Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув внаслідок російсько-української війни. 8 квітня згадаймо 16-річну бахмутянку Валерію Шепеленко та її маму Катерину Зібу, які загинули на Краматорському вокзалі.
Деталі з життя та загибелі Валерії Шепеленко та її мами Катерини Зіби Вільному радіо розповіла класний керівник Валерії Оксана Краснова.
Валерія народилась в листопаді 2005 року та була єдиною дитиною в родині. З близьких поряд була завжди мама Катерина. Дівчина пішла навчатись у Бахмутську загальноосвітню школу №7. У молодших класах дівчинка полюбляла танцювати, а ближче до старшої школи полюбила культуру південнокорейської музики “K-pop”, мріяла стати моделлю та поїхати до Кореї.
“Дівчина була дуже гарна, ладила зі всіма, тихенька така. Я пам’ятаю, коли вони прийшли у 5 класі на 1 вересня вона була така висока дівчина та худенька з довгим хвостиком, який вона пов’язувала пальмочкою”, — згадує Оксана Краснова своє знайомство з Валерією Шепеленко.
Валерія у вільний від навчання час ходила у гурток журналістики в “Будинку піонерів”. В школі дівчину зазвичай пам’ятали, як мовчазну дитину. Однак у гуртку вона брала інтерв’ю та ставала ведучою конкурсів краси.
“Мама Лери приходила не раз у школу та навіть розповідала в рамках профорієнтації про свою роботу, де вона працює, як економити світло, в такому ракурсі. У Лери є батько, але він військовослужбовець і я з ним ніколи не була навіть знайома. Була ще бабуся, мамина мама, але вона померла десь в січні 2022 року. І ось вони вдвох залишились”, — розповідає класна керівниця дівчинки.
Мама дівчинки Катерина Зіба теж була випускницею Бахмутської школи №7. За тиждень до трагедії класна керівниця розмовляла з нею про необхідність евакуюватись з Бахмута.
“Вона казала: ми поки що в місті. Як і всі [бахмутяни] тоді, вони були в такому стані, що не знали: їхати чи ні. Бо то летить щось, то не летить. Ситуація була така, що тоді телефонували мені різні батьки та казали, що ось ми завтра їдемо, а було таке, що телефонували та казали по факту, що вже приїхали у Київ, бо боялися наврочити. З цією родиною сталось так само”, — каже Оксана Краснова.
Валерія Шепеленко разом з мамою все ж наважились покинути Бахмут. 8 квітня вони були на Краматорському вокзалі, коли туди російська армія вгатила “Точкою-У”.
“В мене серед випускників є тітка мого учня, яка працювала у нашому РЕМі (Розподільній електричній мережі, — ред.) разом з мамою Лери. Вона повідомила, що є така інформація, що Лера з мамою були на вокзалі в той день, 8 квітня”, — згадує співрозмовниця.
Оксана Краснова почала шукати свою ученицю та її маму: телефонувала на номери, але вони не відповідали. Вчителька спочатку сподівалась, що Валерії вдалося вижити, бо бачила повідомлення, що дітей, які вижили, вивезли автобусами. Вона сподівалась, що через це не може зв’язатись з ними.
З часом, коли класна керівниця отримала список з загиблими, то побачила, що її учениці та мами в ньому немає. Це її не зупинило у пошуках і вона почала телефонувати у лікарні та морги, але всюди їй казали, що за такими прізвищами нікого немає, але уточнили, що є ще багато неопізнаних тіл.
“Пізніше маму Лери почала шукати начальниця. Вона мені передзвонила та сказала, що є жінка та дитина, які дуже схожі. Маму опізнали одразу, а за дівчинку казали, що не знають”, — сумує Оксана Краснова
За деякий час начальниця Катерини зв’язалась з класною керівницею Валерії та надіслала їй довідки про їхню загибель.
“Думаю це доля така. Наскільки я знаю по розмовах, вони не планували в цей день їхати. Лера повинна була поїхати з родичами, але щось не склалось. Потім вони планували начебто в суботу їхати, але чомусь різко зірвались та поїхали [у п’ятницю, 8 квітня]. Для мене це була дуже велика трагедія, в мене навіть зараз голос тремтить. Досі не можу змиритись з цим. Розумієте це ви чи ні, але для мене клас — це мої діти”, — ділиться класна керівниця загиблої дівчини.
В класі Валерію не забувать та згадують її під час зібрань та інших заходів.
“Коли ми якось стали говорити про трагедію, то я звернула увагу на хлопця одного, який з нею спілкувався, більше ніж всі, скажімо так. Вийшло так, що він не знав про це і це було важко. Я говорю, ти нормально? Він просто сказав: “Нормально”. Ну розуміємо, що життя продовжується, але згадуємо її на хвилинах мовчання та коли день народження був”, — каже співрозмовниця.
Валерія Шепеленко на момент смерті була у 10 класі, їй назавжди залишиться 16 років. Їй матері Катерині Зібі назавжди залишиться 37 років.
Поховали їх через два тижні після трагедії у Бахмуті на Маріупольскому кладовищі, де станом на початок квітня 2023 року, ще йдуть запеклі бої з російськими окупантами.
“На прощанні були трошки батьки з мого класу, сусіди та хтось з тих, хто залишався ще тоді в Бахмуті. Дітей (однокласників Валерії, — ред.) не було на похованні, тому що я не могла ризикувати життям дітей. Бахмут вже обстрілювали тоді”, — уточнює Оксана Краснова.
Валерія Шепеленко та Катерина Зіба не єдині, хто 8 квітня 2022 року постраждав на краматорському вокзалі від обстрілу з боку російської армії. В той день загинули 63 людини, серед них 9 дітей. Поранення дістали 150 громадян, серед яких 34 дитини.Наші журналісти поспілкувалися зі свідками трагедії та родичами людей, які загинули на краматорському вокзалі. Вони поділились тим як пам’ятають удар ракетою, що відбувалось на вокзалі після масової трагедії та чи вдалося за рік впоратися з психологічними наслідками обстрілу.