“Місцеві нам казали “Куди ви йдете? Вас 75, а їх 1500”. 9 років Іловайської трагедії (ХРОНІКА ПОДІЙ)
366 — загиблих, 429 — поранених та 300 у полоні. Такі дані надає Генпрокуратура за матеріалами справи про Іловайський котел. Літній місяць 2014 року журналісти, військові та волонтери прозвали “кривавим серпнем”. Журналісти Вільного радіо до 9-ї річниці Іловайської трагедії зібрали історії двох військових, які брали участь в тих боях. Які жахи бачили українські військові, як з них знущались у полоні, та всю хроніку подій читайте в матеріалі.
З 1 по 27 серпня ранковий церемоніал міністерства оборони відбиває дзвоном імена 294 бійців, які загинули в 2014 році. Частина з них загинули в боях під Іловайськом. І до їхнього числа ледь не приєднався Олександр Пітюренко з Херсонщини. У 2014 році він пішов добровольцем у батальйон “Донбас”. Він каже, що батько вчив його, що свій будинок потрібно захищати.
“Є така професія, раніше було — батьківщину захищати, а зараз державу. Вчився я в школі мирно, а наша армія охороняла. Тепер моя черга. Ось зараз з такими подіями потрібно захищати не тільки свою сім’ю, але й усіх інших, хто ходить до дитсадків і шкіл. Щоб вони росли й вчилися без війни”, — розповідає Вільному радіо боєць батальйону “Донбас” Олександр Пітюренко.
(Фото: Twitter МВС України. Автор: Юлія Бабич. Олександр Пітюренко на нагородженні)
Військовий згадує, що потрапив під Іловайськ ще 10 серпня. Каже, що тоді боїв гучних ще не було.
“Пам’ятаю, що в стрілковий бій вони (бойовики — ред.) боялися з нами вступати. Вони нам його програвали. І тоді діяла ворожа артилерія. Було таке, що за світловий день тисяча снарядів прилітали”, — згадує Пітюренко.
Олександра госпіталізували з Іловайську з легким осколковим пораненням ще до виходу з оточення. З найяскравіших спогадів згадує, як опинився між двома вогнями.
“Коли під перехресний вогонь потрапили між своїми і противником. Ми були в приховуванні, і тоді при наступі відкрили вогонь наші, а ми опинились між тими і тими”, — розповів Вільному радіо військовий з батальйону “Донбас” Олександр Пітюренко.
Олександр каже, що найбільше загострення в Іловайську розпочалось тільки в 20 числах серпня. До цього перевага була на боці українських військових. А от його побратим з того ж батальйону “Донбас” Олег Жаріков застав зміну розстановки сил.
(Фото: Олег Жаріков)
Олег — уроженець і мешканець Запоріжжя. Чоловік хотів потрапити на Євромайдан. Однак через велике навантаження на роботі він не зміг поїхати в Київ.
“Вже після майдану, коли почалась вся ця дурниця в Криму (анексія Криму в 2014 році — ред.), зрозумів, що Кримом все це не закінчиться. В березні вже пішов до військкомату, там мене посилали якомога далі. На початку квітня почав вже купувати форму та екіпіровку і шукати куди йти”, — розповів Вільному радіо Олег Жаріков.
За його словами, у Запоріжжі військкомат в той час був проросійськи налаштований і його і не взяли в Збройні сили України. Тому він шукав куди можна піти добровольцем.
Читайте також: 13 квітня розпочалась Антитерористична операція на Донбасі.
Спочатку він намагався потрапити у батальйон “Азов”, але Олегу відмовили, тому що набирали туди тільки людей з бойовим досвідом. В травні він потрапив у батальйон “Донбас”. В зону ще тодішньої АТО він потрапив вже в червні, брав участь у боях за Миколаївку, що під Слов’янськом, Бахмут та інших. Став снайпером.
(Фото: Олег Жаріков зі снайперською гвинтівкою)
18 серпня він з побратимами висунувся у Іловайськ, щоб розвідати ситуацію. В місто зайшли без допомоги бронетехніки, лише на легковиках. У перший день зайняли позиції без боїв. Батальйон “Донбас” знаходився з одного боку міста, а за залізничним депо міста були бойовики.
“Коли ми пішли за “залізку”, 19 серпня, нас звісно там вже очікували. Скажімо так, як говорили місцеві вже потім: “Куди ви пішли, 75 людей. Їх там тисячі півтори на тому боці”. Плюс там були не тільки сепаратисти місцеві, але й спецназівці з Петербурга, десантники з Новосибірська, чеченці були. І до того ж в них була техніка”, — згадує Олег.
(Фото: Олег Жаріков. Напис на шкільній дошці, який залишили військові в школі, де спочатку дислокувались у Іловайську)
З техніки у бойовиків були БМП, БТР, міномети, артилерійські установки, реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) “Град” та “Ураган”.
