Щодня о 9 ранку ми згадуємо всіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. Однією з її жертв стала 10-річна Настя Столюк з Київщини. 14 червня вшануймо її пам’ять хвилиною мовчання.
Про дівчинку журналістам “Радіо Свобода” розповіла її мати Любов Столюк.
Настя народилася 2 грудня 2011 року у селі Шибене Київської області. Дитина дуже швидко розвивалася, згадує її мама.
“Вже в перший день життя Настуся вела очима за рухами медсестри. Зазвичай дітки у такому віці не дивляться усвідомлено. Дитина рано лягла на животик, рано почала тримати голівку, у чотири місяці ми вже мали чотири зуби. Настуся йшла наперед свого розвитку”, — ділиться Любов Столюк.
Настя любила тварин, доглядала кошенят, яких приносила з вулиці, а одного разу навіть відмовилась їсти страву, приготовану з півня, бо його зарізали.
“Коли їй було 5-6 років, вона почала вишивати хрестиком. Потім шити іграшки. Вдома є велика колекція іграшок, зроблених з підручних предметів — лялечки, ведмедики, собачки, кішечки в одязі”, — каже двоюрідна сестра загиблої Анна.
Дівчинка з радістю пішла у школу та плакала, коли через пандемію довелося перейти на дистанційне навчання. Найбільше вона любила малювання та математику. На початок повномасштабного вторгнення Настя вчилась у п’ятому класі.
1 березня 2022-го близько 18 вечора родина вечеряла, аж тут поруч із будинком пролунали звуки, схожі на вибухи петард.
“Подумали: хто може запускати петарди у такий час? Кинулись до вікна, а там летять якісь червоні вогні. Ми завжди ховались у погребі, а тут чомусь усі побігли в кімнату”, — пригадує Любов Столюк.
Дорослі лягли на підлогу, а Настя сіла біля стінки.
“Я почула свист у хаті, аж вуха закрила. Глянула, а уламок пройшов десь за 5 сантиметрів біля газового балона. Подумала, що всім нам кінець”, — каже мама дівчинки.
Один з осколків влучив у голову брату Любові. Чоловік наспіх перемотав рану рушником та скомандував усім спускатися в льох. Вже там помітили, що Насті немає. Мама кинулася до дівчинки — та так і сиділа біля стіни.
“Я її за ручку, а донька похилилась на мене. Відчула, як щось гаряче по руці потекло. Останній вдих — і все. Я почала кричати, що Настю вбили <…> Пів голови у дитини не було”, — згадує трагічну мить Любов Столюк.
Наступного дня, 2 березня, Настю поховали в піску у колишньому колгоспі. 18 березня тіло дівчинки перенесли на кладовище.
Світла пам’ять.