Підтримайте Вільне Радіо
Сергій Єщенко — надзвичайник Донеччини, який з перших днів відкритого вторгнення залишався в оточеному боями Бахмуті. Він гасив пожежі, витягував людей з-під завалів, евакуював мешканців, працював під обстрілами. Попри небезпеку, продовжує виконувати свою роботу й нині. Про мрії, роботу, родину та плани на майбутнє рятувальника — переповідаємо далі.
Історією чоловіка поділилися у ДСНС Донеччини.
Як розповів Сергій, рятувальником він мріяв стати з самого дитинства. Його дядько був командиром відділення пожежної частини, тож хлопець часто бував у підрозділі. Вже з восьмого класу чітко усвідомлював: хоче рятувати життя.
“Якось у дитсадку я намалював пожежну машину з номером 47 — і так символічно сталося, що саме в 47-й частині я розпочав свою службу”, – розповідає чоловік.
На початку відкритого вторгнення Сергій залишився у рідному Бахмуті, де обіймав посаду начальника караулу 47-ї ДПРЧ. Він ліквідовував наслідки обстрілів: гасив пожежі, розбирав завали, ідентифікував вибухонебезпечні предмети.
До прикладу, влітку 2022 року — під час інтенсивних обстрілів Бахмута — надзвичайник неодноразово рятував людей. Сергій працював на місцях ракетних ударів, деблокував потерпілих з-під завалів, надавав допомогу пораненим. А ще допомагав з доставкою гуманітарної допомоги та евакуацією цивільних із прифронтових районів області.
“Один із найнапруженіших моментів — коли ракета влучила в житловий будинок поруч із частиною. Ми вирушили на виклик, і саме тоді ще один удар поцілив у приватне подвір’я. П’ятеро людей — троє дітей і двоє дорослих — опинилися під завалами у підвалі.
Ми з колегами вручну розкопували завали й змогли врятувати всіх. Пригадую також, як одному чоловіку затисло ногу маршовими сходами — ми встигли, звільнили його, і він вижив”, — згадує рятувальник.
Через постійні обстріли 15 грудня 2022-го Сергій вимушено покинув рідне місто, а згодом його перевели на нову посаду. Нині чоловік працює ротаційно на Донеччині.
7 серпня 2023 року, після ракетного удару по Покровську, Сергій разом із колегами виїхав на місце трагедії. Під обстрілами вони рятували людей та гасили пожежі.
“Робочий день уже завершився, ми поверталися додому. Почули свист — пролетіла ракета, здійнявся дим. Ми з колегою чекали на команду від керівництва, вдягнули броню. І раптом — друга ракета. Зв’язок зник, вирушили самостійно. Побачили зруйнований будинок, пожежу, паніку. Одного чоловіка довелося знімати за допомогою автодрабини – сходи були зруйновані”, — каже надзвичайник.
Того дня через російську атаку загинув колега Сергія — заступник начальника ГУ з реагування на надзвичайні ситуації Андрій Іванович.
“Вбило уламками. Ми щойно були в нього в кабінеті… Він потис мені руку — міцно й сильно. Подивився в очі. Це був прощальний погляд. Але я тоді ще цього не зрозумів. Ми продовжили роботу. Та всередині все змінилося. Це був удар не лише по місту — це був удар по нашому серцю”, – ділиться Сергій.
30 листопада 2023 року у Новогродівці російська ракета влучила в триповерховий будинок. Через ту атаку загинули п’ятеро людей, серед них — молоде подружжя з дитиною. Сергій із колегами розбирав завали понад три доби, щоб знайти загиблих.
“Це була надзвичайно важка робота — морально й фізично. Дівчинку знайшли завдяки кінологам, батьків — пізніше, фрагменти…”, — каже рятувальник.
У Сергія — кохана дружина та маленький син, якому невдовзі виповниться шість років. Після кількох місяців відкритої війни він евакуював родину до Київської області, а згодом — до Дніпра.
Чоловіка каже: дружина підтримує та пишається його мужністю. Син теж мріє стати рятувальником.
У надзвичайника є хобі — колекціонувати мініатюрні пожежні машини, банкноти, монети та марки. Розповідає, що найбільше щастя для нього — бути поруч із сином.
“Моя мрія вже здійснилася — я став рятувальником. Тепер я мрію лише про одне: щоб закінчилася війна і мій син жив у мирі та спокої”, — каже Сергій Єщенко.
Нагадаємо, 55 днів на “нулі” під атаками російських дронів, без зв’язку, іноді без води — так почалася бойова служба 46-річного інженера з Бахмута Олександра Іщенка. До відкритого вторгнення чоловік працював у комунальній сфері та виховував дітей, однак війна змусила його змінити цивільне життя на окопи — за кількасот метрів від загарбників.