Підтримайте Вільне Радіо
Втративши дім через війну, Наталія Рибалко з Донеччини почала нове життя з донькою в Берліні. Волонтерство, творчі зустрічі та робота з дітьми перетворилися для неї на спосіб підтримати не лише інших українців, а й саму себе. Зараз вона створює журнал, який допоможе українським дітям за кордоном не віддалятися від рідної культури. Наталія розповіла, як її особистий досвід став основою нового проєкту.
Наталія Рибалко народилася у 1993 році в селі Улакли, що на Донеччині. Тут минули її дитинство і юність, наповнені запахом свіжої городини — вирощування овочів було справою її родини.
“Мама займається цим вже 37 років, а я почала у більш дорослому віці. Одружилася у 18 років і теж з чоловіком приєдналася до цієї справи”, — каже вона.
Утім, життя Наталії втратило розміреність після початку повномасштабного російського вторгнення. Жінка разом із маленькою донькою мусила залишити дім і виїхати за кордон, Решта ж сім’ї вирішила залишитися в Улаклах — там вони пробули до жовтня 2024 року. Наразі село під окупацією.
“Моя семирічна донька почала перевіряти підвал — чи є там вода й щось поїсти. Кожну ніч 10 підйомів. “Мамо, вже треба йти”. І я зрозуміла, що так не має бути”, — каже Наталія.
Прибувши до Німеччини, жінка деякий час сприймала переїзд як тимчасовий. Переконувала себе, ніби вони з донькою тут просто в гостях. Каже: “Свідомість відмовлялася приймати нову реальність”.
Першим, що трохи повернуло їй відчуття опори під ногами, стала великодня зустріч українців у новому місті. Наталія долучилася до події: роздавала приготовані кекси, крашанки, цукерки та бантики для дівчат.
“Я зрозуміла, що якщо я не буду допомагати тут, то я, скоріш за все, поїду”, — каже вона.
Згодом Наталія почала відвідувати воркшопи та музичні заходи для українських дітей, де зустрічала інших активних українців.
У червні 2022 року жінка приєдналася до команди волонтерів, за кілька місяців стала однією з організаторок подій, а через пів року після навчання разом з іншими переселенками створила громадську організацію Gute Mission (у перекладі з німецької — “Хороша місія”).
“Це генератор українських традицій і культури. “Mission” — тому що це наша місія: нести культуру і традицію в Берліні”, — пояснює Наталія.
Організація стала простором, де українці могли зайнятися творчістю й дізнатися більше про народні традиції. Тут ліпили вареники, виготовляли ляльки-мотанки, освоювали макраме і малювання.
“В цілому на івент приходило мінімум 200 людей. Волонтерів було 20, а інколи — 30. Іноді приходило багато бажаючих, щоб допомогти з організацією івенту”, — додає Наталія.
Пізніше з’явився SpielSprachCafе — мовне ігрове кафе, де щосереди діти та дорослі вивчали німецьку через настільні ігри.
Також спільнота влаштовувала культурні заходи, де українцям і німцям розповідали про традиції різних регіонів України.
“Коли я показувала Донеччину, багато українців навіть не здогадувалися, скільки краси й різноманіття в нас є”, — розповідає жінка.
Паралельно команда однодумців збирала допомогу для України. Її відправляли в рідні села, лікарні та військові підрозділи.
“На початку ми допомагали харківській медичній бригаді — від них приходили запити на медикаменти, турнікети, навіть генератори. Перша наша допомога поїхала саме туди. Люди довіряли нам і залишали донати на заходах: порція вареників коштувала два євро, але хтось міг дати п’ять, сім чи десять — хто скільки мав. Так ми й збирали кошти”, — пригадує жінка.
Згодом допомога дійшла і до рідного села Наталії, і до інших підрозділів. Однією з перших великих відправок стала підтримка для аеророзвідки.
Мимоволі у Наталії зародилася думка про дитячий журнал для українських дітей у Німеччині. Вона бачила, як дітлахи, які виросли далеко від батьківщини, забувають знайомі слова та звичаї.
“Я мати, і бачу, що для них те, що для нас було звичним і зрозумілим, стає чужим. Вони ростуть у німецькому середовищі і поступово віддаляються від українського”, — пояснює Наталія.
Свій майбутній журнал жінка назвала Balam kids (від грецько-румейської мови balam — “ дитина”). Його ціль — допомогти дітям залишатися на зв’язку з українською мовою і культурою.
“Якщо малюнок або історію дитини надрукували в журналі, вона відчуває: “Я можу! Я зробив це!” — це потужний поштовх для розвитку та впевненості”, — ділиться Наталія.
Журнал задуманий також як місток між ріднею в різних країнах: коли дитина бачить себе надрукованою, це радість для всієї родини, пояснює жінка.
Згодом вона хоче доповнити журнал роликами в інстаграмі, щоб діти могли не лише читати історії, а й переглядати їх.
Зараз Наталія разом із коучем і командою працює над бізнес-планом та іншими підготовчими етапами запуску проєкту.
“Ми прописуємо все до дрібниць, щоб можна було подавати інвесторам або отримати підтримку від платформ, які допомагають українцям. Дітей залучатимемо через наші воркшопи — багато з них уже знайомі з нами і з радістю долучаться”, — каже переселенка.
Раніше ми розповідали про 75-річну переселенку з Донеччини Катерину Латишеву, яка допомагає українцям і військовим, живучи у Франції.