Хвилина мовчання: вшануймо Сергія Небожака, який загинув у боях біля Соледара

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Сергій Небожак із позивним “Вікінг” — один із них. Чоловік волонтерив із 2014-го року, а під час відкритої війни обороняв країну у ЗСУ. Звільняв від окупації села на Херсонщині та стримував російський наступ на Донеччині. Загинув 28-річний захисник поблизу Соледара. 

Сергій Небожак любив спорт і подорожі, планував одружитись 

Сергій Небожак родом із села Павлівка, що на Вінниччині. Разом із коханою чоловік жив у місті Іллінці. 

“Ми п’ять років були разом, мали власну квартиру. Були неодружені, але ми вже організовували наше весілля. Проте почалась [повномасштабна] війна”, — розповідає Вільному радіо наречена загиблого Тетяна Войтко. 

До відкритого вторгнення Росії Сергій займався перевезенням товару. 

“Коханий мав фуру. Більшість часу їздив до Херсона та возив дрова. Любив займатися спортом. Сергій та його друзі мали спортзал — у вільний час вони займалися. Обожнював проводити час у барбершопі та доглядати за своєю бородою. Ми з коханим любили подорожувати, відвідували нові країни”, — ділиться Тетяна. 

Сильний, цілеспрямований, відповідальний і люблячий — таким жінка згадує свого 28-річного нареченого. 

“Сергій був сильним духом, завжди відстоював свою думку.. Він був справжнім. Для мене він був завжди милим і турботливим чоловіком, я завжди почувалась, як за камʼяною стіною”, — каже наречена Сергія. 

Із 2014-го року волонтерив, а під час відкритої війни возив на передову боєприпаси та гумдопомогу

Боротися за майбутнє своєї країни Сергій Небожак почав ще з Революції Гідності. 

“У Сергія була чітка життєва позиція, зорієнтована на велику любов до України. Він був авторитетом у нашому маленькому місті. До нього прислухались, брали приклад. Був активним учасником Революції Гідності”, — зазначає дівчина захисника. 

З початком російської агресії на сході Сергій займався волонтерством. Продовжив і під час повномасштабної війни. 

“З перших днів коханий доставляв власною фурою боєприпаси у найнебезпечніші місця. Я думаю, це стало великим внеском в оборону півдня, зокрема Миколаєва. Постійно їздив на передові позиції з гуманітарною допомогою військовим”, — каже Тетяна. 

З червня 2022-го року Сергій захищав країну у лавах 46 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Разом із побратимами захисник звільняв від окупації Херсонщину. 

“Інгулець, Березнегувате, Давидів Брід і Білогірка. Ці та ще деякі інші населені пункти поблизу звільняв Сергій та його бойові друзі”, — згадує співрозмовниця. 

Підірвався на мінах, але й далі прикривав побратимів: один із важким боїв у житті Сергія 

Тетяна зізнається: постійно хвилювалася за Сергія, але найважче було, коли він йшов на штурм. 

“Коли мав вільну хвилинку, коханий обов’язково дзвонив, щоб заспокоїти.  Коли виїжджав на штурми, то звʼязку не було з ним днів 7. Це було дуже важко. І завжди радісно було, коли отримувала сповіщення в сигналі: “Куку, лавіласочка моя”. Тоді на душі ставало легше. Сергію було дуже складно, я завжди його підтримувала”, — каже наречена полеглого захисника. 

Під час одного з бойових завдань авто чоловіка підірвалось на двох протитанкових мінах на Херсонщині. 

“Це було поблизу Давидова Броду. Коханий тоді отримав контузію, але взяв у руки гранатомет і став прикривати хлопців від танків. Ще одне поранення від РПГ було у грудні, Сергій був у штурмовій бригаді у Бахмуті, осколок влучив у ногу. Але він відмовився від госпіталізації, лишився на бойових”, —- згадує Тетяна. 

Життя Сергія обірвалося 16 січня 2023-го року у передмісті Соледара. 

“Виснажлива ніч, наступ ворога звідусіль — зі слів побратимів, таким став останній день Вікінга на війні. Він був виснажений, знову отримав контузію, але пішов на допомогу побратима і загинув як герой. У мій день народження його привезли додому…”, — додає жінка. 

Після загибелі військового нагородили орденом “За мужність” III ступеня. 

Рідні хочуть, аби Сергію присвоїли звання “Герой України”

Оговтатися після втрати Сергія, каже наречена, їй досі важко. 

“Я досі не вірю, що коханого немає. Я все ще чекаю. Мені важко в це все повірити”, — зізнається Тетяна. 

Крім нареченої, вдома на Сергія чекали батьки, сестри, брат,  племінники та друзі. 

“Найдостойніший з людей, сильний і мужній воїн, вірний син своєї нації. Сергій ㅡ приклад справжнього чоловіка, моє вічне кохання. Люблячий чоловік і син. Сергій ㅡ найкращий з людей, таких, як він, більш не існує на цілому світі. Я пишаюся своїм чоловіком”, — додає співрозмовниця. 

Наречена просить присвоїти полеглому захиснику звання “Герой України”. Петицію вона опублікувала на сайті президента. Зараз вдалося зібрати понад 21 000 голосів із 25 тисяч, які необхідні, аби її розглянули. 

Світла пам’ять загиблому.