Щодня о 9 ранку українці згадують усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олексій Никифорчук з Одещини. Чоловік загинув під час штурму позицій росіян неподалік селища Озарянівка на Бахмутському напрямку.
Олексій Никифорчук родом з села Пиріжна Одеської області. Чоловік працював далекобійником за кордоном, у 2022 році повернувся додому, його мобілізували до лав ЗСУ. Служив на посаді старшого водія-радіотелефоніста стрілецького відділення 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового походу.
“Олексій дев’ять років працював за кордоном далекобійником. У нього була мрія придбати власне житло. І в кінці серпня 2022 року ми купили квартиру, але в грудні його вже призвали до лав ЗСУ”, — розповідає Вільному радіо вдова загиблого Сюзанна.
Служити Олексію подобалось. Після перемоги чоловік планував залишитись в армії та будувати військову кар’єру.
“Свого часу через поганий зір його не взяли на строкову службу. А вже під час повномасштабного вторгнення, не маючи військового досвіду, він дуже добре справлявся, йому то було цікаво. Олексій тільки прийшов, пару місяців послужив, його вже призначили командиром відділення, потім — взводу. Він невеликими кроками, але впевнено йшов. Якби залишився далі в армії, далеко пішов би”, — каже жінка.
Єдине, на що хотілось зробити паузу — на сімейну подорож до Єгипту. Та не склалося.
Жінка каже, їхній дев’ятирічний син Владислав дуже сумує за батьком. Коли Олексій приїжджав з роботи у відпустку, любив проводити час з сином. Разом вони рибалили, грали, ремонтували автівки.
“Як усі хлопці, — з теплотою в голосі каже Сюзанна, — Син змалечку допомагав ремонтувати автівки. Ходив біля батька, часто запчастини були за іграшки. Олексій любив техніку, знався на тому, ремонтував. І рибалити любив, вони з сином часто ходили разом. Взагалі, намагалися проводити разом більше часу, говорити. Син багато чого розпитував, Олексій розповідав. І боротися любили, гратися”.
Під час служби зустрітися з сім’єю Олексію вдалося лише під час лікування (коли чоловік відновлювався після другого поранення). Родина планувала разом провести відпустку, та військовий не дожив до неї пару тижнів.
“Зустрітися була можливість, коли Олексій приїхав на три дні додому після важкого поранення у ногу, тоді знімали шви. Перше поранення він дістав в шию, сім днів був на лікарняному, потім підрозділ вийшов на іншу позицію, там дістав це поранення в ногу. Знов потім повернувся у стрій”, — розповідає Сюзанна.
Після повернення на службу, Олексій зі своїм підрозділом проходили навчання на полігоні — готувалися до штурму, який став для чоловіка останнім.
“Коли пішов на штурм, о пів на четверту ранку вони зайшли, о дев’ятій ранку з ним це сталося [загинув]”, — каже дружина і робить єдину паузу за всю нашу розмову.
Сюзанна розповідає про коханого детально, без зупинок, з щирим захопленням і ніжністю. Здається, їй хочеться, аби все хороше, що вона знає про коханого, дізнались якомога більше людей.
Олексія нагородили “Золотим хрестом”, але отримати нагороду він не встиг, родині його привезли побратими разом з прапором України, з яким чоловік любив фотографуватися. Згодом сім’я отримала й “Хрест хоробрих” Олексія. Рідні створили петицію з проханням надати Олексію Никифорчуку також звання Героя України.
“Олексій був дуже міцний, сильний духом. Є такі люди, які не можуть морально, емоційно це витримувати, бачити весь цей жах. А він ніколи не жалівся, ніколи не казав, що йому важко. У нього була дуже сильна витримка”, — каже Сюзанна.
Олексія поховали у рідному селі. Йому назавжди залишиться 36 років.
Світла пам’ять.