Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Віктор Рисенко з юнацтва захоплювався аграрною культурою, але його завжди тягнуло до армії. До відкритого вторгнення він здобув чимало військових спеціальностей та відчайдушно боронив державу. Командир 77-ої бригади загинув в останній тиждень боїв за Соледар перед окупацією.
Про Віктора Вільному радіо розповіла його рідна сестра Марія Рисенко.
Марія звернулася до Вільного радіо через форму зворотнього зв’язку. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Віктор Рисенко народився 24 квітня 1996 року у місті Рахів Закарпатської області.
“З часом батьки вирішили переїхати на батьківщину батька у Липову Долину Сумської області. Вітя продовжив навчання у Липоводолинської спеціалізованій школі”, — каже сестра.
Після закінчення 11 класів юнак пішов навчатися до Сумського аграрного університету на спеціальність “екологія”.
“В нього було багато захоплень: це і риболовля, і машини. Я багато чого перехопила від нього про різні об’єми двигуна і тому подібне. Аграрна сфера його дуже зацікавила. У вільний час експериментував з різними рослинами”, — розповідає співрозмовниця.
Однак виш хлопець так і не закінчив. Віктор кинув навчання, бо загорівся мрією пов’язати свою кар’єру з військовою справою. Так, у 2016 році хлопець отримав повістку та пішов служити строкову службу у механізованій роті навчального механізованого батальйону на посаді командира відділення.
“Коли він повернувся зі строкової служби, у нього вже було звання молодшого сержанта. Потім він періодично проходив додатковий військовий вишкіл. У його військовому квитку було багато відміток, що він володіє різними навичками”, — говорить Марія Рисенко.
Закінчивши з військовою службою, чоловік почав працювати на цивільній роботі. Спочатку це були заробітки у Польщі.
“Потім повернувся в Україну та працював на заводі з виготовлення сільгосптехніки для аграріїв”, — зазначає сестра.
На початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну Віктор був у Полтаві. Чоловік одразу пішов у місцевий військкомат.
“У Полтаві прийшов у ТЦК, а там тоді людей було дуже багато. Йому сказали, що зараз люди не потрібні. З часом ми всі (родина, — ред.) переїхали до батьків у Липоводолинщину. Там йому прийшла повістка. Наступного дня він пройшов за один день медкомісію і…потрапив на навчання у Житомир”, — розповідає сестра Віктора.
На навчаннях захисник перекваліфікувався та потрапив у 77-му окрему аеромобільну бригаду, яка тоді формувалась. Так, з серпня 2022 року він став командиром 3-го відділення у бригаді.
Вже під час захисту держави від навали російської армії чоловік вирішив все ж здобути вищу освіту.
“Його цікавила аграрна сфера і він у вересні склав усі вступні екзамени. Вступив до Державного біотехнологічного університету на спеціальність агрономії “захист рослин”, — ділиться Марія.
Військовому вдавалось поєднувати захист держави та навчання у виші. Віктор встиг успішно скласти усі іспити у першому семестрі, а потім почались бої за Соледар.
18-го січня 2023-го року Віктор Рисенко загинув під артилерійським вогнем окупантів під Соледаром.
“Сестра його побратима казала, що він загинув, стримуючи [окупантів]. Поки хлопці мали змогу відходити. З їхньої бригади тоді залишилось не так багато людей, і я не знаю чи навіть вони володіють всією інформацією”, — додає співрозмовниця.
Побратими записали відео для родини командира.
“Він був надійним, відданим, цілеспрямованим — це основні синоніми, які спливають у пам’яті про нього. Він надихав та надихає нас з більшим завзяттям бити ворогів. Ми дуже важко перенесли його втрату. Пам’ятаємо, сумуємо та завжди рівняємось на нього”, — каже побратим Віктора з 77-ої бригади.
Відео надано Вільному радіо Марією Рисенко
За тиждень після загибелі військового українська влада офіційно визнала місто Соледар тимчасово окупованим.
“Ми не вірили до останнього у найжахливіше. Ми припускали, що він десь там є, і, мабуть, привезуть не його. Нам допомогла жінка-волонтер Ірина, яка займається вивезенням тіл. Комунікація була через неї і ми дуже вдячні їй. Коли держава офіційно сказала, що Соледар не наш, то дали коридор. В ніч на 24 січня передали його тіло. Потім ми чекали його тіло з Дніпра. Ми його бачили та впізнали”, — сумує сестра.
Поховали військового наступного дня — 25 січня на кладовищі у рідному місті. Йому було 26 років.
“Рисенко був чудовим командиром, другом та побратимом. Завжди дбав про хлопців та не давав “задню”. Один з перших повів особовий склад у бій проти окупантів. Його загибель — це велика втрата для побратимів, народу України та рідних”, — говорить ще один побратим з 77-ої бригади
Відео надано Вільному радіо Марією Рисенко
Бійця 77-ої бригади нагородили орденом за мужність III ступеня посмертно.
“Всі знайомі казали, що від нього йшов найбільший позитив, який тільки може бути. У нього завжди немає проблем та “все добре”. Навіть мама дуже часто говорить, що коли у нього щось не виходило або була потрібна підтримка, то він усе одно казав “все добре” — ця фраза про нього. Він був дуже світлою та всебічно розвиненою людиною”, — ділиться співрозмовниця.
У військового залишилась мати з батьком, три сестри та 10-річний братик.
Близькі Віктора Рисенка прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підтримати родину та підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.