Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Максима Голиша з міста Покров на Дніпропетровщині, який служив навідником відділення морської піхоти. У цивільному житті він працював водієм автокара на одному з підприємств, а у вільний час любив займатися спортом і проводити час із друзями.
Про життєвий шлях Максима Голиша журналістам Вільного Радіо розповіла його мати Наталія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Максим Голиш народився 6 серпня 1992 року в місті Покров на Дніпропетровщині. У родині, крім нього, росли дві сестри та брат. Діти були дружними й близькими між собою. Максим навчався у місцевій школі № 5, а після її закінчення вступив до професійно-технічного училища.
Змалку хлопець займався спортом і багато часу проводив із друзями.
“Також він дуже любив готувати. І любив смачно поїсти, особливо шаурму”, — розповідає мати.
Після навчання Максим влаштувався водієм автокара на одне з місцевих підприємств. Там він пропрацював десять років до початку військової служби. За словами матері, колеги поважали його за людяність і щире ставлення до інших.
“Він завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не залишав людей у біді. Дуже любив свою родину, цінував рідних і піклувався про нас”, — пригадує Наталія.
У Максима була кохана дівчина Тетяна, з якою він планував одружитися. Попереду в них було спільне майбутнє, а сам чоловік мріяв про власний автомобіль, але збутися планам не судилося.
13 липня 2025 року Максим Голиш розпочав військову службу. За словами Наталії, перед цим сина затримали представники ТЦК та вручили йому повістку.
Перед відправленням на фронт Максим пройшов військову підготовку в Польщі. За її результатами він отримав грамоту за готовність до служби, професіоналізм та рішучість. Згодом чоловіка направили до військової частини А1965. Там він служив матросом і навідником відділення морської піхоти, виконував бойові завдання на Костянтинівському напрямку.
Під час телефонних розмов із рідними Максим здебільшого ділився побутовими історіями про те, як він із побратимами проводить час.
“Про саму службу і про те, що йому доводилося там переживати, він майже нічого не розповідав. Багато чого залишав при собі”, — каже мати захисника Наталія.
Деякі подробиці служби родина дізналася вже від побратимів. Вони розповіли, що Максим неодноразово допомагав тяжкопораненим військовим вибиратися з небезпечних зон.
25 березня 2026 року Максим Голиш виконував бойове завдання поблизу Костянтинівки. Евакуюючи поранених побратимів, він і сам потрапив під артилерійський вогонь окупантів. Від отриманих поранень військовий загинув.
Про те, що сталося того дня, родині розповіли побратими Максима.
“Ця розмова була дуже важкою. Вони розповіли, що сталося під Костянтинівкою. Прийняти втрату рідної людини надзвичайно важко”, — з болем говорить Наталія.
Окрім матері, з війни Максима не дочекалися дві сестри, брат і кохана дівчина.
“Для нас він назавжди залишиться дорогим сином і братом. Людиною з великим і добрим серцем”, — каже жінка.
Рідні захисника закликають вшанувати його пам’ять і підтримати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Світла пам’ять.