Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Миколу Сєрова із Сіверська. У 18 років він пішов на строкову службу, а після початку повномасштабного вторгнення воював на Донеччині та Луганщині. Життя Миколи обірвалося 26 серпня 2026 року під час евакуації після поранення.
Про життєвий шлях та службу Миколи Вільному Радіо розповіла його мати Вікторія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Микола Сєров народився 9 липня 2003 року у Сіверську Донецької області. Там він навчався у гімназії №3, а згодом закінчив Сіверський професійний ліцей. У школі хлопець заступався за тих, кого ображали.
“Він завжди захищав слабших. Йому шкода було таких людей”, — розповідає мати Вікторія.
З дитинства Микола любив малювати та складати пазли. Ще у підлітковому віці він намагався сам заробляти гроші.
“Він дуже був активний, крутився на одній нозі. Намагався всім допомогти, хто його що не просив. Рано намагався заробити гроші. Коли у нас будинки розбирали — розбивав цеглу. Або десь там вирубували дрова”, — згадує мати.
Також хлопець любив тварин. Вікторія розповідає: на позиціях її синові часто складали компанію “бойові” коти й собаки.
30 листопада 2021 року, невдовзі після свого 18-річчя, Микола пішов на строкову службу. Він доєднався до 91 окремого Охтирського полку оперативного забезпечення.
24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення Росії Микола зустрів в Охтирці. Там відбувся його перший бій. 13 березня того ж року військовий підписав контракт зі Збройними силами України.
Улітку Миколу перевели до 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Спочатку він служив сапером, а згодом опанував фах оператора безпілотників. Побратими знали його за позивним Бармен.
Захисник воював на Донеччині, зокрема поблизу Соледара, Роздолівки, Миколаївки та Федорівки. А у вересні 2022-го брав участь у звільненні Білогорівки Луганської області.
“Він дуже цим пишався. Я пам’ятаю, з якою гордістю він розповідав про це. Для нього це була не просто бойова операція — це була частина боротьби за українську землю”, — говорить Вікторія.
У серпні 2023 року Микола отримав посвідчення учасника бойових дій.
Під час служби у 54 бригаді загинув один із командирів, з яким служив Микола. За словами його матері, ця втрата була для нього важкою.
“Він говорив: «Оце такий командир, яких, мабуть, більше не буде». Він постійно з ним був, постійно їх вчив, що можна чіпати, що не можна. І коли цей командир загинув, він боляче це сприймав”, — розповідає жінка.
Так само нелегко давалася захиснику й загибель побратимів.
“Він казав: «Ну дуже важко, коли так от зближаєшся, а потім вони гинуть»”, — згадує мати.
Під час служби чоловік зазнав поранення. У грудні 2022 року військово-лікарська комісія визнала його обмежено придатним до військової служби. Однак він не хотів залишати бойові завдання та приховував від інших свій статус.
15 червня 2023 року військові їхали у бік Білогорівки Луганської області. Вони прямували на бойове завдання як сапери. Микола був у БМП, коли в машину влучили.
“Там багато людей загинуло, а він залишився живим. Його відтягли, і, на диво, в нього була лише баротравма”, — згадує Вікторія.
У грудні 2022 року військово-лікарська комісія визнала Миколу обмежено придатним до військової служби. Попри це він продовжував виконувати бойові завдання. Пізніше його перевели до Ізюмського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У ТЦК Микола перебував із вересня 2023 року до лютого 2024-го. У цей час він писав рапорти та збирав документи, щоб знову повернутися до виконання бойових завдань.
У лютому 2024-го захисник повернувся до військової служби. Після цього його направили на навчання до Сіверська, де він готувався працювати оператором безпілотників.
13 травня 2025 року Микола Сєров продовжив військову службу за контрактом у підрозділі “Скеля”. Спочатку служив штурмовиком, а згодом працював оператором БпЛА.
Підрозділ виконував бойові завдання на Покровському напрямку, зокрема в районах Світлого, Гришиного, Новопавлівки та Тернового. Пізніше військові працювали на Сумщині.
За час служби Бармен отримував травми рук, ніг, голови та обличчя. Однак не вважав їх достатньою причиною надовго залишати службу.
“У нього таких поранень було дуже багато. Пару-трійку днів відлежався, руки, ноги позаживали — і знову воювати”, — розповідає мати захисника.
24 липня 2026 року Микола разом із побратимами їхав у напрямку Семенівки. У машину, в якій вони перебували, влучив дрон. Чоловік зазнав поранення біля ока, а також травми руки та ноги.
“Я ж думала, що він підлікується, а їх наступного дня відправили на позицію. У нього тоді були опухлі руки, ноги. Ну, потім усе пройшло, усе було добре”, — згадує Вікторія.
13 липня 2026 року захисник перевівся до 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Там він продовжив службу оператором БпЛА.
Микола не хотів зайвий раз засмучувати матір, тому не розповідав їй про все, що з ним відбувалося.
“Я з першої секунди, коли він відповідав, бачила, що щось не гаразд. Звичайно, він не хотів мене засмучувати, але я така, що якщо я бачу, я завжди говорила: «Ну я ж бачу, Коля, не треба від мене приховувати»”, — каже Вікторія.
Останній свій вихід на бойову позицію захисник здійснив 24 серпня 2026 року поблизу Рай-Олександрівки на Донеччині. Того дня він дістав поранення живота та кишечника внаслідок удару російського дрона-камікадзе.
“Він вийшов зі мною на зв’язок, він був ще веселий. Я записувала відео, як він щось жартує зі мною. Каже: «Мамо, чого ти плачеш? Ну підлікуюся, витягнуть ті осколки»”, — розповідає Вікторія.
За словами матері, після поранення Миколу не евакуювали одразу. Вона намагалася з’ясувати, коли за ним приїдуть, та зверталася до різних інстанцій.
“Просто командування його не евакуювало. Вони дурили його, що евакуюють. Потім, коли вже я почала піднімати всі ці питання, вони і мені казали, що вийшла евакуаційна група”, — каже жінка.
Побратими також намагалися забрати пораненого військового з позиції. Вже 26 серпня вони самостійно почали його евакуацію.
“26-го числа хлопці з сьомої ранку до десятої за три години подолали сім кілометрів. Вони зробили все, що могли, але вже було пізно”, — розповідає мати.
Під час евакуації у Миколи зупинилося серце.
Вікторія звернулася до відповідних органів щодо обставин поранення та евакуації сина. За її словами, наразі триває перевірка.
Миколі Сєрову було 23 роки.
Вічна пам’ять.