Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Віктор Юрчак із позивним “Мастєр” — один із них. З перших днів відкритого вторгнення старший солдат обороняв Луганщину та Донеччину в лавах Нацгвардії. Наприкінці березня 2022 року він загинув від російського обстрілу. Віктору назавжди залишиться 25.
Рідні Віктора звернулася до нашої редакції через соціальні мережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних і знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Віктор Юрчак народився у селі Ридомиль на Тернопільщині. Та значна частина його життя минула в Запорізькій області, куди у дитинстві він переїхав із родиною. Після закінчення 9 класів школи Віктор навчався у технікумі.
“Вчився на конструктора механіка авіаційних двигунів. А потім син прослужив рік і каже: “Тату, переведуся на заочне та буду продовжувати навчатися за своєю професією, здобуду вищу освіту”. Але ж війна все зіпсувала”, — розповідає батько загиблого Микола Юрчак.
У 2021 році Віктор служив за контрактом у військовій частині 3018 Національної гвардії України.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії захисник обороняв країну на сході.
“Посада у сина була старший механік-водій 2-го відділення 1-го зенітно-ракетного взводу 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, старший солдат. І стаж роботи в системі МВС України загальний — 1 рік, чотири місяці, 26 днів. [Під час відкритої війни] вони були на Донеччині та Луганщині. Попасна, Рубіжне, вони дуже багато там позицій пройшли”, — ділиться батько Віктора.
Згодом він і сам долучився до лав ЗСУ та служив на Запорізькому напрямку.
Життя Віктора Юрчака обірвалося 28 березня 2022 року. 25-річний захисник загинув від удару окупантів по українських позиціях у Рубіжному на Луганщині.
“У Рубіжному були важкі міські бої. Син мені розповідав, що дуже велику перевагу мали росіяни. Тіло сина побратими забрали з позиції, привезли з командиром у Запоріжжя, там його ховав. Мене тоді відпустили на деякий час зі служби. Дуже вдячний побратимам і командиру за підтримку”, — каже батько нацгвардійця.
Добрий і справедливий — таким рідні згадують Віктора.
“Син із дитинства завжди поруч був зі мною. На роботи зі мною їздив, з 16 років вже і по будівництвах зі мною, допомагав. Він був спортивним: любив біг, футбол, важку атлетику. У нього було багато грамот з навчання та вже у Національній гвардії”, — із сумом говорить батько полеглого бійця.
Крім нього, на повернення Віктора чекали мати, старші сестра та брат, а також друзі.
“Нам дуже не вистачає синочка. Дуже доброзичливий він у нас був. З дітьми та з людьми старшого віку знаходив спільну мову. А діти його дуже любили. Друзі, знайомі, всі на нього чекали, бо всі його поважали та любили”, — додає мати загиблого Леся Юрчак.
Посмертно нацгвардійця нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Рідні Віктора створили електронну петицію, аби чоловіку надали звання Героя України. Вона вже набрала необхідні 25 тисяч підписів й нині перебуває на розгляді президента України.
Світла пам’ять захиснику України.