Мечеть ісламського культурного центру "Бісмілля" у Сєвєродонецьку — єдина на вільній Луганщині. Її побудував не за гроші благодійника чи мецената, кошти роками збирали самі віряни. Багато в чому це стало можливим завдяки ентузіазму голови громади Темура Берідзе. Ми провели з ним не одну годину, щоб дізнатися, як живуть мусульмани Луганщини, чи відчувають себе тут "своїми", яких правил дотримуються та які стереотипи про свою релігію намагаються зруйнувати.

З імамом в Сєвєродонецьку ми домовилися зустрітися за адресою проспект Гвардійський, 10-А. Тут є невелика сіра двоповерхова будівля. Перше, що впадає в очі — табличка, написана незвичними, наче казковим літерами. Ми приїхали в "Бісмілля" — ісламський культурний центр та єдину на підконтрольній Луганщині мечеть. До карантину на свята тут збиралися по кількасот людей. Але так було не завжди. Історія центру почалася задовго до війни. Почалася з кількох людей та їхнього непереборного бажання.

На порозі центру нас зустрічає Темур Берідзе — імам. Тобто голова мусульманської громади та духовний керівник. Йому 51 рік і вже 12 з них він намагається активно розвивати іслам у Сєвєродонецьку. Розмовляємо російською, в Темура помітний акцент: він приїхав з Грузії. Там у школі 9 років викладав історію. В цій здебільшого православній країни Темур народився в мусульманській родині.

"Я б не сказав, що став мусульманином тільки тому, що мої батьки мусульмани. Я цей вибір вже більш свідомо зробив після армії, коли став студентом. В Грузії мусульманин — не зовсім повноцінна людина, більшість ставиться до них якось не так. Коли я у школі працював, мені директор говорила "Темур, навіщо це тобі потрібно, ти ж освічена людина". В мене немає сумнівів, що це правильний вибір".

Ми спілкуємось у кабінеті імама. Поряд з Кораном на його столі лежить Біблія. Її мусульмани вважають однією з книг, яка, в певному сенсі, передувала Корану. Взагалі, значну частину кімнати займають полиці з книгами. На одній — медаль "За служіння Ісламу та Україні". Її Темур отримав у день відкриття "Бісмілля".

Назва центру означає "ім'ям Аллаха милостивого, милосердного". Історія центру почалась у 2008 році. Тоді Темур жив у Сєвєродонецьку вже 10 років, спілкувався з кількома мусульманами, але про якусь спільну діяльність не йшлося. Усе змінив випадок.

"Причиною того, що тут з'явився ісламський культурний центр, стала жінка-християнка. Ми займалися торгівлею. До моєї дружини підійшла ця жінка і сказала, що якийсь чоловік розповсюджує газету на ісламську тематику, приніс її чоловікові на роботу. Мусульман майже не було, то він її всім роздавав. Я захотів із цим чоловіком познайомитись. Десь за тиждень він підійшов. Згодом познайомилися з братами та сестрами з інших міст, які там збиралися хоча б раз на місяць. І в нас виникла ідея".

Спершу, крім ідеї та 4 ентузіастів, не було ані місця, ані грошей. Спочатку збиралися вдома у Темура, з Луганська приїздив викладач Ісламу. У 2010 році центр офіційно зареєстрували, згодом купили приміщення, на яке довго потроху збирали гроші. Офіційно відкрилися у вересні 2019 року.

До початку війни на Донбасі було 17 мусульманських громад, з них п'ять — у Луганській області. Після 2014 року на підконтрольній частині регіону залишилися громади у Сєвєродонецьку та Костянтинівці.

"У Луганську збиралися по 500 людей на молитву, але де це все зараз? Мечеть стоїть порожня. Нам вдалося відкрити центр після початку війни, хоча мені іноді казали, що я несповна розуму: в такі часи просувати цю ідею. А мусульмани є. Є переселенці, є такі, хто приїздить, і треба десь зупинитися. Студенти медичного університету, який зараз переміщений, також були прихожанами мечеті в Луганську".

Темур показує залу для молитви — вона світла і простора. Щоб її роздивитися, знімаємо взуття (на підлозі товстий чистий килим). Тут є мікрофон, кілька поличок з релігійною літературою. Оздоблена стеля, великі люстри — загалом все виглядає досить урочисто. Проскакує думка, що я досі й не знала про таку красу у своєму місті. За сірими стінами зовні її справді важко уявити. Для мусульман мечеть є важливим місцем, де можна зустрітися, поговорити, обмінятись новинами.

