Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Одещини Руслан Арабаджи. Чоловік ніс службу в прикордонних військах з 2020 року, а під час відкритої війни брав участь в боях на Донеччині, Херсонщині, Курщині.
Про Руслана Арабаджи Вільному Радіо розповіла його сестра Тетяна. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Руслан Арабаджи народився 7 серпня 1995 року в селі Орлівка на Одещині. Виріс у багатодітній родині, був шостою дитиною серед дев’яти. Руслан змалку був працьовитим і турботливим сином.
“Постійно допомагав батькам по господарству. Після навчання, коли жив в Ізмаїлі, завжди, навіть коли у нього був лише один вільний день, їздив до батьків. Ніколи не відмовляв у допомозі рідним, друзям чи знайомим. Для нього підтримати людину, яка цього потребувала, було природною рисою характеру”, — розповідає Тетяна.
Вона згадує брата доброзичливим, щирим і відкритим хлопцем. Він захоплювався риболовлею, дуже любив тварин.
“Він добре навчався, був товариським, легко знаходив спільну мову з людьми та завжди охоче вступав у розмову. Він прагнув бути кращим, не боявся труднощів і завжди йшов до поставленої мети. Однокласники й учителі пам’ятали його як активного, відповідального та життєрадісного учня”, — розповідає Тетяна.
У школі Руслан захоплювався спортом, брав активну участь у спортивних змаганнях, олімпіадах та інших шкільних заходах.
“Йому подобалися різні види спортивних занять, однак найбільше любив футбол. Із задоволенням грав із друзями, брав участь у шкільних та місцевих футбольних змаганнях. Саме спорт виховав у ньому витривалість, дисциплінованість, наполегливість і вміння працювати в команді — риси, які згодом допомогли йому під час військової служби”, — розповідає сестра.
У рідному селі Руслан закінчив школу й мріяв пов’язати своє життя з військовою службою — хотів вступати до Одеської військової академії. Втім тоді завадив стан здоров’я — не пройшов медкомісію — й хлопець продовжив навчання в Ізмаїльському вищому професійному училищі Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, де здобув професії секретаря керівника та оператора комп’ютерного набору.
Після навчання Руслан працював у сфері торгівлі — продавцем та приймальником товару у гіпермаркетах. У 2017 році проходив строкову службу у Навчальному центрі Сухопутних військ. Після служби працював адміністратором в оздоровчому комплексі в Затоці та за кордоном.
У 2020 році Руслан вирішив здійснити давню мрію і пов’язати своє життя з військовою службою — уклав контракт.
“Пам’ятаю, він тоді сказав рідним: «Я завжди мріяв про це. Я підпишу контракт і стану прикордонником». Руслан служив у 17 прикордонному загоні імені полковника Олександра Жуковського ДПСУ. Обіймав посади сержантського та старшинського складу, проходив службу як інспектор прикордонної служби, кулеметник мобільної групи підрозділу швидкого реагування, начальник відділення інспекторів. Після завершення контракту продовжив військову службу”, — каже Тетяна.
Під час повномасштабного вторгнення Руслан Арабаджи брав участь в боях на Донецькому, Херсонському, Сумському та Курському напрямках.
Серед побратимів мав позивний Молдован. Вони розповідали, що Руслан рятував, підтримував, підставляв плече навіть тоді, коли самому було надзвичайно важко, і до останнього залишався вірним своїм принципам.
Ще однією мрією Руслана була власна родина — після повернення з бойового завдання на Курщині він планував одружитися з коханою та стати батьком.
7 лютого 2025 року Руслан з побратимами відбивав штурм росіян поблизу села Свердлікове Курської області РФ. Після того бою, коли чоловік перестав виходити на зв’язок, його вважали зниклим безвісти. Про загибель родина дізнається більш ніж за рік — за результатами експертизи ДНК.
“За словами побратимів, яким вдалося врятуватися, 7 лютого 2025 року під час штурмових дій суміжні підрозділи отримали наказ відходити, тоді як прикордонники залишилися на своїх позиціях. Саме Руслан першим зорієнтувався в критичній ситуації та по радіозв’язку передав побратимам команду відступати, оскільки ворог узяв їх у кільце. Усвідомлюючи небезпеку, він добровільно залишився прикривати відхід інших військовослужбовців, давши їм шанс врятуватися.
Його життєвим принципом були слова: «Ось візьміть мене — ким я був? А ким я став? М’яко кажучи, усім! А чому? Тому що я — український солдат! А український солдат ніколи не здається»”, — розповідає Тетяна.
Руслан Арабаджи нагороджений відзнаками “За сприяння війську” та “За військову службу Україні”. Рідні створили петицію з проханням надати Руслану Арабаджи звання Героя України.
Поховали військового 17 квітня 2026 року в рідному селі Орлівка. У Руслана залишилися батьки, четверо сестер, четверо братів та цивільна дружина.
Світла пам’ять полеглому захисникові.