Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Херсона Андрій Хаблов. Він пішов на фронт добровольцем та загинув під Кліщіївкою, коли по його підрозділу влучив російський дрон.
Дружина Андрія Анна звернулась до нас в редакцію через форму на сайті. Якщо когось із ваших близьких не стало через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Андрій Хаблов був військовим 22-ї окремої механізованої бригади, командиром взводу.
Початок повномасштабного вторгнення Андрій зустрів з родиною у рідному Херсоні. Вже в окупації брав участь у проукраїнських мітингах, згодом з дружиною та донькою виїхав до Одеси.
До війська Андрій долучився добровольцем у березні 2023 року.
“До цього Андрій ніякого військового досвіду не мав, в армії не служив.
Йому запропонували або навчатися на офіцера, або бути солдатом. Оскільки він мав вищу освіту, він пішов два місяці провчився у Львівській академії, після чого самостійно вибрав цю бригаду, бо вони були на Донецькому напрямку. Казав, що йде в армію, аби бути корисним на фронті, а не сидіти в тилу.
До війська пішов на другий рік відкритої війни, бо чекав звільнення Херсона, щоб можна було забрати батьків до нас в Одесу і йти служити, знаючи, що ми з донькою не самі. Родина для нього дуже багато значила, він якось казав мені, які ми щасливі, що маємо батьків”, — розповідає Анна.
До військової служби Андрій працював на одеському заводі за графіком тиждень через тиждень. На вихідні приїжджав додому і любив проводити час на дачі, де рибалив.
“У нього була дача на березі Дніпра, він сам її облаштував, зробив баню, місточки, з яких зручно закидати вудочки. Дуже любив такий відпочинок. І доньку часто брав з собою, особливо, коли я працювала, залишалася в місті, а вони їхали на дачу, на природу, разом там займалися, робили газон, садили ялиночки, це от було їхнє-їхнє. Батько, він був дуже турботливий, вони з донькою завжди проводили разом час якісно. Активний відпочинок, якісь поїздки, де він чогось її навчав, а не просто кудись возив”, — з теплом у голосі згадує дружина.
Ще одним хобі Андрія була кулінарія.
“Він дуже любив готувати, постійно шукав щось нове. Але чомусь усі асоціюють його зі смаженою картоплею”, — посміхається дружина.
Анна згадує коханого рішучим і відповідальним, спокійним й урівноваженим.
“Він сам ухвалював рішення, довго їх зважував, носив у собі, обирав, як краще досягти мети. Андрій був дуже цілеспрямований. Пам’ятаю, як ми обирали машину, то він одразу знав, що він хоче саме конкретну, конкретної марки. У нього завжди були якісь плани, завжди щось придумував і досягав.
Він дуже врівноважений, спокійний, ні з ким не конфліктував, дуже світла людина”, — розповідає жінка.
Анна згадує, що бачитися з чоловіком виходило нечасто. На кілька днів вона приїздила до нього у Краматорськ чи Костянтинівку. А коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, Андрія відпустили зі служби додому.
“Ми були тоді в Херсоні, його відпустили забрати якісь речі, і нам тоді вдалося тиждень побути разом. Більше він не приїздив”, — розповідає дружина.
Востаннє Анна бачила коханого 14 грудня 2023 року.
“Я коли їхала від нього, він малював карти для солдат, збирався на завдання. Він тоді був на лікарняному і міг до кінця грудня бути в тилу, але тоді до нього в підрозділ прийшло багато нових хлопців, він вважав, що йти на завдання без офіцера буде неправильно, його основна позиція була — не залишати їх самих”, — каже Анна.
За 5 днів, 19 грудня, Андрій загинув.
“Після виконання бойового завдання вони з побратимами вантажились на бойову машину піхоти й повинні були виїжджати, тоді як зараз в них прилетів FPV-дрон. Тоді загинуло багато хлопців. Ті, що знаходилися в машині, були “трьохсоті” (поранені, — ред.), Андрій був нагорі [та загинув]. Його потім посмертно нагородили орденом…” — каже Анна.
Андрія Хаблова поховали на Алеї Героїв в Одесі. Йому назавжди залишиться 38 років.
З війни захисника не дочекалися дружина, семирічна донечка й батьки.
Світла пам’ять полеглому оборонцеві.