“Ми повинні залишатися старими…”, — директорка Бахмутського краєзнавчого музею
Ми поспілкувалися з директоркою Бахмутського краєзнавчого музею Оленою Смирновою. В музеї тільки-но розпочалася реконструкція, яку чекали три роки. Тож ми розпитали про новий музей та його концепцію. Деталі слухайте або читайте за посиланням.
Вітаю, Олено.
Олена Смирнова: Доброго дня, пані Євгеніє, рада нашій зустрічі.
Євгенія Тулаїнова: Наразі розпочалася реконструкція будівлі, її чекали з 2016 року. Тож, розкажіть, що наразі вже змінилося у музеї?
Олена Смирнова: Наразі розібрана експозиція першого і другого поверхів, демонтовано конференц-зал і демонтовані приміщення для зберігання фондових матеріалів, які знаходилися у головному корпусі.
Оскільки це не музей в класичному розумінні цього слова — це музейний комплекс, в якому є головний корпус, виставкова зала, це адміністративний корпус і другий корпус. І у всіх корпусах є своє навантаження. Є археологічне приміщення для зберігання археологічних предметів , є приміщення для зберігання “Речі 1” і “Речі 2”, є приміщення для зберігання картин та предметів декоративно-прикладної творчості. Ми згідно діючої інструкції, не порушуючи її, розмістили всі предмети експозиції у спеціально обладнаних приміщеннях для зберігання.
Євгенія Тулаїнова: Чому так затягнувся початок реконструкції?
Олена Смирнова: Це було пов’язано не з тими умовами, які створювало місто. Це досить таки довгий шлях, це міська ініціатива, обласне затвердження, нарешті рішення приймає Кабмін. Це драбина досить таки висока, з дрібними сходинками. І кожного разу виявлялося, що треба ще отак, а треба ще такий акт технічного дослідження, були виставлені додаткові запитання. Нарешті вона розпочалася ця реконструкція і вирішують зараз питання таке, яке було поставлене, тобто максимальне збереження історичного обличчя будинку.
Євгенія Тулаїнова: Хто розробляв проект реконструкції?
Олена Смирнова: Проект розробляли дніпропетровці “Артбуд” разом з нами. Проект розроблявся дуже довго. Це не банальне завдання і треба було поєднувати два в одному: зберегти історичне обличчя і помістити туди сучасну установу. Треба було попрацювати над цим. Ми дуже задоволені проектом.
Повний ескіз проекту ви можете переглянути тут.
Євгенія Тулаїнова: Хто виконує ремонтні роботи у музеї?
Олена Смирнова: Виконують наші містяни. Якщо працювали з проектом залучені, запрошені спеціалісти, то роботи виконує місцева фірма. В обличчя всіх знаю. Доречі, зараз там працює представник. Вони всі працюють навіть у неділю. Зараз йдеться про обчислення вікон. Вони у нас всі нестандартні. При наявності зовнішньої автентичності, зовнішньої “бахмутськості”, це такий цегляний модерн, я можу вам сказати, що навіть 50-ти сантиметрів автентичних тут немає.
Євгенія Тулаїнова: Коли має закінчитися ця реконструкція?
Олена Смирнова: За графіком — 2 роки. Ми будемо слідкувати.
Євгенія Тулаїнова: У якому режимі зараз працює музей? Що змінилося після початку реконструкції?
