Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Василь Чупак із села Керстенці, що на Буковині. У мирному житті він підробляв у селі, допомагаючи людям по господарству, та піклувався про молодших братів. 25 травня 2022 року Василь став на захист країни. Спочатку обороняв від окупантів Сумщину, а потім вирушив на Лиманський напрямок.
Про життєвий шлях та службу військового Вільному Радіо розповіла його бабуся Ніна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Василь Чупак народився 9 листопада 1999 року у селі Керстенці Чернівецької області. З дитинства він жив без батька, а після розлучення матері з вітчимом у 14 років переїхав до бабусі та прабабусі.
“Василько був дуже чемним хлопчиком, спокійним, поважав усіх, думав про всіх. Він не думав тільки про себе”, — каже бабуся Ніна.
У рідному селі хлопець закінчив школу, а після випуску вступив до професійного ліцею в сусідньому районі. Там він здобув фах водія і слюсаря. Згодом Василь вирушив на строкову службу, яку завершив у 2021 році. Після повернення додому підробляв у селі: допомагав людям по господарству, колов дрова та косив траву.
У Василя було двоє молодших братів, про яких він багато дбав із дитинства.
“Він дуже їх любив. Чесно сказати, він виростив тих двох менших братів”, — каже бабуся.
У вільний час Василь любив ходити на рибалку. Замість гучних компаній він обирав тишу й спокій.
“У нього був один тільки друг, такий же, як він. Не подобалися йому компанії, де пили алкоголь”, — розповідає бабуся.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії рідні намагалися відмовити Василя від служби, однак він наполіг на своєму.
“Ми його всі відмовляли, щоб він не йшов на війну. А він сказав: «Я чоловік, я вже дорослий і маю сам вирішувати, що мені робити»”, — згадує Ніна.
25 травня 2022 року Василь пішов на фронт. Спочатку служив зенітником у Сумській області, де провів два роки, а згодом його перевели на Донеччину.
“Коли він пішов на війну, ми навіть цього не очікували. Він дуже любив тварин. Він мухи не скривдив би ніколи”, — каже бабуся.
За час служби захисник отримав статус учасника бойових дій, а також кілька нагород, серед яких:
Одну з нагород військовий отримав за збитий безпілотник.
Під час одного із завдань Василь травмував ногу.
“Вони відстрілялися, і їм треба було швидко сховатися. І коли він скочив у сховище, поламав ногу у двох місцях”, — розповідає Ніна.
Після операції в нозі Василя залишилися пластини, які потрібно було зняти через рік. Однак через нестачу людей у підрозділах його не раз відкликали з відпустки, тому пройти повторну операцію він так і не встиг.
“Він три рази мав іти у відпустку — і три рази її скасовували. Одного разу він уже був у поїзді, але йому оплатили таксі, щоб він повернувся назад у частину”, — каже бабуся.
Після реабілітації Василь став старшим водієм, а останні чотири місяці служби працював оператором дронів. Після навчання його відправляли у різні підрозділи вже як інструктора.
“Він навчав хлопців. Його командир дуже добре про нього відгукувався”, — розповідає жінка.
Рідним про свою службу Василь розповідав мало — намагався берегти їх від зайвих переживань.
“Ми з ним мало спілкувалися, бо він не завжди міг вийти на зв’язок. Коли не міг говорити — просто відправляв хрестик у повідомленні, щоб ми знали: з ним усе добре”, — каже Ніна.
Навіть під час коротких відпусток захисник не забував про побратимів — разом із рідними збирав та надсилав їм посилки.
Після війни чоловік мріяв повернутися додому, побудувати власний дім, купити машину та створити сім’ю. Рідні навіть почали звозити будівельні матеріали для майбутнього будинку.
Але здійснитися мріям не судилося. 19 грудня 2025 року Василь Чупак загинув у районі Лиману на Донеччині внаслідок бойового зіткнення з окупантами. Це сталося через тиждень після того, як його перевели до нового підрозділу.
“Я хотіла знати, як саме він загинув. Але мені сказали тільки, що було пряме влучання в серце”, — говорить бабуся.
Колишній командир Василя, з яким той служив у Сумах, приїхав на похорон.
“Я просила його записати відео, але він сказав: “Я не можу. Я любив вашого онука як сина”. На похороні він дуже плакав”, — розповідає Ніна.
У Василя залишилися мама, бабуся, прабабуся та двоє братів.
Рідні захисника просять вшанувати його пам’ять та підписати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Світла пам’ять.