“У нас техніки як такової не було. З нами на Іловайськ з Градського (населений пункт — ред.) приїхали три БМП, це вже вони з нами пішли добровільно на підтримку, тому що бачили що ми на легковиках і на автобусах йдемо туди і все. Три БМП було. Вони з нами були до кінця і на “зеленому коридорі” вони звісно ж всі згоріли”, — додав колишній снайпер “Жора”.
За даними проміжного звіту слідчої комісії Верховної Ради України, 23 серпня по українських військових почали гатити не тільки бойовики, але й військові з території Росії.
Слідчі Генеральної прокуратури України стверджують: в ніч з 23 на 24 серпня Збройні сили РФ незаконно перетнули кордон з Україною, і перекинули до Іловайська велику кількість озброєння і людей. Під час вторгнення вони використовували символіку та розпізнавальні позначки української армії, що категорично забороняється Женевською конвенцією.
(Фото: Еuropean pressphoto agency. Військові під Ілоайськом евакуюють пораненого)
Зокрема, за одну ніч на територію України прибули дев’ять батальйонно-тактичних груп до яких увійшли 3500 військових. З собою вони привезли такий арсенал: до 60 танків, до 320 БМП і БМД, до 60 гармат, до 45 мінометів і 5 протитанкових ракетних комплексів.
В цей час у вздовж українсько-російського кордону нараховувалось скупчення з понад 45 тисяч військових РФ, до 160 танків, 1360 БМП та БТР, 350 артилерійських установок, 130 РСЗВ, 192 бойових літаків та 137 гелікоптерів.
“Присутність 3500 військових російських військ на території України в районі Донецької області під Іловайськом доведено документально. А саме доказами, які є фактичними, що передбачено статтею 84 КПК. Показаннями, документами, речовими доказами”, — заявив під час брифінгу у 2015 році тодішній начальник Головного слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук.
Бої в самому Іловайську та на околицях тривали ще до кінця місяця. Через збільшення присутності російських військових та бойовиків в районі Іловайська, українські військові потрапили в оточення. Бійці ЗСУ намагались розірвати “кільце”, однак через обстріли зазнали суттєвих втрат. Тому керівництво АТО розпочало перемовини з армією РФ, щодо виходу українських військових з “котла”.
“Захопили російських десантників. І мова йшла про те, що цих десантників передадуть росіянам, і вони нададуть нам “зелений коридор”. Я тоді не знав, що Путіну і всім глибоко наплювати на своїх людей”, — розповів в документальному фільмі від Генштабу про Іловайськ перший заступник командира добровольчого батальйону “Донбас” В’ячеслав Власенко.
(Фото: Олег Жаріков. Вид в приціл снайперської гвинтівки)
Генштаби України і РФ домовились, що в ніч з 28 на 29 серпня українські військові вийдуть через так званий “зелений коридор”. На сайті Кремля навіть з’явилось звернення від президента РФ Володимира Путіна, щоб бойовики випустили ЗСУ з оточення. Полонених російських десантників мали передати росіянам вже після виходу українських військових з Іловайська.
Сторона РФ постійно змінювала умови виходу, аж до того, щоб українські військові виходили без зброї та техніки. Однак, вранці 29 серпня, тодішній керівник сектору “Б” штабу АТО Руслан Хомчак дав команду військовим виходити з боєм.
Читайте також: Зеленський звільнив Муженка з поста начальника Генштабу та призначив на його місце Руслана Хомчака
Формування РФ разом з бойовиками розстріляли з усіх боків з важкого озброєння колони українських військових з полоненими російськими десантниками. Бійці батальйону “Донбас”, які також знаходились у колоні закріпились в одному з населених пунктів, які були на шляху, і дали відсіч російським військовим.
“Це було 29-го серпня. 30-го в нас боєкомплект закінчувався. Тобто вже з технікою російською боротися чим було? Кулеметами і автоматами?”, — розповідає Вільному радіо учасник тих бойових дій Олег Жаріков.
До села, де були українські військові потім зайшли офіцери РФ, які прийшли забрати бійців ЗСУ у полон.
“Поставили умови — 5 хвилин на здачу в полон або просто рівняємо артилерією цей хутір. Вирішили здатись, щоб хоча б поранених врятувати, бо десь 50 військових точно було важкопоранених, не враховуючи легких поранених”, — додав Жаріков.
(Фото: Громадське Радіо. Розбита важким озброєнням військова техніка під Іловайськом)
Всіх полонених відвезли в поле, де вони ночували просто неба.
“На наступний день вже приїхали росіяни і сказали: “ЗСУ-шники, поранені і жінки вийти і тут вишикуватись. А батальйон “Донбас” залишається на місці. Їх увели, а нас залишили. Через 2 години приїхали “моторолівці” (бойовики під командуванням одного з відомих сепаратистів Арсена Мотороли — ред.), і забрали нас в Донецьк в будівлю колишнього СБУ, де у них була “комендатура” т.з. “ДНР”, — розповів Вільному радіо снайпер Олег Жаріков.
