image

МАГія металу в Сєвєродонецьку. Історія “генерала бойових напилків”

|
18 Березня 2019

“Чули про «теорію розбитих вікон»? Я працюю навпаки. Моя мета – прикрашати місто та викликати посмішки! “, – розповідає нам скульптор з Сєвєродонецька Олександр Моісєєнко. Він роками перевтілює рідне місто. І надихає шукати красу навіть в покинутому металі. Журналісти “Вільного радіо” розпитали у Моісєєнко, що ж надихає його самого і як відбувається весь процес створення його робіт.

 

Звичайні гаражі на околиці Сєвєродонецька. За однією з дверей  майстерня мага. МАГ  це сєвєродончанин Олександр Моісєєнко. (МАГ від російського  Моисеенко Александр Георгиевич).

Інженер-фантазер, генерал бойових напилків, оператор-навідник зварювально-шліфувального ракетного комплексу  так з посмішкою він називає себе сам. З металобрухту, старих запчастин і мотлоху, яку нерідко можна знайти на смітнику, Олександр створює скульптури для свого міста і не тільки. А ще  допомагає українській армії.

Фото: facebook.com/Александр Моисеенко

А починалося все п’ять років тому. Олександр  потомствений механік, навіть мати стояла за верстатом. Він працював слюсарем і майстром з ремонту на місцевому підприємстві, потім займався ремонтом мотоциклів. Тоді і почав шукати застосування непотрібним деталям. Вирішив – творити.

«Без підтримки сєвєродончан, жителів міста, нічого б не було. Саме бажання сєвєродончан прикрасити своє місто допомагає мені творити і створювати такі речі »,  скромно пояснює майстер. «Взагалі, я людина металу. Як казав мій перший майстер в технікумі, який мене вчив, – я люблю працювати з металом, тому що, на відміну від людей, з ним що не зробиш, він мовчить. У мене девіз такий – я намагаюся дати друге життя старому металу. З того, що вже не потрібно, я намагаюся створити якісь образи, сувеніри, те, що ще буде служити, радувати, приносити користь людям».

Тепер тільки в Сєвєродонецьку  27 його вуличних скульптур, у кожної своя історія і філософія. Біля міського будинку культури – мультяшні Смішарики зі старих пилососів.

Фото: facebook.com/Александр Моисеенко

На вулиці Курчатова лавочка примирення «Віз життя» у стилі МАГа.

«Встановити лавочку примирення  з такою ідеєю до мене звернувся переселенець з Луганська. Таких у світі вже «наклацали» дуже багато. Я підійшов трохи глибше. Моя лавка  не для пари, а для всієї родини. Дітвора ніби сидить ззаду в візку, а чоловік і дружина  попереду на цій прогнути лавочці, і як не старайся  все одно з’їжджаються разом. І запряжений у візок віслюк. Ну як віслюк самі вуха. На цьому життєвому шляху навіть віслюк стерся до вух. А освітлює їх ліхтар у формі серця  все освітлює любов »,  пояснює майстер.

Фото: Вільне радіо

Про свої роботи він говорить з доброю посмішкою. І з вогником в очах про ідеї майбутніх скульптур. Їх десятки. Наприклад, створити для рідного міста композицію «Я люблю Сєвєродонецьк». Але обов’язково не як у всіх.

«Я проти однакових робіт. Я не хочу, щоб у нас в місті були клони. Воно в нас єдине та улюблене. Я хочу, щоб до нас приїздили, і місто було не схоже на жодне інше. Задумка така   першу букву слова Сєвєродонецьк я хочу зробити в формі половинки серця в людський зріст. А в центрі маленькими літерами продовжити назву. І для фотографії будь-хто може взяти участь у цій інсталяції ногами спираєшся внизу біля основи літери «С», а вгорі у неї ручка. Відхиляєшся і ти разом з буквою «С» створюєш ціле серце. Такого немає ніде. І хочу я додати ще на цю букву символ Луганській області байбака. Сєвєродонецьк у нас зараз обласний центр. Відразу скажу ті зображення, які я бачив, мені не подобаються. Байбак ніякий, ну стоїть собі і стоїть. А я хочу зробити Тайсона з боксерськими рукавичками, на яких будуть маленькі тризуби. Він такий спортивний хороший хлопець, але якщо його образять, може дати здачі », розповідає Олександр. Для нього прикрашати рідне місто вже життєва філософія.

«Я завжди готовий зробити безкоштовно, якщо я знаю людей, які будуть за моєю роботою доглядати і вона буде ціла та неушкоджена і через п’ять, десять, п’ятнадцять років, її будуть фарбувати, протирати від бруду. Є так звана «теорія розбитих вікон» (теорія американських соціологів стверджує, що, якщо не замінити в будинку одне розбите скло, то незабаром там не залишиться жодного цілого вікна, а потім почнеться мародерство і різке погіршення загальної криміногенної обстановки в районі, прим. автора). Я працюю від навпаки. Я знаходжу людей, які щось роблять прикрашають своє подвір’я, роблять в ньому клумбу. Моє завдання зробити ці «острівці» якомога більш позитивними. Як я кажу чергова посмішка в місто. Ось ви подивилися і посміхнулися. Це вже перемога».

Гараж-майстерня МАГа склад тисяч різноманітних речей. Старі виделки, двірники від машин, запчастини холодильників перераховувати можна нескінченно. З початком бойових дій на Донбасі додалося і залізо війни. Гільзи, уламки снарядів, залізо, обпалене війною все це стає частиною годинників, світильників, попільничок, рамок для фотографій, предметів для інтер’єру. Деякі ідеї Олександр втілює в життя за лічені години, інші   обмірковує роками.

