Хвилина мовчання. Вшануймо пам’ять 16-річного Богдана Пилипенка, якого вбила російська ракета

О 9-й ранку кожен день українці вшановують хвилиною мовчання своїх співвітчизників, які загинули у війні Росії проти України. Цього разу згадаймо 16-річного підлітка з Маріуполя Богдана Пилипенка, який загинув в колі родини під час раптового обстрілу.

Про Богдана Пилипенка його матір Ксенія розповіла журналістам видання Заборона.

Хлопець разом з мамою жив у Маріуполі. Мама згадує, він був дуже активним. У дитсадку та школі брав участь в усіх можливих виставах. Він любив читати та вивчати мови. Тож гарно володів українською, англійською, російською і трохи французькою.

“Мав добру вдачу: постійно тягав з вулиці кошенят, собак — ми їх прихищали, а потім знаходили для них господарів. Богдан був дуже чуйним, намагався допомагати всім, кому тільки міг”, — розповідає журналістам його мама Ксенія.

Коли настав час обирати, на кого навчатися, Богдан обрав Маріупольський морський ліцей, адже його дідусь був моряком. Він разом зі своїм другом були двоє з 50, хто успішно пройшов конкурс і навчався на бюджеті.

“Вранці 24 лютого Богдан мене розбудив зі словами: «Мамо, війна почалася. Потрібно збирати речі та думати, що робити далі». Спочатку ми планували їхати до родичів у Харків. Оскільки почали бомбити по всій Україні, зокрема й у Харкові, куди тікати — було не дуже зрозуміло. Наш план евакуації зірвався”, — згадує Ксенія.

Пилипенки жили в одному з найнебезпечніших районів — на останньому поверсі 9-поверхівки навпроти Маріупольського торговельного порту та судноремонтного заводу, який згодом регулярно бомбили. Тож матір і син вирішили тимчасово поїхати до бабусі в центр міста. Це приватний будинок з льохом в гаражі, де сім’я могла сховатися.

“Богдан укріпив нашу домівку: набрав у мішки землю і заставив ними вікна. Провів усім інструктаж, знайшов у будинку безпечне місце, де діє правило двох стін. Він бігав по сусідах, допомагав, рубав дрова, оскільки люди готували їжу на багатті. У перші дні, коли деякі магазини ще працювали, на власні гроші купував цигарки, шоколадки й носив українським військовим”, — розповідає мама Богдана.

Згодом до бабусі приїхали ще й сестра Ксенії з чоловіком та їхня донька. Вони жили так кілька тижнів, обстріли лише посилювались. Але виїхати не вдавалось. 11 березня в будинок прилетіла ракета з реактивної системи залпового вогню “Град”. 

Приватний будинок не зміг встояти під час прямого влучання. Богдан Пилипенко та чоловік сестри Ксенії загинули на місці. Усіх, хто вижив, доставили до лікарні. Лише після цього мама та бабуся Богдана, виїхали з окупації. Вже в безпечнішому місці мама загиблого хлопця розповіла його історію.

Фото: Заборона