Хвилина мовчання: згадаймо 50-річного Олександра Зуба, який загинув на Херсонщині

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед таких людей і дніпрянин Олександр Зуб. Чоловік не мав військового досвіду, однак на початку повномасштабної війни вирішив стати на захист рідної країни. У лавах ЗСУ він боронив Херсонську область від окупантів. 18 жовтня Олександр зазнав смертельного поранення на полі бою. Справу батька у ЗСУ тепер продовжуватиме його старша донька. А рідні загиблого чоловіка просять посмертно надати Олександру звання Героя. 

Про життєвий шлях Олександра журналістам Вільного радіо розповіла його дружина Ольга Зуб.

Олександр Зуб за фахом гідробіолог, частину життя присвятив підприємництву

Олександр родом із Токмака Запорізької області. Там закінчив школу №1 та переїхав у Дніпро. Закінчив факультет гідробіології у ДНУ ім. Олеся Гончара, після цього деякий час працював молодшим науковим співробітником.

На цьому ж факультеті вчилася й майбутня дружина Олександра. З Ольгою він познайомився на університетській практиці — дівчина була першокурсницею, а Олександр вже вступив в аспірантуру.

“Біологи проходять практику на природі влітку. Олександр там був зі своєю донькою від першого шлюбу. Я спочатку з його донькою познайомилася, потім вже у гуртожитку весь час в нього запитувала: як там донька, коли до нас в гості прийде. Ось так і почали потроху спілкуватися, а 3 листопада 1996-го почали зустрічатися”, — згадує Ольга Зуб.

За фахом Олександр працював недовго, продовжує Ольга. Після університету разом із товаришами заснував фірму з виготовлення виробів з бетону, тротуарної плитки та європарканів.

“Спочатку грошей великих не було, тому купили бетономішалку і почали робити плиточку та заборчики ставити. Потім вже пішли більші замовлення. Зараз у житлових кварталах Дніпра стоять бетонні урночки, там ще дерево таке. Перша партія була руками Олександра зроблена”, — говорить Ольга.

Також чоловік пробував виготовляти з бетону й інші вироби — прикраси, підсвічники, шкатулки та горщики для квітів прикрашають будинок родини Зуб.

Біологічна освіта вплинула і на хобі чоловіка, каже його жінка. Чоловік любив садівництво, тож створив теплицю, де проводив багато часу. Вирощував капусту, помідори, огірки, зелень і багато іншого.

Також родина часто проводила час на природі.

“Він знав усе: де яка рослина росте, розповідав про види всіх жучків та павучків. Буває, на природі зайде у воду та бичка несе, якого зловив своїми руками, або рака впіймає. Також ягоди постійно збирав”, — ділиться дружина захисника.

Коли почалася повномасштабна війна, Олександр Зуб одразу вирішив стати до війська 

Чоловік не мав військового вишколу — не служив в армії та не вчився на військовій кафедрі. Однак ще у лютому 2022-го вирішив піти на війну. Тоді Ольга вмовила Олександра зачекати, бо, каже, сім’я переживала складні часи. Також хворів батько жінки, і вона не змогла би впоратися з усім самостійно. Тож подружжя домовилося зачекати повістки.

Тим часом родина займалася волонтерством. Олександр (на той момент він працював фасувальником) після роботи пакував допомогу для ЗСУ, а Ольга з донькою готувала їжу для військовослужбовців.

На фронт чоловіка призвали влітку 2023-го.

“Коли йому вручили повістку, він прибіг додому і сказав, що тепер в нього є ультиматум, проти якого я не зможу піти. Ми з донькою переживали дуже, але він сказав, що на початку повномасштабної війни він прислухався до мене, і тепер ми маємо прислухатися до нього. Його душа все одно рвалася на фронт, багато його знайомих служать”, — говорить Ольга.

Як гідробіолога за фахом чоловіка відправили у бригаду морської піхоти. Серед побратимів Олександр мав позивний “Гідроб”. Молодший сержант служив на межі Запорізької та Донецької областей, на Миколаївщині, боронив від окупантів Херсонську область.

Військовослужбовець виводив побратимів з-під обстрілу, вже маючи смертельні поранення

Востаннє Ольга та Олександр спілкувалися телефоном ввечері 17 жовтня, за день до загибелі військовослужбовця. Ольга каже: знала, що незабаром її чоловік має піти на бойове завдання. Але в останню їхню розмову чоловік був налаштований позитивно й ані слова про небезпеку не сказав.

18 жовтня Олександр та його побратими потрапили під ворожий авіаудар поблизу селища Придніпровське.

“Їхній командир загинув, і Олександр взяв на себе його обов’язки та виводив групу з-під авіаційного обстрілу. Він отримав важке поранення в руку, надав собі сам першу допомогу та продовжив виконувати своє завдання. У свої останні хвилини він думав в першу чергу про інших, а не про себе, чим врятував своїх побратимів, але втратив своє життя. Коли зробили експертизу, виявилося, що в нього одразу були поранення, несумісні з життям. Але він робив усе на якомусь адреналіні і зміг довести побратимів до кінцевої точки”, — говорить дружина захисника.

Олександру Зубу назавжди залишиться 50. З війни його не дочекалися дружина та двоє доньок. Чоловік так і не встиг дізнатися, що його старша донька також пішла у ЗСУ — його вирішили не хвилювати, поки дівчина проходить навчання.

А родина захисника збирає підписи, аби Олександру посмертно надали звання Героя України. Підтримати петицію можна за посиланням.