Олена Смирнова: Дуже приємно відповідати на це питання. Бо це ще одне наше досягнення. Ми залишили два зали. Ми зробили моніторинг попиту і побачили, що найбільшим попитом користувався зал культури та побуту кінця ХІХ-початку ХХ століття. Ми робимо реекспозицію залу Миколи Чернявського, бо там дуже цікаві експонати, вони автентичні і вони надані сім’єю Чернявского. Як це можна закрити і такий дарунок не показувати? І той зал, який був меморіальним залом Чернявського, він буде додатково наповнений ще експонатами з періоду культури і побуту кінця ХІХ— початку ХХ століття. Дуже активна тема козаччини. Такий попит! Школи, садочки… Ми не можемо закрити цю тему. Тому наш видатний макет фортеці ми перенесли в галерею і зібрали його дуже ретельно. Він у нас стоїть так, як стояв у залі археології давньої історії. І зал козацтва, який знаходиться у другому корпусі, він буде залом народного побуту, давньої історії та козацтва. Ми будемо добиватися робити так, щоб можна було розповісти і показати. Ми продовжуємо нашу виставкову роботу. Ми кожні 1,5-2 місяці виставляємо “Бахмутський вернісаж” традиційно 5-6 вересня, до дня міста. У листопаді традиційно, протягом 4 років, ми виставляємо “Територію пам’яті”, присвячену подіям терору і роковинам Голодомору. Це дуже активна виставка.
Єдиний зал, який ми не змогли нікуди перенести, бо нам дійсно нікуди — це зал сучасної історії, але у мене місто таке, яке саме є залом сучасної історії. Ми будемо показувати, водити, розповідати в місті. Так ми будемо працювати. Ніщо не закінчується. У жовтні проводимо всеукраїнську конференцію з міжнародною участю і в цьому році вона розширюється на ще одну секцію — педагогічно-методичну. Ми продовжуємо свій видавничий проект і “Будівлі старовинного Бахмута”(видання, — ред.) ось-ось побачить світ. Я думаю, що ми будемо презентувати на день міста цей буклет.
Євгенія Тулаїнова: Після реконструкції музею, його можна буде назвати музеєм XXI століття?
Олена Смирнова: Музей повинен змінити концепт. Ви бачили, що ми зараз займаємося демонтажем. Ви бачите, що там стояло. Ви розумієте, що це має бути інший простір спочатку. На теренах України в музейному просторі існують декілька дуже цікавих музеєзнавців, у яких є можливість законодавчо цей концепт для нас прописати на базі видатних музеїв європейських. Я цю ситуацію бачу двоетапно. Повинні прописати концепт, його потрібно помістити в сучасні вітрини, депозитарії, треба сучасне світло, тому що в те світло, яке стояло, я не могла виставити на три місяці графіку, вона вицвітала. А є світло при якому вона не вицвітає. Її не треба зашивати в бокси, не треба ставити куленепробивне скло, не треба наносити нічого. Просто є таке світло. Музей зараз — це майданчик. Там, все що в головному корпусі — це сцена в місто. Ця сцена має бути пристосована для ХХІ століття, вона має бути інтерактивною і з інтерактивними поверхнями.
Євгенія Тулаїнова: Вони будуть після реконструкції?
Олена Смирнова: Ми будемо писати грант. Ми розпочинаємо після дня міста писати грант для того, щоб тут був європейський музей, в який би всі заходили і казали не: “Мммм, яка інтерактивна дошка!”, а всі заходили і казали: “О, який Бахмут!”. Ми збережемо отой фльор, шарм, ту атмосферу мого міста, найкращого з міст на землі. Нас просто треба технічно підтримати в цьому, це дуже велика технічна робота. Я знаю, що існують вже осінні сесії європейських грантових програм. Я знаю, що нам треба знову вчитися писати гранти і вчитися реалізовувати їх. А інакше навіщо?
Євгенія Тулаїнова: Чому музей розташувався саме тут, в цьому будинку?
Олена Смирнова: Тому що він де тільки не був. Він же з кінця ХІХ століття тут. І в земстві, і в соборі Свято-Троїцькому, і в Народному домі, який спалили, і в редакції газети “Вперед” він був. А тут приміщення, яке ідеально пристосоване для цього, як на мене. Це вулиця, якою заходила Європа в місто.
Євгенія Тулаїнова: Яку будівлю, крім цієї, Ви б обрали для музею у Бахмуті?
Олена Смирнова: Ну ви ж розумієте, що така будівля є — Азово-Донський банк. Але там не помістилася галерея. Я б залишилася тут, але отам на сусідній вулиці, на Мира, поряд з військкоматом, там є поштово-телеграфна контора, це той же період, це той же цегляний модерн. І там починався банк, але потім він закрився, зараз там незрозуміло що. Туди винести галерею і частково зберігання, і оце був би музейний комплекс.
