Кожен з героїв матеріалу прийшов до успіху власним шляхом помилок і перемог. На чому набивали шишки, що їх мотивувало і що робити, коли мрієш повторити їх успіх — про все це вони відверто розповіли Вільному радіо.

"Я займався з дитинства спортом, потім навчався у педагогічному училищі на вчителя фізкультури, потім – у педагогічному університеті на тренера", – починає свою історію Іван Суханов.

До того, як стати підприємцем, він півтора роки працював у спортивній школі. Однак, згодом Іван зрозумів, що робота у державній установі – не для нього. Тому замислився про створення власного спортивного клубу.

"Стараємось, розвиваємось, купуємо нове обладнання, шукаємо якісь нові тренування, нові методи, щоб людям було цікаво", – каже власник спорт-клубу.

Деякі знаряддя Іван знімати все ж не став: вони не тільки добре виконують своє призначення, а й нагадують про те, з чого все починалося.
Свій бізнес підприємець називає успішним.

"Якщо казати у відсотках. то я думаю, що зараз відсотків на 60 людей більше, ніж було на початку. Але це не межа. Є куди рости і чого прагнути", – стверджує Іван Суханов.

За його словами, відкривати свою справу в молодому віці дуже складно, але в цього є і свої переваги.

"Ти вже не залежиш від начальника. Ти сам собі начальник і сам собі диктуєш умови", – каже власник спорт-клубу.

Він додає, що важливим для підприємця має бути вміння спілкуватися з людьми та знаходити компроміс. Не буде людей – не буде й бізнесу, стверджує молодий підприємець.

"Ми намагаємось докладати зусиль у теперішньому заради майбутнього. Ми розвиваємо людей, щоб вони ставали кращими, більш впевненими у собі та здоровішими", – говорить Іван Суханов.

Данило Москот наймолодший у нашій добірці, але його вік не заважає йому бути успішним підприємцем. Свою справу він відкрив у 19 років, а замислюватися над її створенням почав ще у 17.

"Реалізація моїх планів відбулась, коли зійшлись усі фактори, перш за все фінансовий. Влітку після другого курсу я збирався поїхати працювати за кордон, щоб заробити гроші на відкриття справи", – каже хлопець.

Данило – студент Горлівського інституту іноземних мов. З початком бойових дій навчальний заклад переїхав у Бахмут. Коли виш-переселенець почав отримувати матеріальну підтримку від міжнародних організацій, у першу чергу стали ремонтувати аудиторії. Спеціального місця, де студенти могли пообідати, довгий час не було. Тому хлопець запропонував адміністрації навчального закладу облаштувати на першому поверсі кафетерій. Керівництво радо згодилось – Данилу надали деякі матеріали на ремонт, а також виділили працівників, які безкоштовно здійснили всі роботи.

Влітку, як і планував, Данило поїхав за кордон, поки в інституті тривав ремонт приміщення. Додому хлопець повернувся з досить великою сумою, яку направив на старт бізнесу. Ще частину грошей довелося взяти в борг.

"Все могло піти інакше, могло провалитися. Але ми пішли на ризик, і все вийшло", – говорить молодий підприємець.

Він стверджує, що зараз його бізнес розвивається добре. Адже студентів, а отже і клієнтів, стає більше.

Поки на першому місці в цьому бізнесі для Данила гроші. Він планує оновити меблі й докупити обладнання у студентському кафе. Значною перевагою для молодого бізнесмена є відсутність конкуренції, особливо в холодний період.

"Студентам взимку важко виходити кудись за їжею, а в інституті є тільки наш кафетерій", – каже хлопець.

До того ж, керівництво вишу йде Данилу назустріч: йому надають пільги на оренду приміщення та комунальні послуги.

Наразі у меню студентського кафе більше 20 позицій. Данило зауважує, що прагне підтримувати найбільш демократичні ціни та високу якість продуктів. Втім, він дослухається до кожного клієнта і намагається уникати недоліків.

"Людина завжди має бути задоволена послугами. Клієнт має йти із закладу задоволеним, тому що це сприятиме поверненню", – підкреслює Данило.

Художниця Маша Вишедська вже кілька років прикрашає фасади будівель чудернацькими малюнками. На них вона залишає підпис "Маша малює", який веде на її сторінку в Instagram. За цим підписом дівчину знає вже багато бахмутян.

Ідею заробляти творчістю Маші подав її чоловік Ростислав. В нього були друзі, які перетворили своє захоплення на джерело прибутку.

"До цього я працювала "за спасибі" та не думала, що моя творчість може приносити гроші", – розповідає дівчина.

У 2016 році Маша зареєструвалася на платформі творчих людей. Майже одразу вона отримала перше замовлення – розробити сюжети для листівок. Художниця стверджує, що їй пощастило, бо зазвичай на першого клієнта доводиться довго чекати.

Згодом охочих отримати ексклюзивний малюнок від Маші ставало все більше.

"З тих пір, як ми почали цим займатися, люди пишуть досить часто. Але ми не завжди сходимось у стилі й у тому, якою має бути поверхня, бо не кожна підходить. І не кожному вистачає грошей придбати матеріали", – каже мисткиня.

