Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Іван Плішко не служив в армії, але на початку відкритої війни одразу став на захист держави. У лавах десантно-штурмової бригади він боронив різні напрямки фронту Донецької області. Іван загинув, рятуючи поранених побратимів у Новоселівці.
Про загиблого захисника Вільному радіо розповіла його мати Надія Плішко.
Іван Плішко народився 18 січня 1993 року у місті Бучач Тернопільської області.
“Коли він закінчив школу, то пішов навчатись на електромонтера та водія в училищі. Але за спеціальністю він ніде не працював, бо поїхав у Польщу на заробітки. Там він працював на різних роботах: на м’ясокомбінаті, на меблевій фабриці три роки, у садах яблука збирав, на заводі їх сортували, відправляли, ще розвозив людей на роботи. Він любив машини та хотів собі купити теж. Також мріяв одружитись у майбутньому і мати родину”, — говорить Надія Плішко.
Чоловік був у стосунках із дівчиною, яка вже мала дитину.
“Дуже полюбив її сина. Довгі роки вони були разом. Коли він був ще дитиною, то сестра кумів привозила своїх дітей: вони разом грали у футбол, ходили на рибалку. Ще з тих часів він любив дітей. І загалом у нього було гарні друзі, займались спортом”, — каже мати хлопця.
На початку відкритого російського вторгнення Іван пішов у лави ЗСУ як доброволець. 6 березня 2022 року чоловіка офіційно мобілізували.
“Тато раніше пішов у ЗСУ, а він в армії не служив. Але він не міг стояти осторонь та казав: “Я повинен теж захищати свою жінку, маму, сім’ю та Україну. Який я чоловік, якщо не зроблю це?” Він казав, що не може бути вдома, коли тато та побратими там”, — переказує Надія слова сина.
15 березня чоловік розписався зі своєю коханою, з якою на той момент був разом 5 років.
На початку відкритої війни Іван служив у роті охорони, а з 1 липня 2022 року його перевели у військову частину А2120 81-ї десантно-штурмової бригади. Там він був командиром відділення аеромобільного взводу. У лавах нової бригади та до самої загибелі військовий боронив Донецьку область.
“Він казав мені: “Мамо, тільки вперед тепер, щоб скоріше це закінчилось”. Зі мною він дуже рідко ділився чимось зі служби, щоб я не переживала. У складі 81-ї бригади він бував у Краматорську, Святогірську, Богородичному, Сосновому, Новоселівці”, — говорить Надія.
Життя Івана Плішка обірвалося 25 вересня 2022 року у Новоселівці Донецької області. За три дні після його загибелі ЗСУ офіційно повідомлять про звільнення селища.
“Наскільки мені відомо від побратимів, був наказ забирати поранених хлопців з поля бою. Дуже багато хлопців написали відмову це робити. Син же сказав іншим: “Там лежать такі ж, як ми. На їхньому місці можемо бути ми. Ходімо, їх треба забрати!” Так він пішов, і з ним було багато хлопців. Я молилася за нього весь день і всю ніч. І коли я як раз була у церкві, він загинув”, — згадує Надія Плішко.
Для матері Івана була лише одна втіха: через смерть її сина з війни повернувся чоловік, якого звільнили у запас.
“Загинув він від кулеметного обстрілу. На ньому навіть бронежилет розірваний був — такий був вогонь. Лише через рік побратим повернув мені його телефон — це все, що залишилось з його речей”, — ділиться мати.
Тіло сина батькам повернули на третій день після загибелі, а на десятий день захисника поховали на місцевому кладовищі у рідному місті Бучач.
“Мене на опізнання не брали. Потім лише на секунду відкрили його мені. Але я все одно тепер чекаю на закінчення війни й вірю, що він відкриє двері та повернеться додому. Мені все ще не віриться”, — зізнається жінка.
У захисника залишились мати, батько, дружина та її син, якого він так і не встиг всиновити.
“Він був дуже веселим, добрим, турботливим сином та трохи скритим, щоб мама не переймалася ні за що. Ніколи не казав, що йому зле. Побратими зараз дзвонять та приїжджають до нього на могилу і всі говорять, що він у їхньому серці. Він ніколи не відмовляв у проханнях про допомогу. Мені він казав, що десантники ніколи не помирають, а відлітають на небо”, — ділиться мати загиблого військового.
Родина Плішко прагне, аби Івану надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.