Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Марину Алексюк з Донеччини. Вона працювала в Маріуполі, любила малювати, займатися гончарством і мріяла про власний будинок на Сумщині. У 2015 році Марина долучилася до полку “Азов”, а під час оборони Азовсталі підтримувала цивільних і військових.
Про Марину Алексюк розповіли в Українському інституті національної памʼяті.
Марина Алексюк народилася 3 вересня 1978 року в селі Портівське Донецької області. Після школи вона здобула фах маляра-штукатура в Донецьку. Згодом переїхала до Маріуполя, де працювала майстром з озеленення на базі відпочинку.
У 2015 році, після обстрілів східної частини Маріуполя, працівники бази відпочинку залишилися без роботи. Тоді на території бази розташувався полк “Азов”. Марина, яка мала двох малих дітей, розплакалася. Начальник штабу, помітивши її розпач, запропонував приєднатися до підрозділу. Жінка погодилася та підписала контракт.
У полку вона служила майстром ремонтної майстерні зенітно-ракетного дивізіону, а також працювала діловодом тилу гарнізону Юр’ївка. Саме служба стала для Марини не лише справою, якій вона присвятила наступні роки, а й місцем знайомства з майбутнім чоловіком Миколою Іваненком.
Вони зустрілися у 2018 році, коли Микола повернувся до полку. Тоді Марина заступала його на чергуванні.
“Настільки красива, що в мене аж мову відібрало. Я пригостив її кавою. Розмовляли пів ночі”, — згадує Микола.
Під час тієї зустрічі Марина розповіла йому, як потрапила до “Азову”. За словами чоловіка, вона мала бойовий характер та шукала варіанти помсти.
Поза службою Марина мала багато захоплень. Вона любила малювати, шити й в’язати, цікавилася гончарною справою та старовинною архітектурою. Особливо їй подобалося бувати у Львові й Одесі.
Разом Марина й Микола виховували дітей і будували плани на майбутнє.
“Марина була найкращою в усіх сенсах. Ми мріяли про будинок у Сумській області, де є гончарна глина. Марина збиралася виготовляти глиняний посуд”, — розповідає Микола.
Згодом чоловік перевівся до морської піхоти й служив у Бердянську. У листопаді 2021 року в Марини завершився контракт, однак вона залишилася у своєму підрозділі.
Востаннє Микола бачив дружину за кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення. Тоді вони обговорювали, що робити, якщо почнеться евакуація або рідні загублять одне одного.
“Я просив Марину помінятися, бо мама повинна бути поряд з дітьми. Вона вже тоді знала, що з Азовсталі їх не випустять, адже всі бази даних були злиті окупантам. Відповіла: «Я тебе кохаю, бережи дітей і потурбуйся про них…»”, — пригадує чоловік.
6 березня Микола вже не міг додзвонитися дружині. Він вивіз дітей у безпечне місце й чекав на звістку від неї.
Приблизно за тиждень Марині вдалося ненадовго вийти на зв’язок. Вона написала, що жива і з нею все гаразд.
“Я від радості сидів на колінах і плакав”, — розповідає чоловік.
Тим часом на металургійному комбінаті “Азовсталь” тривала оборона Маріуполя. Попри оточення та складні умови, Марина допомагала людям, які перебували на території підприємства. Стежила, щоб усім вистачало їжі та підтримувала цивільних і побратимів.
8 травня 2022 року після 16:25 зв’язок із Мариною знову обірвався. Про те, що дружини не стало, Микола дізнався лише 16 травня.
“9 травня був мій день народження, я писав їй, що чекаю на неї вдома, про все, що відчуваю до неї”, — розповідає чоловік.
За його словами, Марина загинула у великій пожежі, яка охопила приміщення на Азовсталі, де перебували близько 60 людей. Вдалося знайти фрагменти лише шести тіл. Останків Марини серед них не було.
Старшу солдатку окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України “Азов” Марину Алексюк посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
Микола каже, що вони досі згадують маму, коли разом вирішують важливі питання.
“Діти усі тепер зі мною назавжди. Марина продовжує жити у наших спогадах. Якісь рішення ми приймаємо разом, зі словами: «А як би мама зробила, що вона б нам порадила?»” — ділиться він.
У Марини залишилися чоловік, доньки, сестра та двоє братів.
Вічна пам’ять захисниці.