Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Олег Марченко з Київщини, який після початку повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ та служив у 118-й окремій механізованій бригаді.
Про життєвий шлях та службу захисника Вільному Радіо розповіла його дружина Анна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Олег Марченко народився 2 березня 1997 року в селі Стрітівка на Київщині. Там минули його дитинство та юність. У родині він був єдиною дитиною.
За словами дружини Анни, змалку хлопець захоплювався риболовлею та футболом, але й вдома не сидів без діла.
“Він дуже любив по домогосподарству допомагати батькам”, — згадує Анна.
Після закінчення Стрітівської загальноосвітньої школи Олег вступив до Професійного ліцею міста Українка. Там здобув професії слюсаря з ремонту автомобілів та електрозварника.
З 2015 року Олег Марченко працював на Київському картонно-паперовому комбінаті в Обухові, згодом — на пошті.
Після початку повномасштабного вторгнення Олег почав звертатися до військкомату. У червні 2022 року його мобілізували до лав Збройних сил України.
Захисник служив у складі 118-ї окремої механізованої бригади, де був навідником артилерійського підрозділу. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Харківському, Сумському, Дніпропетровському та Запорізькому напрямках.
Під час служби на Харківщині військовий зазнав поранення. Після лікування повернувся до виконання обов’язків. Із 2023 року і до останніх днів продовжував службу на Запорізькому напрямку.
Восени 2023 року Олег познайомився зі своєю майбутньою дружиною через побратима.
“При першій зустрічі він мені сказав: «Ти будеш моєю жінкою». А через дев’ять місяців ми вже розписалися”, — згадує Анна.
20 липня 2024 року пара офіційно одружилася. За словами Анни, гучного святкування не влаштовували, а день після церемонії провели в колі найближчих рідних.
Через службу чоловіка подружжя переважно жило на відстані. Анна регулярно приїжджала до коханого, а під час відпусток вони навідували рідних та проводили час разом.
Про труднощі на фронті Олег розповідав рідко. Після виходів із позицій він насамперед намагався заспокоїти рідних.
“Він завжди казав: «Кохана моя Ганю, не плач. Я тебе обожнюю. Все буде добре»”, — згадує дружина.
За словами жінки, найбільше захисник цінував сім’ю та мріяв стати батьком.
“Він дуже мріяв про сина. Хотів, щоб у нас був хлопчик Костик. Проте ми не встигли”, — каже Анна.
11 лютого 2026 року солдат Олег Марченко загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.
Того дня Анна збиралася приїхати до чоловіка. Однак через зміну обстановки військовий повідомив, що зустріч доведеться відкласти.
Наступного ранку жінка занепокоїлася, адже не отримала від нього звичного повідомлення.
“Що б не було, він завжди знаходив можливість написати хоча б: «Доброго ранку, кохана моя Ганю”. Коли повідомлення не було, я зрозуміла, що щось сталося»”, — розповідає вона.
Згодом дружині повідомили про загибель чоловіка. За словами рідних, смертельного поранення військовий зазнав внаслідок удару російського FPV-дрона.
“Ми не знаємо, ким його замінити. Нам буде дуже важко без нього”, — переповідає Анна слова побратимів про Олега.
18 лютого 2026 року Олега Марченка поховали в рідному селі Стрітівка Обухівського району Київської області. У нього залишилися мама та дружина.
Рідні пам’ятають його як людину, яка завжди була готова підтримати інших.
“Він був дуже добрим, завжди йшов усім назустріч, усім на допомогу. Навіть якщо це був далекий родич, він завжди допомагав. Що б не сталося, він завжди був життєрадісним і знав, що вихід є з будь-якої ситуації”, — розповідає дружина.
За час служби Олега нагородили медаллю “За оборону України”, відзнакою “Незламним героям російсько-української війни”, медалями “Честь і Слава” та “За службу державі”. Також він мав статус учасника бойових дій і ветерана війни.
Військового неодноразово відзначали грамотами та подяками за відповідальність, дисциплінованість і професійну службу.
Родина Олега закликає вшанувати його пам’ять і підтримати петицію про надання йому звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна за посиланням.
Світла пам’ять.