Щодня о 9 ранку українці згадують усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо поліцейського Миколу Самойленка. Боронячи Маріуполь, він потрапив у полон росіян, а там у нелюдських умовах помер від менінгіту.
Про смерть Миколи Самойленка повідомив його старший брат Олександр.
Микола з дитинства мріяв працювати у загоні спецпризначення. Активно займався спортом, цікавився історією. Закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ, два роки відпрацював слідчим. Потім ніс службу у загоні спецпризначення КОРД у Маріуполі.
“Найбільшим його захопленням були курси Тактико Спеціальної Підготовки, не припиняв зайнять спортом. Коли закінчив університет, йому було необхідно відпрацювати два роки слідчим в Райвідділку. Це для нього було справжнім випробуванням, бо він ненавидів купи паперів і перекладання їх з місця на місце… В нього було занадто багато енергії, занадто багато життя для паперової роботи… Після роботи він одягав на плечі рюкзак з камінням і біг 15 км, готувався до здачі нормативів… Він це робив в будь-яку погоду, в будь-яку пору року. Він займався усім і приуспівав у всьому: від пейнтболу, ножового бою та керування дроном до плавання, вивчення історії та написання книжок…”, — згадує Олександр Самойленко.
Однокурсниця Миколи Анастасія Булгакова описує його, як цілеспрямованого, спортивного хлопця.
“Разом навчались в ХНУВС з Миколою… Здоровий, гарний, спортивний, цілеспрямований, добрий молодий хлопець, таким він навіки залишиться в моїй пам’яті. Слава нашому захиснику, нашому Герою!”, — написала Анастасія.
24 лютого Микола був на навчаннях у Києві. Він поїхав до Маріуполя, бо не міг залишити побратимів в біді. 2 березня Микола разом з товаришами, виконуючи бойове завдання, потрапили у ворожу засідку і їх взяли в полон…
“Кілька разів брат виходив на зв’язок, тримався бодро, завжди казав, що живий-здоровий і не падав духом! Його тримали в СІЗО у Донецьку, в нелюдських умовах, гірших за концтабір, в підвальному приміщенні, в голоді та холоді… Потім пів роки тишини, він перестав дзвонити, ми його загубили…
Потім дзвінок від його начальника, та фраза: “У мене погані новини”….
Він помер в полоні, 19 січня 2023 року, як мені сказали від менінгіту.
Я прошу всіх, хто має повноваження та якесь відношення до обміну полоненими та загиблих якось посприяти поверненню тіла мого брата, та всіх полонених. Два його побратими наразі живі, але в критичному стані, якщо нічого не робити, їхнім рідним також прийдуть “Погані новини”, — розповідає брат Миколи Олександр.
Про смерть Миколи брату повідомили через 40 днів. Він не знає місце поховання, і намагається знайти тіло родича, аби перепоховати.
Миколі Самойленку назавжди залишиться 26 років.
Світла пам’ять.