Для клієнтів Маша створила спеціальний альбом, куди викладає ескізи малюнків на різні теми. Потенційний замовник може переглянути всі та обрати для свого проекту найбільш цікавий. Однак, дівчина також може розробити унікальний ескіз, якщо клієнт хоче втілити свій власний задум. Такі замовлення дещо дорожчі, адже Маші доводиться відкладати свої поточні справи та працювати над сюжетом майбутнього малюнку впродовж тижня.

Найголовнішою перевагою своєї справи Маша вважає те, що не треба додатково мотивувати себе на робочий лад – вона поєднує улюблену справу з заробітком.

Грошей, які мисткиня заробляє на творчості, їй вистачає. Щоправда, фінансами у родині розпоряджається чоловік. За словами Маші, вона не вміє давати їм лад.

Складніше за все художниці перемикатися на щось інше, бо всю себе вона присвячує малюванню. Це стало проблемою, бо її захоплення, а тепер професія, забирає весь час.

"Я не представляю, що мені робити, коли в мене з'являється вільний час. По суті, в мене його немає", – визнає дівчина.

Вона вже встигла розписати будинки у Добропіллі, Костянтинівці, Маріуполі й не тільки.

"Взагалі-то на стінах є сліди моєї творчості майже у всіх обласних містах. Вони заховані в затишних місцях", – каже Маша.

У відеографії Олександр Рукін 4,5 роки, і у портфоліо має понад сотню напрацювань.

"Після школи я вступив до університету на інженера-землевпорядника. І почалося: зніми щось там, зніми щось тут. Мені подобалося, але згодом я зрозумів, що на цьому можна заробляти гроші. Це не стало бізнесом миттєво. Спочатку з когось брав гроші за зйомку, з когось не брав. Тоді за мету поставив напрацювати портфоліо", — розповідає Олександр.

На питання чому саме такий фах обрав і пішов вчитися на землевпорядника, розповідає, що туди легше було вступити.

"В аграрний університет я пішов, бо це було реально. Вступати на відеографа, де конкурс 11 людей на місце, важко, та і навчають цьому не всюди. Але браку знань у своїй діяльності я не відчуваю. Зараз мені вистачає навичок, які потрібні для повноцінної діяльності. До того ж, я займаюся самоосвітою в цьому напрямку, і постійно шукаю щось нове. Але якщо дивитися на перспективу зйомок, наприклад, кіно, то так, освіта відеографа важлива", — додає Олександр.

Ця добірка була б неповною без історії про директорку нашого видання. У свої 23 роки Анастасія Шибіко успішно керує проектом "Вільне радіо".

Ще під час навчання в університеті у Львові Анастасія спробувала себе у ролі менеджерки кількох проектів, здебільшого – медійних. Разом з цим вона віддалено співпрацювала з різними ЗМІ.

Після отримання диплому у 2017 році дівчина почала замислюватися над створенням власної справи, яка б приносила задоволення, була суспільно корисною і допомагала змінювати країну на краще.

"Саме тоді мені пощастило зустріти команду, яка просто звалилась на мою голову із формулюванням "Треба робити. Давай разом", – розповідає співзасновниця і директорка Вільного радіо.

Зі Львова Анастасія приїхала до Бахмута, де почала розвивати проект. Фінансову підтримку Вільному радіо досі надають міжнародні донори. Без цього, каже Анастасія, проект не зміг би існувати. Усю звітність можете переглянути і ви. Файли за роками, а також всі дані є в розділі "Про нас" на цьому сайті.

Навколо себе молода директорка зібрала таку ж юну команду. Це, на її думку, дає простір для експериментів, але звісно із дотриманням усіх планів і ліцензій.

"Ми можемо розповідати людям про людей, про процеси, причини і наслідки. Медіа ㅡ це дуже цікава і важка сфера, тим більше, коли працюєш по обидві сторони лінії розмежування. А ще ㅡ дуже відповідальна сфера. Нашою безперечною перевагою є дотримання професійних стандартів і цілковита прозорість", – каже директорка Вільного радіо.

Керівниця зізнається, що для підтримання високої якості доводиться жертвувати вільним часом.

"Я навіть після наркозу відповідала на якісь робочі мейли і повідомлення, а під час відпустки замість пляжу сиділа в кафе, бо там ㅡ розетка", – говорить Анастасія Шибіко.

Однак, на брак часу директорка не скаржиться. За її словами, проект – це справа, якою вона живе. Та все ж іноді влаштовує собі вихідні, під час яких намагається не робити нічого глобального.

Анастасія поставила на меті своєї діяльності втілювати місію Вільного радіо: "Реалізувати потребу людей в достовірній інформації". За її словами, з цим в Україні є проблеми. Деякі видання з поганою репутацією кидають тінь на чесні й прозорі.

"В таких умовах можна працювати чесно, але дуже важко пояснити людям, що одне ЗМІ іншому ㅡ не рівня. А ще нам досі часто трапляються люди, які постійно наголошують на тому, що ти відпрацьовуєш чиєсь замовлення. Тобто у них не виникає думка, що медіа може писати про порушення закону, тому що це суспільно-важливо. Ми б дуже хотіли зламати таке ставлення і показати: буває інакше", – зауважує директорка медіапроекту.

Шибіко вважає: відкривати свою справу варто в молодості. Бо потім буде пізно. І вже по-іншому сприймаються складнощі. А зараз у неї попри все є план. І туди вписано розширення штату працівників у Бахмуті та створення кореспондентських пунктів в інших містах Донбасу. Крім того, Анастасія мріє відкрити відділення Вільного радіо в Карпатах.