Євгенія Тулаїнова: Після відновлення музею відвідувачам слід очікувати чогось незвичного як для Бахмута, так і в принципі для краєзнавчого музею?
Олена Смирнова: Я думаю, що це будуть інтерактивні дошки. Я їх бачила, я спілкувалася таким чином, я була у такому музейному просторі. Це не фантазії. Це така велика дошка, вона інтерактивна вся, і коли ти підходиш до неї, ти обираєш, по-перше, мову спілкування, по-друге, героя і, по-третє, маршрут. Ми тут працюємо так. У нас є “Край мужності” і це в кожному залі фрагменти мужності, захисту цього міста. Але я визначила в кольорі ці місця. Червоний колір, скільки він не одіозний, але це колір крові. В залі археології — захист міста, в залі промисловості на другому поверсі фрагменти, які помічені червоним кольором. Мені здається, що цим маршрутом може повести Кондратій Булавін (сотник бахмутської козачої сотні, — ред). Тобто ми підходимо до інтерактивної дошки, нас цікавить саме мужність моїх земляків, я обираю Булавіна, він мені розповідає, і я іду потім за червоним маршрутом, який закінчується в залі сучасності. Я б обов’язково зробила тут Беню Французова (Веніамін Французов — колишній власник будинку, в якому розташований музей). Я б його зробила жовтим кольором, жовтим маршрутом. Це місто міжконфесійної єдності. Беня — іудей. І те, що в цьому місті козачий маршрут поряд з маршрутом міжконфесійної єдності — це ознака цього міста.
Євгенія Тулаїнова: Вартість вхідних квитків зросте?
Олена Смирнова: Так. Ну якщо зараз вартість квитків 3 і 6 гривень… Причому ми нормально виконуємо план нашого рахунку. Ми все одно заробляємо 1200 грн в місяць.
Євгенія Тулаїнова: Чи потребує Бахмут якогось нового, вузькопрофільного музею?
Олена Смирнова: Я вважаю, що в окружному суді має бути музей. Це та будівля напівзруйнована в Нижньому парку. Там повинен бути музей, тому що це світле, це місто в яке закохуються всі.
Євгенія Тулаїнова: Що потрібно для того, щоб створити власний музей, крім грошей?
Олена Смирнова: Професіонал.
Євгенія Тулаїнова: Як визначити, професійна людина в цьому плані чи ні?
Олена Смирнова: Для музею мало освіти. В музеї працює людина, до думки якої я прислухаюся і проговорюю плани. Дуже сильна команла працює в музеї, різноформатна. Кажуть, що навіть якщо ти отримав освіту, профільну, спеціальну, то треба пропрацювати 2 роки в музеї, бо в кожного музею свій обіг, свій цикл, своя календарність, своя фондова частина. Людина, яка два роки витримала, вона напевне залишиться в музеї, тому що йдуть швидко.
Євгенія Тулаїнова: Чому музей у сучасності — це не тренд?
Олена Смирнова: Ми швидше живемо зараз, ніж попередні покоління. Музей — це неспішність, це час, який застиг. Тобто — це концепт протилежний тому, що відбувається зараз в суспільстві. Це можна побачити в кінематографі, це можна побачити в науці, і це для нас заважає. Час зараз дуже велика розкіш. Чому таку популярність набули аудіокниги. Тому що при цьому можна щось робити, шарами. В нас так не можна. Ми не модні.
Євгенія Тулаїнова: Що з цим робити?
Олена Смирнова: Не треба нічого робити. Ну можна хтось буде не модним? Ну хтось буде не в тренді. Ми самі по собі тренд. Ми повинні залишатися старими, будучи весь час новими. Якщо зберегти це, то так і буде. Треба витримувати свою лінію, свою стрічку. Не можна бути для всіх. Комусь потрібно бути іншим. В цьому сенс. Тому що ми вже були всі однакові, так було вже.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.