Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Дмитро Новік, як строковик, був на Майдані Незалежності, а коли почалось відкрите вторгнення росіян — добровольцем долучився до лав ЗСУ. Одного разу захисник шукав безпечний шлях для виїзду побратимів з села Іванівське, що під Бахмутом. На дорозі застрягла машина — Дмитро намагався її витягнути і загинув від пострілу російського снайпера.
Про Дмитра Вільному радіо розповіла його мати Наталя Ніколаєнко.
Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Дмитро Новік народився 26 січня 1995 року у селищі Замглай Чернігівської області. Закінчив місцеву школу, а потім вступив у Замглайське училище, де здобув спеціальність тракториста-машиніста.
“Річ у тому, що там для хлопців були тільки тракторист-машиніст, токар, і він вибрав перше, щоб ще отримати водійські права”, — зазначає мати.
Здобувши освіту, Дмитро у 2013 році відправився служити строкову службу у внутрішніх військах.
“Спочатку він служив у Василькові, а потім у Києві. Він старався мені не розповідати деталей, але ж тоді якраз була заворушка на Грушевського (Революція Гідності, — ред.). Я тоді говорила йому: “Син, ти хоч відійди, щоб по тобі не влучили чимось”. На це він відповів: “мама, крок назад — і три роки за ґратами як дезертир, все”, — переказує Наталя Ніколаєнко
Через початок війни Росії проти України Дмитро Новік затримався на строковій службі та відслужив до 2015 року.
З 2015 по 2022 рік чоловік жив мирним життям: працював, допомагав близьким та зустрічався з дівчиною.
“Він працював — їздив за кордон на заробітки. Потім став працювати вже по місцю. У селищі робив людям ремонти, як то кажуть, від Бога все робив: і двері, і квартиру, все міг зробити від фундаменту до даху. Хлопцям у сусідньому селі, в Лавині, побудував з нуля баню”, — говорить мати чоловіка.
За спеціальністю Дмитро так й не попрацював, бо навіть на заробітках у Європі влаштовувався завжди на будівництво.
У вільний від роботи час полюбляв рибалити та ремонтувати машини.
У травні 2022 року Дмитро Новік пішов добровольцем до лав ЗСУ, щоб боронити державу від повномасштабної навали окупантів.
“Сам поїхав у військкомат, без повістки. Сказав, що хоче воювати і пішов туди заради нас (родини, — ред.), щоб ми були живі”, — ділиться мати.
Дмитро боронив державу у лавах 2-го батальйону 5-ї окремої штурмової бригади на посаді водія-механіка.
“Спочатку був під Києвом, а потім у Житомирі й Львові. Зі Львова його вже перекинули на Донеччину у Костянтинівку. Він весь час їздив за різними запчастинами для техніки у Львів та доправляв їх на фронт”, — перераховує Наталя.
В Донецькій області захисник опинився з літа 2022 року. За час служби його лише один раз відпустили у відпустку — 31 грудня 2022 року він зміг порадувати рідних своєю присутністю на святі.
5 січня 2023 року військовий повернувся на фронт і більше мати його живим не бачила.
“Вони мали 8 березня покинути позиції та зайняти нові. Він виїжджав разом з двома побратимами, щоб подивитись, де вони були, та оцінити, яким шляхом можна безпечно вийти звідти”, — переказує слова бійців мати.
Військовий з побратимами побачив, що на безпечному шляху застрягла машина. Він загинув, намагаючись звільнити шлях.
“Виходить, що з ними на дорозі застрягла одна машина. Вони не могли проїхати та намагались допомогти витягти машину. Син вже підчепив цю машину до танку та, коли він сів у танк і почав здавати назад танком, — у цей момент йому снайпер вистрелив у голову”, — сумує матір.
Після смерті водія-механіка окупанти почали артилерійський обстріл.
“Побратими були у шоці, бо були без касок та бронежилетів, але залишилися живі під час артилерійського обстрілу. Їх тільки зачепило осколками по ногах і все. А про сина вони навіть не одразу зрозуміли, що сталось. Сказали, у нього нога здригнулась, і він повів танк у сторону, поки не врізався у дерево”, — переказує розповідь побратимів Наталя Ніколаєнко.
Так 3 березня 2023 року Дмитро Новік загинув поблизу села Іванівське під Бахмутом. У січні захиснику виповнилося 28 років.
Через дев’ять днів після загибелі тіло військового повернули родині, яка поховала його у рідному селищі Замглай Чернігівської області.
“Ми за ним жили, як за кам’яною стіною. Спочатку перший чоловік покинув нас, потім другий чоловік покинув… а він, як старший брат, усім сестрам та братам заміняв батька”, — каже зі сльозами на очах багатодітна мати.
У Дмитра залишились чотири рідні сестри, два брати та мати.
Близькі Дмитра Новіка прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підтримати родину та підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.