Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий Тимофій Букур. До повномасштабної війни він працював офіціантом, багато займався спортом, а найбільше любив паркур. Рідні згадують його як доброго, веселого та справедливого чоловіка, який ніколи не залишав без допомоги того, хто її потребував.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життя Тимофія Букура журналістам Вільного Радіо розповіла його сестра Естера Сиротюк.
Тимофій Букур народився 11 березня 1998 року в селищі Любашівка Одеської області. Чоловік навчався у Боківському ліцеї, в якому закінчив 9 класів. Після цього він продовжив навчання у вечірній школі, де здобув повну загальну середню освіту.
До повномасштабної війни Тимофій працював офіціантом. У вільний час багато займався спортом. Особливо любив паркур — був активним, енергійним та завжди знаходив собі заняття.
Сестра Естера згадує брата як доброго, веселого, справедливого та відповідального. Найбільше їй запам’яталося його ставлення до інших людей.
“Він завжди допомагав людям і дуже любив своїх рідних. Якщо хтось потребував допомоги, він ніколи не залишався осторонь”, — розповідає Естера.
Тимофій особливо любив торти та вареники. А серед міст найбільше йому подобалася Одеса.
Тимофій був старшиною 2 статті КВМС та командиром 3-го відділення плавзасобів десантних катерів військової частини А4269.
На військову службу за контрактом він вступив 24 квітня 2019 року. З перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну: у складі ТрО обороняв Одесу, а згодом виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
За час служби Тимофій мав одне поранення та двічі був у відпустці. Навіть повертаючись додому, багато про війну не говорив. За словами сестри, ймовірно, не хотів, щоб вони переживали за нього.
“Ми не знали всього, що йому доводилося проходити там, на фронті”, — каже Естера.
Тимофій загинув 2 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання — евакуації особового складу з лівого берега Дніпра в районі населеного пункту Садове Херсонської області.
За час служби Тимофій здійснив 39 успішних рейсів, переправляючи військових і допомагаючи їм дістатися потрібних позицій. Сестра розповідає, що він добре розумів небезпеку цих виїздів, але завжди повертався до роботи, бо знав, що від нього залежить життя побратимів.
За службу військового відзначили нагородами “За оборону України” та “За пролиту кров”, а також орденами “За мужність” І та ІІ ступенів. Він мав статус ветерана війни.
Для родини ці нагороди — не просто відзнаки.
“За кожною з них — його мужність, його служба, його кров і його життя, яке він віддав, захищаючи Україну та інших людей”, — говорить Естера.
Після смерті Тимофія у його сестри залишилося багато теплих спогадів про брата. Вона згадує його як людину, яка любила життя, людей і свою родину.
Його доброту, веселий характер та готовність прийти на допомогу Естера називає тим, що назавжди залишиться в її пам’яті.
“Ми пишаємося Тимофієм і хочемо, щоб про його подвиг знали та пам’ятали. Для нас він назавжди залишиться не просто братом, а людиною, яка віддала своє життя за інших”, — каже сестра.
Аби вшанувати захисника, рідні ініціювали петицію до президента з проханням надати йому звання Героя України. Підтримати їх можна, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять і шана захиснику.