Степан Чубенко жив у Краматорську. Хлопець захоплювався футболом і поезією. Сьогодні він мав би святкувати свій 26-й День народження, якби його, 16-річного підлітка, не вбили у 2014-му на його рідній Донеччині.
Про це Вільному радіо розповідає мама Степана, Сталіна Чубенко.
“Завжди думаємо, а яким би він зараз був, як би виглядав, де б зараз працював, мабуть, вже була б родина, дітки, яких він любив — завжди мріяв про сина… Сумуємо, що не можемо побачити, обійняти”, — розповідає Сталіна В’ячеславівна.
Степан писав вірші, і батьки зібрали їх у збірку.
“Не те щоб писав, при нагоді, хтось з дівчат попросив написати — написав. Якось ввечері “муза відвідала”, і з’явився вірш “Я понял смысл жизни”. Деякі його шкільні твори зберіглися, якісь замальовки… — просто все це зібрали в одну збірку, куди увійшли й вірші, які йому присвятили — і на відкриття меморіальної дошки, і просто так. Ми її роздрукували й даруємо всім охочим”, — каже мати Степана Чубенка.
Школа, в якій навчався хлопчик та в якій продовжує працювати Сталіна, носить ім’я Степана.
“Добре, коли згадують. Людина живе, допоки її пам’ятають. Якщо це комусь допоможе визначитися з вибором позиції… Треба розповідати про всіх, хто віддав життя за Україну”, — розповідає Сталіна Чубенко.
Як вчителька вона вітає і появу у відкритому доступі нових матеріалів про таких людей, як її син. Вважає: батькам, близьким, друзям варто розповідати про них. Але й без зайвої ідеалізації.
“Я коли бачу, що в інтернеті виставляють якусь презентацію з фотографіями, спогади, — мені це подобається. Це той матеріал, який можна використовувати в школі для національно-патріотичного виховання. Завжди прошу: “Говорите — так, як воно є, як його бачили”. Тобто не ідеалізувати”, — закликає жінка.
Сталіна Чубенко каже, що й сама замислювалась над тим, аби написати книгу про пережите.
“Саме спогади про пошуки на тій території. Бо у нас було багато зустрічей з різними людьми, але поки ніяк — напевне, в мене не вистачає письменницьких здібностей. Щось мене ще стримує, мабуть, ще не прийшов той час”, — каже вона.
Нагадаємо, 24 липня 2014 року 16-річний Степан Чубенко, повертаючись від друга потягом зі столиці, опинився в окупованому Донецьку та зник. Його мати поїхала в Донецьк на пошуки сина. Їй вдалося дізнатись, що Стьопу затримали бойовики батальйону «Керч», начебто за синьо-жовту стрічку на рюкзаку. Хлопця побили, відвезли до Горбачево-Михайлівки, де катували та розстріляли.
Сталіна Чубенко говорила з ватажком бойовиків Олександром Захарченком. Той пообіцяв жінці розшукати тіло сина та вбивць. Наприкінці вересня 2014 року родина отримала звістку, що тіло Степана знайшли. Ексгумацію провели 3 жовтня: жінка упізнала свою дитину. Їй також вдалося домогтися відправлення тіла загиблого у Краматорськ, де його і поховали.
Краматорчанка каже, розмовляла з окупантами спокійно.
“Напевне, вони зрозуміли, що я звідти не поїду, поки не дізнаюсь, поки не знайду сина, може, якось відчули. Було по-різному, дивлячись з ким говориш, як і для чого. Звісно, без усіляких істерик, без сліз, без нічого. І багатьом теж читала його вірш. І розповідала кого я розшукую, хто такий Стьопа, і чому його всі чекають у Краматорську. Ну і, звісно, вимолювала його у Матері Божої, я його все ж таки вимолила, але на жаль вже пізно, коли Стьопи серед живих вже не було”, — говорить мати загиблого хлопця.
Тепер важливо покарати вбивць, зазначає жінка. Суди у цій справі закінчилися. Причетні до вбивства переховуються у Росії та на тимчасово окупованих територіях.
“Заочно всі троє вбивць засуджені до довічного ув’язнення. Екстрадицію було зірвано. А зараз нічого не робиться”, — стверджує Сталіна Чубенко.
Влітку 2021 року у Зайцевому з’явилася вулиця імені Степана Чубенка. Також до відкритого вторгнення росіян декілька років поспіль серед школярів України проводили літературний конкурс пам’яті Степана Чубенка “Юний самовидець”. І щорічно проводили обласний футбольний турнір пам’яті Степана Чубенка.