Олега разом з його 75 побратимами незаконно тримали під вартою у підвалі. Інші військові ЗСУ знаходились на поверхні, але як розповідає Олег, їх обмінювали швидко.
“Як нас там утримували? Перший час допити з катуванням. Годували… Погодували нас вперше на третю добу. Видно, що принесли залишки, що їм там давали у їдальні. Налили вони туди солярки. Ось так знущались”, — згадує Олег Жаріков.
Потім, за словами Олега, їх годували двічі на день, по ложці перлової каші з камінням, без жиру та солі, та шматочком хлібу. Запивали кашу водою з під крану.
(Фото: Олег Жаріков разом з товаришами в Іловайську ще до полону)
Трохи більше ніж через місяць близько 75 полонених разом з Олегом Жаріковим відвезли до Іловайська, де на камери російських ЗМІ їх змушують відновлювати те, що вони нібито зруйнували.
Олег згадує містян, думки яких розділилися на двоє.
“В Іловайську, вже коли нас перевели туди, нас водили на роботи. Були ті, хто фашистами називав, зневажали. А були ті, хто нам допомагав: і годували, і одягали”, — додав Олег.
На примусових роботах в Іловайську він опинився на початку жовтня, коли випав перший сніг. Однак всі полонені були одягнуті “по літньому”, в чому йшли на Іловайськ в серпні. Тому деякі містяни приносили їм пуховики, теплі шкарпетки, светри, шапки.
“Вони самі казали: “Не поспішайте працювати. Чим більше ви працюєте, тим більше ми будемо вам допомагати”, — казали містяни військовим, згадує Олег.
Олег Жаріков попросив містян допомогти зв’язатись з його коханою Оленою і повідомляли українській стороні про всі переміщення Олега з іншими полоненими.
Місцеві також дали Олегу мобільні телефони з українськими операторами. Він збирав у своїх побратимів, які виходили з ним на примусові роботи контакти родичів, і таємно телефонував їм, і передавав, що “все добре”.
Під час полону, снайпер “Жора” бачив, як обмінюють інших його побратимів. Однак йому пощастило менше. Він пробув у полоні майже 2 місяці. Олег згадує, що на обмін його вели спецпризначенці РФ, які навіть не шифрувалися. В ніч з 24 на 25 жовтня він опинився вдома.
Читайте також: В Бахмуті провели акцію пам’яті до роковин Іловайської трагедії.
В операції по звільненню Іловайська брали участь як українські військові і міліціонери, так і добровольчі батальйони.
Відомості про втрати Іловайської битви різняться і по цей день. За останніми даними розслідування, яке оприлюднила Генпрокуратура в 2018 році, у боях за Іловайськ загинули 366 українських військових і міліціонерів. 429 — отримали поранення різного ступеню тяжкості, і ще 300 — потрапили у полон. Найбільша частина українських захисників загинула саме при виході через “зелений коридор”.
(Фото: 24tv.ua. Палає військова техніка на околицях Іловайська під час виходу через “зелений коридор”)
Час битви за Іловайськ військові, волонтери та журналісти прозвали “кривавий серпень”. Оточення українських військових в Іловайську офіційно визнали “котлом”. Ще одним оточенням ЗСУ під час звільнення міста була битва за Дебальцеве.
Читайте також спецматеріал, присвячений роковині виходу із Дебальцевого: “Я пам’ятаю запах крові. Військові не розуміли, де вони і що з ними трапилось”. Історія виходу з Дебальцевого.
***
Військовий Олександр Пітюренко після поранення в Іловайську повернувся до роботи військовослужбовцем. Він нерідко буває на передових позиціях. Як повідомляє МВС України, в 2015 році Олександр Пітюренко в районі Широкиного відбив атаку бойовиків та захопив 2 одиниці військової техніки. В 2016 році він знову отримав поранення, а після госпіталю знову повернувся в армію. 11 травня 2019 року Олександра нагородили орденом “За мужність” III ступеню.
Снайпер “Жора”, Олег Жаріков менше ніж через пів року після полону вступив в спецпідрозділ НГУ у Слов’янську, також снайпером. Крім Іловайська він був у боях під Попасною та Лисичанськом. Але в травні 2019 року він звільнився з армійської служби за станом здоров’я.
(Фото: Олег Жаріков разом зі своєю дружиною Оленою)
В 2015 році він одружився зі своєю коханою Оленою, яка допомогла йому вибратися з полону. Олег досі підтримує контакт з деякими мешканцями Іловайська, які допомагали йому, коли він був у полоні.
23 серпня ветеран АТО Віталій Овчаренко опублікував на своїй сторінці фото українського прапору під Іловайськом.
Цей прапор невідомі розмістили під вивіскою “Іловайськ” на в’їзді в місто напередодні свята Дня прапора. В цей раз без військової колони для звільнення. Місто на цей час вже 9 років контролюють бойовики самоназваної “ДНР”.
Читайте також:
1695Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
