Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Андрія Дмитренка — морського піхотинця з Харківщини. Чоловік вступив до лав ЗСУ ще до початку повномасштабного вторгнення, а у 2022 році обороняв від російських окупантів Маріуполь.
Історію життя захисника опублікували на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Андрій Дмитренко народився 13 грудня 1995 року в селищі Коломак на Харківщині. Навчався у місцевому ліцеї.
Мати Андрія згадує сина як активного, товариського й доброзичливого хлопця.
“Андрій мав багато друзів, завжди у нас вдома було багато хлопців. Він — душа компанії, веселий і кмітливий. Був дуже дружний із сестрою Альоною. Атлетичний, грав у футбол, настільний теніс, боксував. Умів керувати мотоциклом і автомобілем. Робив усю роботу по дому, був для нас першим помічником, навіть доїв корову. Ніколи не відмовляв у допомозі й стороннім людям. Родиною часто їздили на риболовлю, за грибами в ліс, на відпочинок до річки”, — розповіла мати Олеся.
Після ліцею Андрій вступив до Чутівського професійно-технічного училища, де здобув фах каменяра-штукатура. Згодом він навчався у Харківському державному професійно-педагогічному фаховому коледжі, а потім — у Харківському національному університеті міського господарства імені Бекетова за спеціальністю архітектора.
Пізніше хлопця призвали на строкову службу до Десни на Чернігівщині. А після курсу молодого бійця його зарахували до 36 окремої бригади морської піхоти, що базувалася у Миколаєві.
З 2019 року Андрій був командиром танка танкового взводу. За службу його нагородили медаллю “Ветеран війни”.
У грудні 2021 року чоловік приїздив додому на свій день народження. Це була остання його зустріч із рідними.
“Коли проводжала його на службу в Маріуполь, він обійняв мене і довго не відпускав, неначе знав, що назавжди”, — каже мати.
На четвертий день повномасштабного вторгнення рідні отримали від нього останній дзвінок.
“Ма, ти тільки не плач. Все буде добре. Ми переможемо”, — сказав Андрій.
Згодом мати дізналася, що перші дні оборони були надзвичайно важкими.
“Перші чотири доби вони тримали оборону без їжі та сну. Було два влучання в танк. Згоріло все: і речі, і документи. Сам син знищив два ворожі танки”, — розповіла Олеся.
22 березня 2022 року Андрій Дмитренко разом із двома побратимами вирушив на бойове завдання, з якого не повернувся. Їхню бойову машину вразило прямим влучанням.
Захиснику було 26 років.
Андрія посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня. На його честь перейменували вулицю, де він жив із батьками, а в ліцеї встановили меморіальну дошку.
У військового залишилися мати, батько та сестра.
Світла пам’ять.