Підтримайте Вільне Радіо
Колишній працівник Метінвесту, Вадим Бойченко очолює Маріуполь з 2015 року. До великої війни його хвалили за оновлення інфраструктури та розвиток туризму, але після 24 лютого 2022-го — все частіше згадують втечу з міста, непідготовленість до бойових дій і тісні зв’язки з олігархами.
Вільне Радіо зібрало досьє на міського голову Маріуполя Вадима Бойченка. Розповідаємо, як він будував кар’єру, хто підтримував його політично, за що посадовця критикують і що він робить для маріупольців зараз.
Для підготовки цього досьє наші журналісти проаналізували відкриті дані (реєстри власності, декларації, сторінки у соцмережах, публікації у ЗМІ тощо), отримали документи від Маріупольської міськради. Якщо ви вважаєте, що в матеріалі бракує інформації, якою ви готові поділитися із Вільним Радіо, напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook.Цей матеріал створений для рубрики “Досьє” на Вільному Радіо. Ми поступово публікуватимемо біографії посадовців та інших людей, які працюють для Донеччини та отримують зарплати з бюджетів різних рівнів (наприклад, судді, прокурори, народні депутати).
Вадим Сергійович Бойченко народився 5 червня 1977 року в Маріуполі. У 2001 році закінчив Приазовський державний технічний університет, здобувши кваліфікацію спеціаліста з транспортних технологій. У 2015 році закінчив Донецький національний університет і став магістром з бізнес-адміністрування.
З 1995 по 2010 роки працював на меткомбінаті “Азовсталь”. Починав як помічник машиніста тепловоза, а згодом дослужився до начальника відділу транспортних цехів одного з підрозділів підприємства.
З 2010 по 2013 роки працював у ТОВ “Метінвест холдінг” як експерт з кадрів та мотивації, а пізніше — як начальник управління дирекції з персоналу.
З 2013 по 2015 роки Бойченко перейшов до іншого маріупольського підприємства з групи Метінвесту — меткомбінату імені Ілліча. Там був заступником генерального директора з розвитку та директором з персоналу та соціальних питань.
Паралельно з цим посадовець розпочав свій шлях у політичній кар’єрі: став членом виконавчого комітету Маріупольської міської ради.
У 2015-му Вадим Бойченко вирішив балотуватися на посаду міського голови Маріуполя. Він виграв вибори як безпартійний самовисуванець із результатом у 73% голосів.
У 2015-2016 роках здобував додаткову освіту за такими програмами:
ГО “Клуб випускників школи мерів” Бойченко згодом очолив.
У 2020 році Бойченка переобрали на другий термін, і він продовжив очолювати Маріупольську міськраду.
У квітні 2025 року на Донеччині створили Маріупольську військову адміністрацію. Втім, начальника ВА на момент цієї публікації не призначили, тож Бойченко продовжує виконувати обов’язки мера.
“Я був, є та залишаюся головою міста-героя Маріуполя. Я обраний людьми Маріуполя й виконую свої обов’язки на цій посаді. Як працювали, так і працюємо. Скажімо так, якщо буде пропозиція очолити військову адміністрацію — ми її розглянемо. Поки не кажемо «ні» та «так». Ми готові до будь-якого рішення”, — розповів у коментарі Вільному Радіо Вадим Бойченко.
У 2019 році Вадим Бойченко балотувався у нардепи від “Опозиційного блоку”, втім до Ради не пройшов. Згодом створив власну партію “Блок Вадима Бойченка”. За даними журналістів-розслідувачів, донорами політсили виявилися в тому числі колишні депутати “Партії регіонів” та представники фонду олігарха Ріната Ахметова і його підприємств, де колись працював і сам Бойченко. Від партії свого імені у 2020 році мер знову балотувався на місцевих виборах та був переобраний на другий термін.
Згодом Бойченко розповідав, що його перехід з Метінвесту у самоврядування підтримав Ахметов. Ось як мер коментував це в інтерв’ю “Радіо Свобода”:
Журналіст: А Рінат Леонідович [Ахметов] вас підтримав?
Бойченко: Підтримав.
Журналіст: А як він вас підтримував?
Бойченко: <…> Було спілкування і було декілька пропозицій, <…> що він готовий підтримати [мою кандидатуру в мери Маріуполя] за тієї умови, що ми не будемо красти.
Від Маріуполя до Верховної Ради на тодішніх виборах пройшов інший кандидат від “Опозиційного блоку” — партнер Ахметова Вадим Новинський. Вже після початку повномасштабного вторгнення, коментуючи стосунки з Новинським, Бойченко сказав, що підтримував того: “Меценат, який допомагає місту. Тобто та людина, яка піклується містянами і містом, і багато чого робила”.
Рінат Ахметов — український олігарх, народний депутат України від “Партії регіонів”, найбагатша людина України, президент ФК “Шахтар”, власник кількох компаній, серед яких “Метінвест Холдінг”.
Вадим Новинський — олігарх, український проросійський політик, бізнес-партнер Ріната Ахметова. Протодиякон і куратор Української православної церкви Московського патріархату.
Через зв’язки з Ахметовим і роботу на його підприємствах Бойченка часто критикували за ігнорування екологічних проблем, які створював Метінвест у Маріуполі. Так, за каденції Бойченка до початку повномасштабного вторгнення у публічному просторі неодноразово виникали конфлікти між мером та депутатом міськради, лідером екологічного руху, організатором протесту проти викидів меткомбінатів “Дайте кисню” Максимом Бородіним. Зокрема, Бородін зазначав, що модернізація заводів Ахметова недостатня, а Бойченко заплющує на це очі.
Під час роботи Бойченка міським головою Маріуполя у місті відкрили ЦНАП, Мультицентр, Льодову арену. Реформували комунальну сферу: запустили ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків), та оновили комунальний транспорт, на який міжнародні фінансові інституції надали 30 мільйонів євро.
Також за каденції Бойченка у Маріуполі розпочали масштабні реконструкції: оновили парки “Веселка” та імені Гурова, Грецьку площу та площу Свободи (проєкт освітлення останньої здобув нагороду на міжнародному конкурсі світлового дизайну Lighting Design Awards у Лос-Анджелесі). Відремонтували пірс на центральному пляжі, перетворили водонапірну вежу на культурно-туристичний центр, запустили портал “Маріуполь — туристичне місто”.
У 2016 році у Маріуполі розробили бренд міста, символом якого став якір, утворений із потоку розплавленої сталі, що ллється із металургійного ковша.
За задумом розробників, зображення символізує не лише море та металургію, а й зміни і перетворення – перехід від індустріального минулого до постіндустріального майбутнього. А хештегом міста стала фраза #тутварто.
У місті проводили фестивалі (MRPL City Fest, Гогольfest, Mariupol Classic, Mariupol Open Book, Фестиваль регіональної кухні Goby Fest, Фестиваль вільних театрів iStage тощо), на які з’їжджалися гості з різних країн.
Після реконструкції пірса на центральному пляжі у міськраді озвучували й інші плани з розвитку туризму. Зокрема, реконструкцію набережної за підтримки уряду Франції.
“Лівим крилом з Центру ми підемо до моря, реконструюючи бульвар Хмельницького, алею Якір, нове колесо огляду, замайорить наша «Ейфелева вежа» (телевежа у Приморському парку, — ред.), зробимо аквапарк. А правим крилом через Міський сад, вулицю Архітектора Нільсена підемо до моря. Таким чином об’єднаємо Центральний і Приморський райони”, — розповідав Бойченко.
Серед проєктів, які не встигли реалізувати до повномасштабного вторгнення, — очищення води, на яке французські кредитори виділи 64 мільйони євро.
“У середині 2024 року ми хочемо натиснути на кнопку [запуску] на заводі з очищення води. І можна буде в Маріуполі пити воду з крана. Вода в Маріуполі буде, як у Парижі”, — казав мер.
У грудні 2015 року Бойченко відмовився визнати Російську Федерацію агресором, а так звані “ДНР” та “ЛНР” — терористичними організаціями. Коли депутат Маріупольської міської ради Олександр Ярошенко запропонував поставити на голосування це питання, мер відмовився та заявив, що це рішення вже ухвалювали депутати минулого скликання.
16 лютого 2022 року до Маріуполя приїжджали Рінат Ахметов та Вадим Новинський, а ввечері того ж дня — президент Володимир Зеленський, який вручав нагороди військовим. Згодом, коли Бойченку закидатимуть, що він не попередив містян і не підготував місто до бойових дій, він відповідатиме, що жоден із цих гостей нічого йому не казав про майбутній напад Росії.
Втім, як розповідав журналістам колишній депутат Маріупольської міськради Олександр Лашин, Бойченко вже тоді не ночував у Маріуполі.
“18 лютого ми з Бойченком летіли одним літаком із Запоріжжя в Київ. Я їхав в аеропорт на автомобілі, а він на той час пересувався у супроводі охорони. Тому не помітити його на трасі було складно. Запитав, чому його не бачив на дорозі — і він відповів, що ночує в Запоріжжі. Я тоді на ці слова не звернув уваги. А вже коли почалося [відкрите] вторгнення й блокада, коли всі дізналися, що він живе в готелях у Запоріжжі — у мене склався пазл. І я просто зрозумів, що після 16 лютого, коли в Маріуполь приїжджав пан Ахметов і президент Зеленський, мер на кожну ночівлю виїжджав з Донецької області, а вранці повертався”, — пригадує депутат.
22 лютого 2022 року на сайті міськради запевняли, що ситуація в місті безпечна.
22 лютого 2022 року понад тисяча маріупольців вийшли на площу перед драмтеатром на мітинг “Маріуполь — це Україна”. Акція відбулася після заяви президента РФ Володимира Путіна про визнання Росією так званих “ДНР” і “ЛНР” у межах Донецької та Луганської областей. Учасники тримали плакати з гаслами “Росія — країна-агресор” та “Х*й вам, а не Маріуполь”.
23 лютого Бойченко провів останню сесію Маріупольської міськради, де обговорювали розвиток міста і плани на будівництво аеропорту.
“23 лютого я як міський голова проводив сесію міської ради. Про що ми там говорили на сесії? Про розвиток. Ми говорили про відкриття аеропорту біля міста Маріуполь, щоб ви розуміли.
А до цього я їздив і до міністра оборони, і спілкувався з авіарухом, авіабезпекою. І вони готувалися 1 березня приїхати. Ми з ними погодили три локації, де має будуватися цей аеропорт. І вони мали приїхати, визначити, яка з цих локацій буде головною і де ми будемо готувати аеропорт”, — розповідав згодом Бойченко.
На сесії мер іронічно подякував Путіну за те, що той згуртував українців, і сказав: “Будемо захищати до останнього наше місто. Я впевнений на 100% в цьому”.
Однак сам Бойченко покинув місто в перші дні повномасштабного вторгнення — це одна з основних претензій, яку маріупольці висловлюють йому після 24 лютого. Згодом в інтерв’ю він підтвердить, що покинув Маріуполь в ніч на 27 лютого. За словами Бойченка, він поїхав на одну ніч і мав повернутися зранку, але не зміг через бої. А виїхав нібито через те, що отримав інформацію від ОДА та СБУ про диверсантів, які планують його захопити та схиляти до співпраці.
Тодішній голова Донецької ОДА Павло Кириленко згодом пояснював, що Бойченко виїхав з Маріуполя через те, що там не було зв’язку. Хоча зв’язок у бомбардованому місті зник 2 березня, тоді як мер поїхав 26 лютого.
“У Маріуполі зв’язку немає, тому Бойченку довелося перебувати в іншому місці. Ми підтримуємо з ним зв’язок і продовжуємо працювати над створенням «зеленого коридору» для вивезення людей”, — казав Кириленко.
На той час у Маріуполі перебував заступник Бойченка Михайло Когут, який, за словами мера, координував роботу комунальних підприємств і підтримував з ним зв’язок.
Згодом в інтерв’ю маріупольській журналістці Наталі Дєдовій Бойченко визнав, що 28 лютого Маріуполь вже був в оточенні, але містянам він про це не казав:
“Ми говорили виключно про комунальну обстановку. Ми говорили про те, що треба рятувати місто, відкривати місто, на національних каналах. Ми говорили виключно про те, що могли сказати”.
У цей період посадовець записував відеозвернення, які публікували у соцмережах міськради. Там він сидів на фоні стіни й розповідав про ситуацію в місті. Через ці відео маріупольці думали, що мер перебуває у Маріуполі, а отже ситуація в місті ще не критична. Бойченко прокоментував це так:
“Давайте разом з вами подивимося будь-яке моє повідомлення, яке ми давали, і де там було про те, що я перебуваю в місті, або я щось попереджаю, що все буде добре стосовно того, шо буде відбуватися в майбутньому. Давайте подивимося, що міський голова міста Маріуполь говорив? Що він перебуває в місті Маріуполі? Наприклад, 27 лютого я взагалі мовчав”.
Дії Бойченка на початку відкритого вторгнення піддав критиці очільник патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін. За його словами, влада міста зробила недостатньо для безпеки жителів.
“Жертв могло бути набагато менше. Не тільки тому, що військові щось не так зробили. Влада мала робити рішучі кроки. Вона їх не зробила. І вона зараз каже: «Так зачекайте, це ж була війна, це ж вже військові адміністрації мали ухвалювати рішення». Ти повинен був взяти і вирішити. <…> Хтось 25 лютого звалив з міста, а потім казав: «Не кажіть, хлопці, що я поїхав». А 22-го вивезли речі мера”, — розповідав очільник патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін.
Михайло Вершинін — очільник патрульної поліції Маріуполя. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Під час відкритої війни захищав Маріуполь. Записав звернення до президента з проханням надати місту ППО. Потрапив у полон з Азовсталі. Звільнений з російського полону 21 вересня 2022 року. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня.
Також Бойченка неодноразово звинувачували в тому, що в місті не було підготовлених укриттів, через що місцеві мусили переховуватися від обстрілів в інших не призначених для цього будівлях.
“Скільки разів підіймалося питання по бомбосховищах. І що було? «Та ні, ви маєте вірити у ЗСУ». Зрозуміло, що вірити у ЗСУ, але в тебе є люди, за яких ти відповідаєш. Потрібно щось робити. Все було несправжнє, все було «намальоване»”, — згадує Михайло Вершинін.
Якщо вам є що розповісти (зокрема, й про посадовців, чиїх досьє поки немає на нашому сайті) — зверніться до команди Вільного Радіо у Telegram, Instagram чи Facebook. Можливо, саме ваша думка зробить досьє об’єктивнішим та допоможе нам у роботі над текстами.У текстах для рубрики “Досьє” ми беремо до уваги оцінку роботи очільників громад від місцевих жителів та від самих посадовців. Наша мета — зібрати різносторонні думки, якщо такі є.
За словами Бойченка, його дружина з донькою на початок повномасштабного вторгнення жили у Києві. Батьки та бабуся залишились у Маріуполі, коли сам Бойченко поїхав.
“Моя мама, до речі, була у цій будівлі, яка мала назву драматичний театр до 15 березня. Моя бабуся зазнала важких поранень. На жаль, ці поранення забрали її життя. Витягував [рідних з Маріуполя] у дуже важких умовах, як і всіх маріупольців. Із 3 березня, як і багато маріупольських сімей, вони не розуміли, де їхні родичі, живі, не живі. Так само і я. Я не є винятком у цій історії. Я не міг зателефонувати мамі. Я не розумів, де вона, що вона. <…> В окупованому Бердянську я зустрів свою маму у третій школі випадково”, — розповідав Бойченко.
За словами посадовця, він намагався заїхати у Маріуполь з евакуаційною колоною.
“Я поїхав з міста Запоріжжя 10 березня до окупованого міста Бердянська. Ми проїхали 16 блокпостів. Я не їхав як міський голова. Їхав як один із представників Червоного Хреста. І потім ми робили все, щоб відбулася все ж таки ця евакуація, намагалися. І 5 березня на мій заклик прийшла мама і залишилася у драмтеатрі. Вони залишили бабусю і пішли дізнатися, чи буде, чи не буде [евакуація]. І потім вони з бабусею не з’єдналися. Вона була з 5-го до 15-го в драмтеатрі”, — розповідав Бойченко.
Після початку повномасштабного вторгнення у безпечніших регіонах створили центри підтримки маріупольців “ЯМаріуполь”. Понад 20 таких хабів працюють у різних областях. Там маріупольці можуть отримати гуманітарну, психологічну та юридичну допомогу. В деяких містах також працюють побутові центри “ЯМаріуполь.Турбота”. Там надають послуги стоматолога, перукаря й лікаря, працюють пральня, кімната матері та дитини, є швацькі майстерні, дитячий простір тощо.
“Підтримка від “ЯМаріуполь” — це все ж таки не системна підтримка, тому що не всі маріупольці мають до неї доступ, адже не всі міста покриті центрами “ЯМаріуполь”, — розповідала Вільному Радіо маріупольчанка, співорганізаторка “Штабу солідарності “MRPL шлях до дому” Марія Бубнова.
До роботи цих центрів у маріупольців є зауваження, адже, на думку багатьох евакуйованих, на четвертий рік відкритої війни набагато гостріше стоїть питання з забезпеченням житлом, а не продуктовими наборами.
“В гуманітарних хабах яка підтримка? Навіть продуктові набори маріупольці можуть отримати лише особисто. А пенсіонерам, наприклад, аби дістатися до київського центру з області, потрібні гроші й час на дорогу, а тоді виходить, що немає сенсу їхати за тим продуктовим набором.
Найгостріше питання, яке зараз стоїть перед маріупольцями — відсутність житла. А поки тисячі ВПО не мають де жити, вони «красиву картинку» роблять. Я не одна так вважаю і про це пишу, подивіться соцмережі, там багато маріупольців, які кажуть те саме”, — розповідала Вільному Радіо маріупольчанка Любов Товкач.
Міськрада запустила проєкт “Маріуполь. Житло”, в рамках якого ремонтують гуртожитки в інших регіонах і надають там кімнати маріупольцям пільгових категорій. Вже відремонтували чотири гуртожитки для 476 маріупольських родин у Києві та Дніпрі. Наприкінці червня в один із них заселили 36 родин.
Посадовець одружений з Галиною Іванівною Бойченко. Подружжя має двох дітей: сина Сергія та доньку Наталю. Донька навчалась у Київському національному університеті імені Т. Шевченка на програмного інженера, син — у військовій академії сухопутних військ в Одесі. В інтерв’ю LB.ua у 2021 році Вадим Бойченко розповідав, що Сергій брав участь у боях на Донеччині.
“Він уже старший лейтенант, служить у Збройних силах. Він тут живе, працює, чинний офіцер української армії. Забезпечує 34-ту бригаду [берегової оборони] морської піхоти, яка зараз розташована в Маріуполі”, — казав Бойченко.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Сергій працював на посаді помічника військового коменданта комендатури військових сполучень залізничної станції, водної ділянки та порту Маріуполь.
“Я ним пишаюсь. Уже два роки як він виконує бойові завдання, отримав нове військове звання, посвідчення учасника бойових дій. Він тут, у Маріуполі, ні від кого не ховається, забезпечує фронт. Дуже добре стріляє”, — казав посадовець про сина.
Дружина мера Галина має фінансову освіту. Після того, як чоловік пішов з високооплачуваної посади на меткомбінаті Ахметова в політику, домогосподарка Галина почала працювати в фінансовому департаменті ТОВ “Метінвест Холдингу”. Посадовець працевлаштування своєї дружини прокоментував так:
“Метінвест ніколи не впливав на мене і не буде впливати. Якщо говорити про мою дружину, то я дуже радий, що вона в такий непростий для свого чоловіка час прийняла рішення і пішла на роботу. Вона за освітою фінансист і займається дуже важливими проєктами в фінансовому департаменті для групи Метінвест”.
Після початку повномасштабного вторгнення Вадим Бойченко не подає декларації про доходи, бо має сина військового.
Під час воєнного стану в Україні Національне агентство з питань запобігання корупції дозволило відтермінувати подання декларацій про доходи для тих, хто перебуває в зоні бойових дій, служить у ЗСУ, СБУ, Теробороні, Головному управлінні розвідки, МВС, ДСНС, Держприкордонслужбі тощо та членів їхніх сімей.
У відповідь на запити Вільного Радіо у міськраді повідомили зарплату мера:
Попередні декларації мера теж вилучені з відкритого доступу, втім деякі дані збереглися в публікаціях місцевих медіа. Наприклад, у 2019 році Вадим Бойченко на посаді міського голови заробив 539 тис. грн, а його дружина Галина, працюючи у Метінвесті — 12 млн 785 тис. грн.
Тоді ж Бойченко продав авто Nissan X-Trail 2012 року випуску, а дружина купила Ford MustangS550 2017 року випуску, паркомісце та кладовку в київській новобудові. У столиці жінка мала й квартиру — її вона купила у 2017 році за 6 млн грн.
Сам Бойченко розповідав, що жив у Лівобережному районі Маріуполя на проспекті Перемоги у квартирі на 45 кв. м. Інформації про теперішнє житло мера у відкритому доступі немає.
Маріупольська міськрада — сайт, Telegram. Email: [email protected] Якщо ви житель Маріуполя і маєте запитання до Вадима Бойченка, ви можете звернутися до нього за контактами:
Контактні номери: (067)345-15-55; (050)345-15-55