Бджолярка з Миколаївської громади, що неподалік Слов’янська, має пасіку з 31 вуликом. Кожний є домом для близько 50 тисяч бджіл. Сама жінка евакуювалася навесні, але без бджіл не змогла та повернулася, аби врятувати своїх медоносних комашок.
Мешканка Миколаївки Людмила Нагорна з чоловіком виїхали від військової небезпеки на початку квітня, разом з собаками та котами. Вдома у подружжя залишилась улюблена справа — сімейна пасіка. Поки що прямих влучань по вуликах тут не було, але цього моменту вирішили більше й не чекати.
“У мене серце боліло-боліло, тому вирішили вивезти. Вже вивезли 8 вуликів, це “пробна партія” — подивитись, як бджоли поводитимуться. Вийшло добре, тому решту теж вивеземо за два рази. В ніч на 22 липня у центрі Миколаївки був “приліт”, місто у 6-8 км від Сіверського Дінця та у 10 км від Слов’янська. Це така “рулетка”…”, — ділиться Людмила.
Від початку відкритої війни у Миколаївці вже загинуло до 10 людей, каже жінка. За її словами, бджоли теж відчувають близькість боїв.
“Коли були “прильоти” по Миколаївці, земля здригається, вони все це відчувають та стають агресивними. Неможливо прийти на пасіку, вони атакують пасічника. От зараз вони спокійні, значить далеко “орки”, тобто вони не гатять”, — пояснює жінка.
У неї з чоловіком на двох — 40 років “бджолярського стажу”. Людмила очолює місцеву спілку бджолярів, в ній кількадесят пасічників, які сукупно володіють майже тисячею вуликів. Проте досвіду вивезення наповнених медом вуликів посеред літа у них ще не було.
“Технічно це вантажна “газель”, вантажники обережно завантажили й ми повезли. Бджолам я закрила літочки (отвори у вулику для того, аби бджоли вилітали, — ред.) о 3:30 ранку, аби вони не вилітали. Десь о 5-й ранку ми виїхали й за годину були у Дружківці, о 7-й я їх відкрила”, — розповідає Людмила.
Для евакуації бджіл з Донеччини є лише це маленьке двогодинне віконечко — з 5 до 7 ранку: одразу після завершення комендантської години та до початку вильоту бджіл з вулика за нектаром. Тому їхати довго без зупину не вийде.
З кожного вулика довелося витягати рамки з медом та везти їх окремо. Інакше вулики непідйомні.
“Це ж в кожному вже кілограмів з 40-50 меду. Зараз вулик важить десь 70 кг. Він у залитих та запечатаних віском рамках, у стільниках. Рамки з медом треба витягти та окремо спакувати. Без меду він важить близько 30 кг кожний. Потім ми рамки у вулики повернемо”, — розповідає про набутий досвід жінка.
Людмила Нагорна каже: бджоли перенесли дорогу добре та вже освоїлися на новому, тимчасовому, місці.
“На диво, дорогу перенесли спокійно, не запарилися (коли їх багато і ти їх везеш, вони температуру могли підняти у вулику, але ж ні, все в порядку). Трохи позлилися, потім заспокоїлись. “Розвідка” (бджоли-розвідники, — ред.) полетіла шукати, де їм на новому місці водичку пити, де пилок брати. А потім знайшли нове поле соняхів та полетіли за нектаром”, — розповідає Людмила.
За словами бджолярки, на блокпостах ніяких перешкод не було.
“Військові трохи заглядають й одразу зачиняють двері вантажівки — “Їдьте”. Ставлення було дуже поважно-доброзичливе. У мене ж паспорт та документи є на пасіку”, — каже жінка.
Людмила високо цінує своїх бджіл. Називає їх “мої дівчатка”, а бджолярство — медитацією.
“У нас такі бджоли, не те щоб “породисті”… Породи “Донецька степова” немає, але це місцеві бджоли, аборигени. Вони миролюбиві, зовсім не агресивні, я дуже люблю з ними працювати! Для мене це як медитація: я “улітаю”, “я не тут”. Я до них дуже прив’язана, вони в мене дуже спокійні. Називаю їх “мої дівчатка, трудяжки”, — розповідає жінка.
Вона переконана: людям варто багато чому повчитись у них.
“Вони з 4-х ранку й допоки сонце не сяде щось роблять, щось носять, кудись літають, щось видобувають, чистять, миють, охороняють. Вони нам фору дадуть в області організації: жити однією сім’єю 60 тисячам, у кожного свої функції, ніхто нікому не заважає, цілодобово всі зайняті й ніхто нікому не каже що робити!”, — захоплено розповідає жінка.
Поки всі вулики вирішили вивезти до Дружківки, а потім до Дніпропетровської області — наступної весни там будуть гарні медоноси, каже бджолярка.
Заробити на цьому меді Нагорним цього року не вдасться.
“Цього року мед ми “качати” не будемо, вони на ньому зимувати будуть. Попросила у пасічника 3 літри меду собі (сміється, — ред.), і у нас ще є торішній — нам вистачить. Цього року питання стоїть про збереження бджолосімей, тому нічого ми не будемо продавати. Це їм буде “на поїсти”, і треба їм на зиму залишити. Є не дуже сильні родини, тому треба взяти меду у сильних родин та поділитись”, — каже жінка.
За словами бджолярки, близько половини пасічників Миколаївки виїхали та покинули свої пасіки. Випадків мародерства поки не було, каже Людмила Нагорна.
“Старші люди, кому по 50-70 років, — їх вже не витягнеш нікуди, а “молодь” років до 50 роз’їхалася”, — каже очільниця бджолярів Миколаївки.
Вона зазначає: вулики було доцільно вивозити у квітні, коли вони ще були без меду.
“Мабуть, половина пасічників точно евакуювалася, й пасіки залишились, тому що вивезти їх проблематично. Я подзвонила в облдержадміністрацію, до агропромислового відділу. У квітні в них нічого не було передбачено для евакуації, треба було звертатись по громадських організаціях, ще кудись”, — згадує жінка.
А підтримка для таких бджолярів потрібна незначна, вважає вона.
“Якби у квітні були спеціальні лафети, великі причепи, можна було б організувати евакуацію пасік. Але не до цього. Ціна питання такого лафету — близько 50 тис. грн. У пасічників таких лафетів немає”, — каже Людмила Нагорна.
За її словами, в обласному департаменті агропромислового розвитку радять подаватись на програму релокації бізнесу. Але вона розрахована на юридичні організації, а усі пасічники — ФОПи.
При цьому в уряді бджільництво вважають стратегічним напрямом у розвитку сільського господарства України.
“Україна посідає перше місце у Європі з виробництва меду та третє місце — у світі. А ще бджоли це продовольча безпека, це ж запилення [рослин та врожаї]”, — каже бджолярка.
Окремо Нагорні вивезли й обладнання для пасіки. Де саме розмістити вулики на Дніпропетровщині, поки не знають.
“Гадаю, заїдемо в якесь село, сільраду, може десь якісь дома стоять. Я думаю, там підтримають та допоможуть”, — наостанок каже вона.
Свійські тварини, яких не вивозять з прифронтових міст і сіл Донеччини, часто гинуть внаслідок обстрілів російських окупантів. Цими днями агресори поцілили у ферму в селі Іванівське біля Бахмута. Живцем згоріли з пів сотні корів. Нещодавно стало відомо, що у Новолуганському під щільними обстрілами загинули близько 17 тисяч свиней на місцевому свинокомплексі.
Читайте також: