Мудра жінка, талановита письменниця, турботлива бабуся та неймовірна оптимістка. Такою згадують журналістку та письменницю з Маріуполя Наталю Харакоз. Вшануймо її хвилиною мовчання, якою згадують українців, загиблих внаслідок дій Росії в Україні.
Історію маріупольчанки Наталі Харакоз написала її онука Ганна Котихова.
Наталя Харакоз народилася 13 липня 1935 року в Маріуполі. Її батьки були учасниками Другої світової війни.
Після школи дівчина вступила в Маріупольський металургійний інститут, закінчила його та працювала конструкторкою. Проте зрозуміла, що насправді хоче поєднати своє життя з творчістю.
Вже 1967 року Наталя стала кореспонденткою газети “Приазовський робочий”. Крім журналістської діяльності, вона любила писати прозу та долучилася до літературного клубу “Азов’я” при редакції газети.
Наталя написала 6 книг: “Живі книги, “Маріупольські елегії”, “Дзвін серця”, “Подарувати зірку”, “Мініатюри” та “Бережи сторіччя мить”.
Коли Росія відкрито вторглася в Україну, в Наталі згоріла квартира, а разом із нею — усі її книги. Але жінка не втрачала оптимізму. Онука згадує: ще коли у місті був інтернет, Наталя намагалася її підбадьорити. Писала: “Пережили ту війну, переживемо й цю”. Однак смерть її не оминула — жінка загинула 29 березня.
Згодом родичка Наталі повідомила, що письменницю поховали на Старокримському цвинтарі, не поруч з рідними.
Вшануймо хвилиною мовчання Наталю Харакоз, якій назавжди залишилось 86 років.