“Еміль” з Костянтинівки до відкритого вторгнення працював на “швидкій” та мобілізувався у перші дні великої війни. Тепер він продовжує рятувати людей у лавах прикордонників. Разом з водієм він вивозив десятки поранених з міста Бахмут, коли там були найзапекліші бої. Розповідаємо про евакуацію поранених очима медичного санітара-земляка.
Історію військового опублікувала Державна прикордонна служба.
“Еміль” — військовий з Костянтинівки. Ім’я чоловіка не розкривають, але він розповів свою історію в армії. До повномасштабного вторгнення чоловік працював на місцевій швидкій допомозі.
“Я працюю на швидкій допомозі. У своєму рідному місті, де я навчався у школі та у медичному коледжі. Зараз ці будівлі знищені. Мене мобілізували з перших днів війни”, — ділиться костянтинівець.
Чоловік вперше взяв участь у бойових діях на другий місяць великої війни, коли опинився з побратимами в Мар’їнці.
“Найкраща — це наша бригада. Те, як ми спрацювались, особливо з водієм. Наш тандем — це коли треба швидко кудись доїхати, а твій водій знає всі дороги у місті. Він знає куди можна припаркуватися, щоб і ми залишились цілими, і наші хлопці, яких ми будемо евакуювати. Якщо ти знаєш тактичну медицину, то ти завжди зможеш себе врятувати та свого побратима, який поруч”, — каже прикордонник та санітарний інструктор “Еміль”.
Він разом з водієм Вадимом рятували також поранених українських військових у Бахмуті під час боїв за місто.
“Найстрашніше те, коли виїжджаєш і думаєш: хоч би автомобіль не вийшов з ладу або колеса [вціліли], які постійно пробивались. Звісно, я возив з собою не одну та не дві, а й три запаски, щоб швидко міняти колеса”, — згадує прикордонник та водій медичної бригади Вадим.
Під час запеклих боїв за Бахмут машини у місті довго цілими не залишались.
“Кожну годину ти бачиш нові й нові розбиті автівки на околицях. Бувало таке: тільки бачиш заїжджають у Бахмут на свіжому авто, а через годину-дві вони вже горять. Їх там не було, де сховати. Це тільки на свій страх та ризик я ставив автівку та сподівався, що я вийду з укриття, а вона ще ціла”, — згадує Вадим.
Попри все, з Бахмута все ж вдавалось рятувати не тільки поранених військових, а й машину.
“Найбільше за одну госпіталізацію [евакуювали] — 13 чоловік. Це коли ми виїжджали на район “літачка”, де гаражі. Там і дорога дуже погана, і обстріли постійні були. Це був чорний день”, — ділиться медик Еміль.
Машина медиків відслужила їм до останнього дня битви за Бахмут.
“Машина в нас була одна, яка вижила до останнього дня ротації. У нас є фото, що з нею зараз”, — каже Еміль.
За спогадами прикордонника, під час боїв у Бахмуті та після цього найважче — це бачити пораненими друзів та знайомих.Втім він тримається за те, що може допомогти іншим.
“Я допомагаю людям. Я це робив на швидкій допомозі та продовжую робити це на службі. Душу рве, коли хлопці, яких ти знаєш, поранені кричать. Потрібно якось брати силу волі в кулак та надавати допомогу. Всі хлопці, які потрапляли на наш медевак, всі вижили. Ті, що приїжджали до нас “200-ми” (вбитими, — ред.), то тут ми нічого не могли зробити. Тільки довезти їх до пункту, де можемо їх передати службі, щоб їх з честю поховали”, — з сумом розповідає “Еміль”.
Побратим медичного санітара каже, що часом доводилось бігати лінією фронту, щоб винести пішки поранених бійців ЗСУ.
“Я багато друзів своїх возив і коли ти бачиш друга свого, то дуже важко. Звісно молишся, щоб довезти його. Ти знаєш, що там твої побратими, їм погано. Якщо не ти — їм ніхто не допоможе. І це мотивує дуже. Були такі випадки, що неможливо під’їхати машиною, і доводилось мені йти з хлопцями та нести “300-их” (поранених, — ред.)”, — підсумовує Вадим.
Відео: Державна прикордонна служба
Нагадаємо, ми розповідали про військового-земляка, який був вчителем історії та отримав позивний “Зауч”. Бахмутянин Олександр до березня 2022 року працював у місцевій школі №7, тепер він мінометник. Зброю до рук взяв, аби цього не довелося робити його учням та синові. Він розповідав про оборону рідного Бахмута.