Фото: facebook.com/Mag Koval

«Багато своїх робіт я бачу уві сні. Навіть більшість. Я вранці прокидаюся і пам’ятаю, що я вночі щось робив, варив, навіть кількома способами намагався. Мені тоді легше я приходжу в гараж і мені варто просто в розумі «відмотати плівку назад» і я знаю, де які будуть проблемні місця і як їх краще обійти. Я приходжу і вже знаю ту треба «залізяку» взяти, цю, я ще не обрізав, але вже знаю, як це буде виглядати. Я дуже шкодую, що не отримав художньої освіти і не вмію  малювати чи ліпити. Для мене це проблема.

Серед його робіт є невеликі сувеніри, є цілі пам’ятники. Для військових і цивільних вони роз’їхалися по всій Україні. Об’єднує їх назва АТОарт і головна ідея.

«Я фантазер. Багато моїх фантазії залежать від тих емоцій, які я відчуваю. У нас тут спалахнула війна, з’явилося це залізо війни. Я висловлюю свої емоції, намагаюся цей метал зберегти. Гранітний пам’ятник це добре, він довговічний, красивий, але він не несе тієї інформації. Наприклад, моя робота «Хрест крові», яку я передав до Львова. Ці осколки, метал рваний. Людина йде повз, подивиться краєм ока і підходить. У неї все видно на обличчі: вона стоїть, мовчки дивиться, торкається до цих уламків і думає а якби до мене в будинок прилетіло таке. Я хочу змусити людей, не тільки тих, які живуть зараз, а й майбутнє покоління, відчути і зрозуміти весь жах війни. Ті речі, які довелося пережити нам і нашим дітям. Я хочу, щоб моя дитина  та й взагалі будь-яка дитина з Донбасу   могла приїхати до Львова, наприклад, і, якщо їй почнуть говорити, що вона «не така, ви там всі погані». А вона підійде і так покаже   це мій тато зробив. Або мій земляк зробив з вдячністю до тих хлопців, які загинули там у нас, захищаючи Україну. Це працює, об’єднує країну»   на цих словах голос Олександра змінюється, стає задумливим і тихим.

Фото: facebook.com/Mag Koval

З 2014 невіддільною частиною роботи і життя сєвєродончанина стала допомога армії. Сотні відремонтованих машин, тонни деталей, винайдені ним й модернізовані буржуйки. І особливі сувеніри для військових.

«Є у мене друзі-зенітники, яким я допомагаю з 2015 року. У них є зенітно-ракетні комплекси «Оса». І вони мене давно просили  зроби нам наш тотем-осу. Два роки минуло, і не було взагалі ідей. Але вийшло так, що я про них багато думав, у хлопців були різні проблемні ситуації. І в один прекрасний момент я приходжу в гараж і стоп! Ось воно! І я з корпусу гранати згорілої роблю цю осу, яка в одній лапі тримає радар, в двох лапах  ракети. Ракети теж цікаво, свого часу завод приладобудівний в Сєвєродонецьку випусках світильники з такими ракетами. І ці ракети теж мені колись дісталися, принесли мені їх піввідра. Я цю осу зробив на одному диханні».

Окремо у творчості МАГа стоять пам’ятники загиблим і живим захисникам. Такі вже є в Сумах, Станиці Луганській, Коломиї, Підгородньому, Львові, Яворові. Ще більше прохань від військових і ідей.

«Я нещодавно зустрічався з добровольцями. На 5-річчя утворення свого батальйону вони хочуть встановити пам’ятник. Скажу відразу, про добровольців я чув багато всякого  і хорошого, і поганого. Але в 14 році  вони були перші. Це люди, які могли б просто відсидітися вдома, але пішли на передову за покликом серця. Ідея така  з осколків від снарядів зробити таку кістляву руку, яка відрубана мечем (меч поруч спирається на стіну). І вона ось так стиснулася і подряпала граніт, який під нею. І напис буде російською, українською та англійською, а можливо, й іншими мовами: «За покликом серця вістрям меча». Ці хлопці виявилися тим вістрям, яке першим почало рубати ці простягнуті до нашої країни руки. Цю ідею ще будемо обговорювати. Ще хочу зробити кобзу. Українську кобзу, прострілену. І, окрім семи рідних, цілих струн, будуть ще три порвані з колючого дроту. Такі висять, закручені. На одній буде двоголовий орел, на другий  свастика, на третій серп і молот. Символи трьох спроб загнати в кабалу Україні. Тут йде посилання до історії розстріляних кобзарів, і до тих куля, які літають над хлопцями. Дуже хочеться зробити. Обговорювали цю ідею з Білою Церквою».

З-понад сотні робіт МАГ називає навіть не улюбленою, а найближчою, одну – встановленого в Сєвєродонецьку біля однієї зі стоматологічних клінік Змія Горинича.

Фото: facebook.com/Александр Моисеенко

«Змій Горинич – це відбиток мого «я». Такий само гучний, крикливий, такий само усміхнений. З «пузцем», любить випити пива. Там навіть, якщо подивитися, у нього на пальці перстень, як у мене. Начебто дракон, який дихає вогнем, але він добрий, він творець. Я не люблю руйнувати, я люблю створювати».

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

329
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: