Ми поспілкувалися з директоркою Бахмутського краєзнавчого музею Оленою Смирновою. В музеї тільки-но розпочалася реконструкція, яку чекали три роки. Тож ми розпитали про новий музей та його концепцію. Деталі слухайте або читайте за посиланням.
Вітаю, Олено.
Олена Смирнова: Доброго дня, пані Євгеніє, рада нашій зустрічі.
Євгенія Тулаїнова: Наразі розпочалася реконструкція будівлі, її чекали з 2016 року. Тож, розкажіть, що наразі вже змінилося у музеї?
Олена Смирнова: Наразі розібрана експозиція першого і другого поверхів, демонтовано конференц-зал і демонтовані приміщення для зберігання фондових матеріалів, які знаходилися у головному корпусі.
Євгенія Тулаїнова: Чому так затягнувся початок реконструкції?
Олена Смирнова: Це було пов’язано не з тими умовами, які створювало місто. Це досить таки довгий шлях, це міська ініціатива, обласне затвердження, нарешті рішення приймає Кабмін. Це драбина досить таки висока, з дрібними сходинками. І кожного разу виявлялося, що треба ще отак, а треба ще такий акт технічного дослідження, були виставлені додаткові запитання. Нарешті вона розпочалася ця реконструкція і вирішують зараз питання таке, яке було поставлене, тобто максимальне збереження історичного обличчя будинку.
Євгенія Тулаїнова: Хто розробляв проект реконструкції?
Олена Смирнова: Проект розробляли дніпропетровці “Артбуд” разом з нами. Проект розроблявся дуже довго. Це не банальне завдання і треба було поєднувати два в одному: зберегти історичне обличчя і помістити туди сучасну установу. Треба було попрацювати над цим. Ми дуже задоволені проектом.
Повний ескіз проекту ви можете переглянути тут.
Євгенія Тулаїнова: Хто виконує ремонтні роботи у музеї?
Олена Смирнова: Виконують наші містяни. Якщо працювали з проектом залучені, запрошені спеціалісти, то роботи виконує місцева фірма. В обличчя всіх знаю. Доречі, зараз там працює представник. Вони всі працюють навіть у неділю. Зараз йдеться про обчислення вікон. Вони у нас всі нестандартні. При наявності зовнішньої автентичності, зовнішньої “бахмутськості”, це такий цегляний модерн, я можу вам сказати, що навіть 50-ти сантиметрів автентичних тут немає.
Євгенія Тулаїнова: Коли має закінчитися ця реконструкція?
Олена Смирнова: За графіком — 2 роки. Ми будемо слідкувати.
Євгенія Тулаїнова: У якому режимі зараз працює музей? Що змінилося після початку реконструкції?
Олена Смирнова: Дуже приємно відповідати на це питання. Бо це ще одне наше досягнення. Ми залишили два зали. Ми зробили моніторинг попиту і побачили, що найбільшим попитом користувався зал культури та побуту кінця ХІХ-початку ХХ століття. Ми робимо реекспозицію залу Миколи Чернявського, бо там дуже цікаві експонати, вони автентичні і вони надані сім’єю Чернявского. Як це можна закрити і такий дарунок не показувати? І той зал, який був меморіальним залом Чернявського, він буде додатково наповнений ще експонатами з періоду культури і побуту кінця ХІХ— початку ХХ століття. Дуже активна тема козаччини. Такий попит! Школи, садочки… Ми не можемо закрити цю тему. Тому наш видатний макет фортеці ми перенесли в галерею і зібрали його дуже ретельно. Він у нас стоїть так, як стояв у залі археології давньої історії. І зал козацтва, який знаходиться у другому корпусі, він буде залом народного побуту, давньої історії та козацтва. Ми будемо добиватися робити так, щоб можна було розповісти і показати. Ми продовжуємо нашу виставкову роботу. Ми кожні 1,5-2 місяці виставляємо “Бахмутський вернісаж” традиційно 5-6 вересня, до дня міста. У листопаді традиційно, протягом 4 років, ми виставляємо “Територію пам’яті”, присвячену подіям терору і роковинам Голодомору. Це дуже активна виставка.
Єдиний зал, який ми не змогли нікуди перенести, бо нам дійсно нікуди — це зал сучасної історії, але у мене місто таке, яке саме є залом сучасної історії. Ми будемо показувати, водити, розповідати в місті. Так ми будемо працювати. Ніщо не закінчується. У жовтні проводимо всеукраїнську конференцію з міжнародною участю і в цьому році вона розширюється на ще одну секцію — педагогічно-методичну. Ми продовжуємо свій видавничий проект і “Будівлі старовинного Бахмута”(видання, — ред.) ось-ось побачить світ. Я думаю, що ми будемо презентувати на день міста цей буклет.
Євгенія Тулаїнова: Після реконструкції музею, його можна буде назвати музеєм XXI століття?
Олена Смирнова: Музей повинен змінити концепт. Ви бачили, що ми зараз займаємося демонтажем. Ви бачите, що там стояло. Ви розумієте, що це має бути інший простір спочатку. На теренах України в музейному просторі існують декілька дуже цікавих музеєзнавців, у яких є можливість законодавчо цей концепт для нас прописати на базі видатних музеїв європейських. Я цю ситуацію бачу двоетапно. Повинні прописати концепт, його потрібно помістити в сучасні вітрини, депозитарії, треба сучасне світло, тому що в те світло, яке стояло, я не могла виставити на три місяці графіку, вона вицвітала. А є світло при якому вона не вицвітає. Її не треба зашивати в бокси, не треба ставити куленепробивне скло, не треба наносити нічого. Просто є таке світло. Музей зараз — це майданчик. Там, все що в головному корпусі — це сцена в місто. Ця сцена має бути пристосована для ХХІ століття, вона має бути інтерактивною і з інтерактивними поверхнями.
Євгенія Тулаїнова: Вони будуть після реконструкції?
Олена Смирнова: Ми будемо писати грант. Ми розпочинаємо після дня міста писати грант для того, щоб тут був європейський музей, в який би всі заходили і казали не: “Мммм, яка інтерактивна дошка!”, а всі заходили і казали: “О, який Бахмут!”. Ми збережемо отой фльор, шарм, ту атмосферу мого міста, найкращого з міст на землі. Нас просто треба технічно підтримати в цьому, це дуже велика технічна робота. Я знаю, що існують вже осінні сесії європейських грантових програм. Я знаю, що нам треба знову вчитися писати гранти і вчитися реалізовувати їх. А інакше навіщо?
Євгенія Тулаїнова: Чому музей розташувався саме тут, в цьому будинку?
Олена Смирнова: Тому що він де тільки не був. Він же з кінця ХІХ століття тут. І в земстві, і в соборі Свято-Троїцькому, і в Народному домі, який спалили, і в редакції газети “Вперед” він був. А тут приміщення, яке ідеально пристосоване для цього, як на мене. Це вулиця, якою заходила Європа в місто.
Євгенія Тулаїнова: Яку будівлю, крім цієї, Ви б обрали для музею у Бахмуті?
Олена Смирнова: Ну ви ж розумієте, що така будівля є — Азово-Донський банк. Але там не помістилася галерея. Я б залишилася тут, але отам на сусідній вулиці, на Мира, поряд з військкоматом, там є поштово-телеграфна контора, це той же період, це той же цегляний модерн. І там починався банк, але потім він закрився, зараз там незрозуміло що. Туди винести галерею і частково зберігання, і оце був би музейний комплекс.
Євгенія Тулаїнова: Після відновлення музею відвідувачам слід очікувати чогось незвичного як для Бахмута, так і в принципі для краєзнавчого музею?
Олена Смирнова: Я думаю, що це будуть інтерактивні дошки. Я їх бачила, я спілкувалася таким чином, я була у такому музейному просторі. Це не фантазії. Це така велика дошка, вона інтерактивна вся, і коли ти підходиш до неї, ти обираєш, по-перше, мову спілкування, по-друге, героя і, по-третє, маршрут. Ми тут працюємо так. У нас є “Край мужності” і це в кожному залі фрагменти мужності, захисту цього міста. Але я визначила в кольорі ці місця. Червоний колір, скільки він не одіозний, але це колір крові. В залі археології — захист міста, в залі промисловості на другому поверсі фрагменти, які помічені червоним кольором. Мені здається, що цим маршрутом може повести Кондратій Булавін (сотник бахмутської козачої сотні, — ред). Тобто ми підходимо до інтерактивної дошки, нас цікавить саме мужність моїх земляків, я обираю Булавіна, він мені розповідає, і я іду потім за червоним маршрутом, який закінчується в залі сучасності. Я б обов’язково зробила тут Беню Французова (Веніамін Французов — колишній власник будинку, в якому розташований музей). Я б його зробила жовтим кольором, жовтим маршрутом. Це місто міжконфесійної єдності. Беня — іудей. І те, що в цьому місті козачий маршрут поряд з маршрутом міжконфесійної єдності — це ознака цього міста.
Євгенія Тулаїнова: Вартість вхідних квитків зросте?
Олена Смирнова: Так. Ну якщо зараз вартість квитків 3 і 6 гривень… Причому ми нормально виконуємо план нашого рахунку. Ми все одно заробляємо 1200 грн в місяць.
Євгенія Тулаїнова: Чи потребує Бахмут якогось нового, вузькопрофільного музею?
Олена Смирнова: Я вважаю, що в окружному суді має бути музей. Це та будівля напівзруйнована в Нижньому парку. Там повинен бути музей, тому що це світле, це місто в яке закохуються всі.
Євгенія Тулаїнова: Що потрібно для того, щоб створити власний музей, крім грошей?
Олена Смирнова: Професіонал.
Євгенія Тулаїнова: Як визначити, професійна людина в цьому плані чи ні?
Олена Смирнова: Для музею мало освіти. В музеї працює людина, до думки якої я прислухаюся і проговорюю плани. Дуже сильна команла працює в музеї, різноформатна. Кажуть, що навіть якщо ти отримав освіту, профільну, спеціальну, то треба пропрацювати 2 роки в музеї, бо в кожного музею свій обіг, свій цикл, своя календарність, своя фондова частина. Людина, яка два роки витримала, вона напевне залишиться в музеї, тому що йдуть швидко.
Євгенія Тулаїнова: Чому музей у сучасності — це не тренд?
Олена Смирнова: Ми швидше живемо зараз, ніж попередні покоління. Музей — це неспішність, це час, який застиг. Тобто — це концепт протилежний тому, що відбувається зараз в суспільстві. Це можна побачити в кінематографі, це можна побачити в науці, і це для нас заважає. Час зараз дуже велика розкіш. Чому таку популярність набули аудіокниги. Тому що при цьому можна щось робити, шарами. В нас так не можна. Ми не модні.
Євгенія Тулаїнова: Що з цим робити?
Олена Смирнова: Не треба нічого робити. Ну можна хтось буде не модним? Ну хтось буде не в тренді. Ми самі по собі тренд. Ми повинні залишатися старими, будучи весь час новими. Якщо зберегти це, то так і буде. Треба витримувати свою лінію, свою стрічку. Не можна бути для всіх. Комусь потрібно бути іншим. В цьому сенс. Тому що ми вже були всі однакові, так було вже.