час повномасштабної війни парафіяни Православної Церкви України з Бахмута продовжують ходити на служби до канонічного храму Святого Феодора Стратилата. В той час, коли їхній настоятель отець Сергій захищає країну, віряни збираються в храмі, щоб помолитися. Зв’язок зі своїми парафіянами священнослужитель також весь час підтримує.
Читайте також: