Під час служби в Бахмутському районі поліцейський Олександр Андрієнко зазнав тяжкого поранення, через яке втратив ногу. Але завдяки реабілітації та турботі близьких він зміг повернутися до активного життя. Цього року Олександр представить Україну на міжнародних змаганнях “Ігри Нескорених” у Канаді, де ветерани та військовослужбовці з пораненнями відновлюються через спорт.
Про шлях Олександра до відновлення, сімейну підтримку та спортивні досягнення читайте у нашому матеріалі.
Олександр Андрієнко народився в Авдіївці Донецької області. До повномасштабної війни жив у рідному місті, займався бігом та брав участь у спортивних змаганнях.
Свою кар’єру в лавах поліції чоловік розпочав у 2012 році. Наступного року він вступив до Національної академії внутрішніх справ, де навчався й був курсантом. Після завершення навчання у 2016 році повернувся до Авдіївки, де протягом чотирьох років працював слідчим у місцевому відділі поліції.
“Трохи відрізнялися функції поліції саме на лінії розмежування: доводилося забезпечувати охорону громадського порядку в прифронтовому місті, надавати допомогу та займатися евакуацією місцевих жителів. Основним завданням слідчих було документування злочинів, скоєних Росією проти України”, — розповідає Олександр.
З 2020 по 2023 рік Олександр працював у сфері охорони, а пізніше долучився до новоствореного підрозділу поліції особливого призначення.
Після початку відкритого вторгнення чоловік продовжив службу, вступивши в лави об’єднаної штурмової бригаді Нацполіції “Лють”. Але у липні 2023 року він зазнав тяжкого поранення, яке призвело до ампутації ноги.
Сталося це під час штурмових дій у Бахмутському районі. Вибуховий пристрій, який скинув російський дрон, розірвався біля входу в укриття, де в той момент був поліцейський.
“Під сильними обстрілами побратими надали першу допомогу, ризикуючи власним життям. Деякий час я очікував евакуації, яку вони також здійснили, незважаючи на небезпеку. Щиро дякую всім побратимам за врятоване життя”, — ділиться правоохоронець.
Тривалий час Олександр не знав, чи зможе колись ходити, бо його друга нога теж була поранена і не функціонувала.
“Дуже переживав, сподівався і вірив, що нога запрацює. Лікарі сказали, що якщо нога хоч трохи почне рухатися — наприклад, пальці чи стопа, — це буде хорошим знаком. Спершу рухів не було, але я не втрачав надії. І десь на 9–10 день пальці ноги трохи почали ворушитися. Це дало надію на відновлення. Процес був непростим і зайняв багато часу. Від моменту поранення до того, як я вперше встав на милиці, пройшло кілька місяців. Але це стало важливим досягненням, до якого я прагнув”, — пригадує Олександр Андрієнко.
Весь цей час чоловіка підтримували рідні та друзі. Вже наступного дня після поранення дружина була з ним поруч у лікарні.
“Побратими постійно відвідували, хтось приходив у гості, хтось телефонував чи писав. Я отримував максимальну підтримку, за що щиро вдячний побратимам, друзям, родичам і своїй родині. Маленька донька також приходила до лікарні, щоб підтримати мене”, — розповідає Олександр.
Цього року донька Олександра стала першокласницею. Чоловік хвилювався, що через його протез дівчинці задаватимуть незручні питання про тата. Проте, подолавши сумніви, вирішив особисто провести її до школи.
“Якось було незручно перед дитиною, що, мабуть, їй будуть ставити запитання, що з татом. Але донька все розуміє, і вона сказала: “Тато, я тобою пишаюсь”. Звісно, переживав, але все ж 1 вересня відвів доньку в школу, і все пройшло добре”, — ділиться поліцейський.
Захисник згадує, як у перші дні після поранення дружина взяла з нього слово станцювати разом на день народження доньки.
“Поранення я дістав у липні 2023-го, а день народження доньки мав бути в грудні. Проте ми змогли виконати цю обіцянку навіть раніше, ще до цієї дати”, — розповідає Олександр.
Спорт, каже Олександр, завжди посідав особливе місце в його житті. Тож щойно лікарі дозволили, чоловік взявся за фізичні навантаження, аби чимшвидше відновити збережену від ампутації ногу.
“Заняття спортом, звісно, вплинули на мій організм. Найголовніше — я став набагато витривалішим, ніж був після поранення. Ба більше, іноді здається, що тепер я навіть витриваліший, ніж до цього загалом. Однак, незважаючи на помітний прогрес, я впевнений і відчуваю, що процес відновлення триває. Моя форма продовжує покращуватися, і це факт”, — стверджує чоловік.
У квітні 2024 року Олександр побачив у соцмережі оголошення про проведення всеукраїнського етапу “Ігор Нескорених” (Invictus Games). Це міжнародних захід з адаптивних видів спорту для ветеранів та військових, які отримали поранення або захворювання під час служби. Учасники всеукраїнського етапу змагаються за право увійти до національної збірної, яка представлятиме Україну на міжнародному заході за кордоном. Цього року міжнародний етап змагань проходитиме в Канаді.
“Я почав шукати інформацію про “Ігри Нескорених”, адже раніше про них не чув. Дізнався, що ці змагання в нашій країні проводяться вже не вперше, а на міжнародному рівні вони існують з 2014 року. Мене зацікавило, що це не просто заняття спортом, а змагання для людей з подібними чи іншими пораненнями, де учасники можуть отримувати підтримку і надавати її тим, хто цього потребує”, — ділиться поліцейський.
Він вирішив зареєструватися і вже у травні потрапив на навчальні збори до змагань. Протягом двох тижнів учасників з нуля знайомили з адаптивними видами спорту. Для себе Олександр відкрив волейбол сидячи, баскетбол на візках і стрільбу з лука.
“Раніше я, звісно, грав у волейбол і знав його правила, але це був класичний варіант гри. У волейболі сидячи є свої особливості. Що стосується баскетболу, то загальні правила залишаються тими ж, тільки гра проходить на візках, що додає своїх нюансів. Також я вперше в житті спробував стрільбу з лука, і мені сподобалось”, — розповідає Олександр.
Самі змагання тривали два дні, під час яких чоловік знайшов багато нових знайомств.
“Все пройшло чудово — була неймовірна атмосфера. Зібралося багато побратимів і однодумців. Якщо на навчальних зборах нас було близько 80 учасників, то на змаганнях уже понад 300. Це було просто фантастично. Я познайомився з новими людьми, побратимами, і ми провели два чудові дні разом”, — доповнює співрозмовник.
Олександр зізнається: великих сподівань пройти відбір до національної збірної не мав. Проте крихта надії не покидала його до останнього.
“Повідомили, що незабаром оголосять склад національної збірної, але я бачив, які хлопці брали участь у змаганнях. Багато з них змагалися не вперше і мали досвід. Проте десь у глибині душі все ж залишалася надія. Тож, хоча особливо не розраховував, все одно з нетерпінням чекав на оголошення складу збірної”, — ділиться Олександр.
Склад національної збірної для участі в “Іграх Нескорених” оголосили приблизно через місяць після змагань. Олександр дізнався про це 4 липня, в День Національної поліції України. Того дня він повертався з Києва, де його нагородили орденом “За мужність”.
“Я був у дорозі й намагався зловити інтернет, щоб подивитися оголошення складу збірної. Зв’язок постійно зникав і знову з’являвся. Деякий час йшла розмова про збірну, а коли диктор почав оголошувати прізвища, моє ім’я назвали першим в алфавітному порядку — Андрієнко Олександр”, — згадує той день співрозмовник.
Одразу після цього інтернет зник, і чоловік не міг зрозуміти, чи дійсно його включили до складу збірної. Але незабаром друзі та рідні почали телефонувати з привітаннями.
“Пізніше, коли приїхав додому, передивився це відео повністю. Це було неймовірно, емоції, які тоді пережив, просто феєричні”, — згадує чоловік.
Зараз Олександр та інші учасники змагань регулярно збираються на тренування, які проходять під Києвом.
“Я з нетерпінням чекаю кожної зустрічі. Ми вже значно підвищили свій рівень, фактично відродилися. Це чудово. Є всі умови для тренувань, хлопці мають велике бажання займатися. Коли є умови та мотивація, результат буде хороший”, — розповідає Олександр Андрієнко.
“Я обрав баскетбол на кріслах колісних, регбі на кріслах колісних та волейбол сидячи — це три командні види спорту, у яких я вже брав участь. Командні види спорту для мене мають пріоритет. Потім йдуть веслування, бігові лижі, біатлон (це бігові лижі зі стрільбою) та скелетон. Я одразу вибрав сім видів спорту і зараз тренуюсь у всіх. Нам трохи обмежили вибір, попросили визначитися між лижами та біатлоном, і я обрав біатлон. Тож наразі залишилося шість видів спорту”, — ділиться Олександр.
Зараз учасники з’їхалися для того, щоб в інтенсивному режимі потренуватися в командних видах спорту.
“За графіком у нас два тренування на день: одне до обіду, інше після. Після такого тренувального дня не виникає питань по сну, засинаєш швидко. Деякий час після поранення у мене були проблеми зі сном, а зараз їх немає, особливо після тренувань. Дні дуже насичені в плані спілкування з організаторами, командою та тренерами, і в результаті ми отримуємо багато позитивних емоцій під час зборів”, — розповідає співрозмовник.
Для Олександра “Ігри Нескорених” — це можливість відновитися психоемоційно та фізично.
“На змаганнях, звісно, хочеться максимально показати гарний результат, але для мене, як і для інших хлопців, дуже важливо представити Україну і підняти наш прапор на міжнародній арені. І також хочеться показати класні особисті та командні результати”, — ділиться Олександр Андрієнко.
“На жаль, не всі хлопці, які отримали поранення, хочуть займатися спортом, і тому я хочу, щоб вони мали можливість спробувати, побачити, чи сподобається їм це. Ті, хто захоче продовжити, зможуть це зробити. Крім спорту, після цих змагань я також прагну повернутися на службу і продовжити працювати в лавах Національної поліції України”, — розповідає поліцейський.
Також чоловік мріє про закінчення війни та повернення до рідної Авдіївки.
“Дуже хочеться відновити Україну до того, яка вона була до 2014 року, до повномасштабного вторгнення, і навіть кращою. Немає бажання виїхати за кордон, хочеться залишитися й продовжувати службу, брати участь у цій війні, поки вона триває, і потім відновлювати країну”, — каже наостанок Олександр.
Раніше ми розповідали історію ветерана Олександра Виговського, який запустив два успішні бізнеси на Житомирщині — відкрив пекарню та СТО, де ремонтує автівки.