Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Олега Ковальчина зі Львівщини. У 18 років він долучився до лав “Азову” та захищав Маріуполь. У серпні 2022 року захисник планував одружитися зі своєю коханою Соломією.
Історію воїна опублікували на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих внаслідок російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олег Ковальчин народився 14 квітня 2000 року в селі Руданці на Львівщині. Після закінчення школи вступив до Львівського вищого професійного училища харчових технологій, де здобув фах кухаря та офіціанта.
“З дитинства ріс активним і трішки бешкетним хлопцем, проте за цим драйвом ховалося надзвичайно добре серце”, — згадує мама Олега Валентина.
За словами рідних, хлопець любив готувати та часто дивував близьких власними стравами.
“Його страви завжди були особливими, бо він готував їх із любов’ю”, — розповіла мати.
Олег завжди підтримував рідних, турбувався про маму та молодшу сестру. Близькі згадують, що поруч із ним почувалися захищеними.
Ще під час навчання хлопець захопився громадською діяльністю, відвідував вишколи зі стрільби, тактики та домедичної допомоги. А коли йому виповнилося 18 років, вирішив пов’язати своє життя з військовою службою та вступив до лав “Азову”.
Службу Олег розпочав у танковій роті, де опанував спеціальність навідника. Перший бойовий досвід здобув у 2019 році на Світлодарській дузі. Згодом перевівся до піхоти та став водієм бронеавтомобіля “Спартан” у складі 3 роти 1 батальйону.
У мирному житті Олег бачив себе поруч із коханою Соломією. Пара планувала одружитися у серпні 2022 року. Захисник мріяв про дітей, власний дім і щасливе сімейне життя.
За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення Олег наполіг, щоб наречена виїхала з Маріуполя, бо відчував небезпеку.
“Навіть у самому пеклі він ніколи не говорив, наскільки там було важко. Олег знаходив сили писати рідним слова підтримки, хвилюючись більше за їхній стан, ніж за себе. Він казав: “Ми ніколи не будемо прощатися” і щиро вірив, що скоро всі зустрінемося. 2 березня 2022 року коханий написав своє останнє повідомлення: «Я пропаду на деякий час»”, — згадує Соломія.
Побратими пам’ятають Олега як щиру, відкриту та життєрадісну людину. Кажуть, він умів підтримати, зарядити інших енергією та ніколи не відмовлявся від складних завдань. Якщо ставив перед собою мету, обов’язково її досягав.
Командири згадують захисника як здібного та відповідального військовослужбовця, який швидко навчався та сумлінно виконував свою роботу.
Посмертно Олега Ковальчина нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
У захисника залишилися мама, сестра, кохана, рідні, друзі та побратими.