Хвилина мовчання: згадаймо Віктора Рисенка, який загинув, боронячи Соледар майже до моменту окупації

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Віктор Рисенко з юнацтва захоплювався аграрною культурою, але його завжди тягнуло до армії. До відкритого вторгнення він здобув чимало військових спеціальностей та відчайдушно боронив державу. Командир 77-ої бригади загинув в останній тиждень боїв за Соледар перед окупацією.

Про Віктора Вільному радіо розповіла його рідна сестра Марія Рисенко.

Віктор Рисенко навчався та працював у аграрному секторі, але його завжди тягнуло до армії

Віктор Рисенко народився 24 квітня 1996 року у місті Рахів Закарпатської області.

“З часом батьки вирішили переїхати на батьківщину батька у Липову Долину Сумської області. Вітя продовжив навчання у Липоводолинської спеціалізованій школі”, — каже сестра.

Після закінчення 11 класів юнак пішов навчатися до Сумського аграрного університету на спеціальність “екологія”. 

“В нього було багато захоплень:  це і риболовля, і машини. Я багато чого перехопила від нього про різні об’єми двигуна і тому подібне. Аграрна сфера його дуже зацікавила. У вільний час експериментував з різними рослинами”, — розповідає співрозмовниця.

Однак виш хлопець так і не закінчив. Віктор кинув навчання, бо загорівся мрією пов’язати свою кар’єру з військовою справою. Так, у 2016 році хлопець отримав повістку та пішов служити строкову службу у механізованій роті навчального механізованого батальйону на посаді командира відділення. 

“Коли він повернувся зі строкової служби, у нього вже було звання молодшого сержанта. Потім він періодично проходив додатковий військовий вишкіл. У його військовому квитку було багато відміток, що він володіє різними навичками”, — говорить Марія Рисенко.

Закінчивши з військовою службою, чоловік почав працювати на цивільній роботі. Спочатку це були заробітки у Польщі.

“Потім повернувся в Україну та працював на заводі з виготовлення сільгосптехніки для аграріїв”, — зазначає сестра.

Від механізованої бригади до командира десантно-штурмової бригади

На початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну Віктор був у Полтаві. Чоловік одразу пішов у місцевий військкомат.

“У Полтаві прийшов у ТЦК, а там тоді людей було дуже багато. Йому сказали, що зараз люди не потрібні. З часом ми всі (родина, — ред.) переїхали до батьків у Липоводолинщину. Там йому прийшла повістка. Наступного дня він пройшов за один день медкомісію і…потрапив на навчання у Житомир”, — розповідає сестра Віктора.

На навчаннях захисник перекваліфікувався та потрапив у 77-му окрему аеромобільну бригаду, яка тоді формувалась. Так, з серпня 2022 року він став командиром 3-го відділення у бригаді.

Вже під час захисту держави від навали російської армії чоловік вирішив все ж здобути вищу освіту.

“Його цікавила аграрна сфера і він у вересні склав усі вступні екзамени. Вступив до Державного біотехнологічного університету на спеціальність агрономії “захист рослин”, — ділиться Марія.

Військовому вдавалось поєднувати захист держави та навчання у виші. Віктор встиг успішно скласти усі іспити у першому семестрі, а потім почались бої за Соледар.

Віктор Рисенко загинув під вогнем артилерії, прикриваючи відхід побратимів у Соледарі

18-го січня 2023-го року Віктор Рисенко загинув під артилерійським вогнем окупантів  під Соледаром.

“Сестра його побратима казала, що він загинув, стримуючи [окупантів]. Поки хлопці мали змогу відходити. З їхньої бригади тоді залишилось не так багато людей, і я не знаю чи навіть вони володіють всією інформацією”, — додає співрозмовниця.

Побратими записали відео для родини командира. 

“Він був надійним, відданим, цілеспрямованим — це основні синоніми, які спливають у пам’яті про нього. Він надихав та надихає нас з більшим завзяттям бити ворогів. Ми дуже важко перенесли його втрату. Пам’ятаємо, сумуємо та завжди рівняємось на нього”, — каже побратим Віктора з 77-ої бригади.

Побратим 77-ої бригади розповідає про загиблого Віктора Рисенка

Відео надано Вільному радіо Марією Рисенко

За тиждень після загибелі військового українська влада офіційно визнала місто Соледар тимчасово окупованим.

“Ми не вірили до останнього у найжахливіше. Ми припускали, що він десь там є, і, мабуть, привезуть не його. Нам допомогла жінка-волонтер Ірина, яка займається вивезенням тіл. Комунікація була через неї і ми дуже вдячні їй. Коли держава офіційно сказала, що Соледар не наш, то дали коридор. В ніч на 24 січня передали його тіло. Потім ми чекали його тіло з Дніпра. Ми його бачили та впізнали”, — сумує сестра.

Поховали військового наступного дня — 25 січня на кладовищі у рідному місті. Йому було 26 років.

“Рисенко був чудовим командиром, другом та побратимом. Завжди дбав про хлопців та не давав “задню”. Один з перших повів особовий склад у бій проти окупантів. Його загибель — це велика втрата для побратимів, народу України та рідних”, — говорить ще один побратим з 77-ої бригади

Побратими з 77-ої бригади згадують загиблого Віктора Рисенка

Відео надано Вільному радіо Марією Рисенко

Бійця 77-ої бригади нагородили орденом за мужність III ступеня посмертно.

“Всі знайомі казали, що від нього йшов найбільший позитив, який тільки може бути. У нього завжди немає проблем та “все добре”. Навіть мама дуже часто говорить, що коли у нього щось не виходило або була потрібна підтримка, то він усе одно казав “все добре” — ця фраза про нього. Він був дуже світлою та всебічно розвиненою людиною”, — ділиться співрозмовниця.

У військового залишилась мати з батьком, три сестри та 10-річний братик.

Близькі Віктора Рисенка прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підтримати родину та підписати її можна за посиланням.

Світла пам’ять.