Хвилина мовчання: згадаймо Євгена Лося з Костянтинівки, який загинув від обстрілу в рідному місті

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо захисника з Костянтинівки. Євген Лось, військовослужбовець 81 ОАеМБр, отримав важке поранення у рідному місті на Донеччині під час обстрілу 15 квітня 2023 року. Лікарі боролися за його життя, але вночі 17 квітня серце Євгена зупинилося. 

Євген Лось народився у місті Костянтинівка Донецької області 2 серпня 1988 року.  Навчався у школі №13, потім закінчив Дружківський будівельний коледж. Працював монтажником натяжних стель, але ковід вніс свої корективи — Євген пішов працювати у супермаркет. Там, серед колег, знайшов своє кохання.

“З юнацтва він був щирим патріотом України. З 15 років носив улюблену джинсову куртку з гербом України. На зворотній частині куртки, на всю спину був напис “Дякую тобі, Боже, що я не москаль”. Вона йому дуже подобалась, він довго її носив”, — каже Олена, мати загиблого.

Пішов добровольцем у місцеве формування, а згодом приєднався до лав ЗСУ

Після початку повномасштабного вторгнення Євген доєднався до хлопців, які на той час створювали добровольче формування у місті Костянтинівка.

“Женя зробив мені такий подарунок на 8 березня —  прийшов і сказав: “Мам, я записався у добровольці. Хочу захищати наше місто”, —  згадує Олена Василівна.

Охочих приєднатися до добровольчого формування тоді набирали через платформу ГО “Східне братерство”. Поки тривала реєстрація, то небайдужі мешканці міста об’єдналися та почали робити захисні споруди у громаді самостійно з цією громадською організацією.

“У березні було холодно, вони палили вогнища, щоб гріти пісок. Набирали лопатами та засипали у мішки, якими робили захист. З перших днів Жека працював на будівництві оборонних споруд. Йому дали позивний Пророк. Саме він робив блок-пости з міста  у напрямку с.Веролюбівка. Працював з хлопцями сумлінно, був відповідальним, наполегливим. Саме у нас у формуванні перший раз взяв зброю до рук на тренуваннях з бойової підготовки. Швидко навчався. Заступав на чергування на блок-пости з працівниками місцевої поліції. Після перших ракетних ударів по місту охороняв з нашими хлопцями адмінбудівлі від мародерства”, —  розповідає керівник ГО “Східне Братерство” Андрій Балан.

“Кожного дня Євген приходив до хлопців, як на роботу. Дівчатам допомагав розвантажувати гуманітарну допомогу. На той час саме на нашій базі цивільним видавали найбільше продуктів та ліків у місті. Якщо потрібна була допомога, то “Пророк” завжди був поряд”, —  згадує волонтерка  Наталія Клейн.

У липні 2022 року Євген Лось отримав відзнаку військової адміністрації Костянтинівської громади за допомогу місту

Після того, як у 2022 році обстріли Костянтинівки почастішали, Євген ухвалив рішення вивезти сестру з маленькими племінниками у Черкаси. Допоміг їм влаштуватися там. Оскільки рішення по місцевому добровольчому формуванні військова адміністрація не прийняла, то ТРО не було. Тому до військкомату Євген пішов з Черкас. У вересні проходив курс молодого бійця, потім тренувався в Житомирі. Так приєднався до 81 ОАеМБр.

Захищав Білогорівку, там отримав травму та контузію. Лікувався, чекав ВЛК, дуже переймався  за те, що хлопцям тоді не розповідали, як треба правильно слідкувати за документами. Тривале лікування, збір всіх документів і постійні головні болі не зламали бійця. Він сам налаштовувався на позитив. В армії служити Євген Лось залишився, але його вивели поза штат. Чоловік залишався у пункті дислокації на Донеччині. Коли хлопці виїжджали до рідної Костянтинівки, намагався зустрітися з мамою та коханою.

“Він вмовляв мене виїхати. Але я відповідала: “Поки ти, синочку, тут, то я не буду евакуюватися”. Знаєте, в мене син був гарною і чуйною людиною, завжди переймався за жінок та дітей, тому намагався допомагати. Він любив готувати різні страви, в нього це дуже добре виходило. Ще любив риболовлю. Дуже сумую за ним…

У той день я чекала на нього, бо він зателефонував і сказав, що командир відпустив його на ринок. Якраз тоді прилетіла ракета, це сталося на ринку майже біля нашого дому”, —  згадує мати костянтинівця.

Чоловіка ховали як героя: зібралися побратими та волонтери. Відспівували у церкві ПЦУ у рідному місті, там і поховали.

Світла пам’ять.