"В Ісламі є таке поняття — колектив виховує людину. Колективна молитва нагороджується більше у 25 чи 27 разів. Якщо у людини думки десь "побігли", вона молитву читала не зосереджено, в колективі Аллах все одно прийме таку молитву. І кожної п'ятниці мусульманин має йти у мечеть — це час колективного намазу (молитви). Ця молитва відрізняється".

В мечеті раді бачити гостей, розповісти про будівлю, показати. Просять лише жінок покривати голову. Адже це розповідь про віру. А поширювати ці знання важливо, — вважає імам.

Згадуючи про війну, Темур ненадовго йде. І повертається з військовою формою. На звичному "пікселі" — шеврон з півмісяцем та зіркою. Мій співрозмовник — один із кількох українських капеланів-мусульман. За попередньою домовленістю з Генштабом, він приїздить до єдиновірців, які служать у лавах ЗСУ, привозить літературу, говорить з ними, забезпечує дозволеною — халяльною — їжею. Наприклад, мусульманам заборонено їсти свинину.

"Це дуже цікава та потрібна робота. Розповім одну історію.

Коли у 2014 році точилися бої за Луганський аеропорт, була дуже складна ситуація. Родичі не могли забрати тіло. А у нас є свій обряд, як потрібно ховати. Виявилось, що я найближчий до цього місця, 100 кілометрів. І отримав пропозицію забрати тіло та поховати. Людина пролежала там у морзі більше місяця. Зрозуміли, що треба зробити свою структуру, щоб проводити релігійні обряди. Нам пішли на зустріч, і у 2015 році ми доєдналися до капеланів інших конфесій. Нас усього 5-6 чоловік".

На питання, чи не суперечить служба в армії та участь у бойових діях засадам релігії, Темур відповідає без жодних сумнівів. На війні хтось нападає, інший захищається. Позиція Ісламу, додає, — захищатися.

На цій землі, яка вже давно стала йому рідною, на якесь особливе негативне ставлення до мусульман Темур не скаржиться. Окремі люди, каже, не дуже гостинно налаштовані взагалі до всіх приїжджих. Але таких небагато.

"Україна — унікальна країна за свободою віросповідання. Всюди є якісь обмеження. У Грузії не лише мусульмани, але й неправославні християни мають багато проблем. В Україні ставлення інше. Суспільство тут, на жаль, більше схильне до атеїзму. Над чим і працюємо — щоб люди хоч в щось вірили. Це спадок Радянського Союзу, коли знищували все — і церкви, і мечеті".

Важче було із бюрократією. Через неможливість отримати землю, довелося відмовитись від ідеї окремо побудувати невелику мечеть. Виникали складнощі і з похованнями.

"В нас обряди трохи відмінні від християнських. Бажано мати своє кладовище. Скільки я бігав по кабінетах! І тільки у 2020 році нам виділили місце у Рубіжному — пів гектара. Вже двох людей поховали".

Все ж життя мусульман відрізняється від буднів більшості українців. У професійній діяльності є обмеження. Наприклад, можна торгувати, щоб забезпечити родину, але заборонено давати в борг під відсотки. Не можна також продавати свинину та алкоголь. Працювати лікарем — залюбки, але робити аборт релігія забороняє.

"Це великий гріх. Це як вбити дорослу людину, бо це така ж людина, яку створив Бог. Сказано, що коли згусток плоті перетворюється на плід, приходить ангел, за наказом Аллаха, та дає йому душу. Лікар не може брати участі в цьому. Не можна у професії поширювати гріхи. Ми маємо захищати суспільство, а не розбещувати".

Також під забороною алкоголь та сигарети. Але цього дотримуються не всі.

Кожен мусульманин в будь-якій точці світу має також виконувати щоденні обряди. Щоб їх зрозуміти, треба ознайомитись із засадами релігії. Прихильники ісламу називють його називають останньою релігією. Мусульмани вважають, що всі інші релігії передували ісламу та вели до єдинобожжя. Бог — єдиний, у нього 99 імен. Але найрозповсюдженіше "Аллах".

Іслам стоїть на "п'яти стовпах":

— засвідчення того, що немає Бога, крім Аллаха (шахада), а Мухаммед (мир йому і благословення від Аллаха — саме так треба вказувати, коли згадується пророк, — прим.) — останній пророк та посланець;
— п'ятикратна молитва (намаз);
— піст (ураза);
— податок або пожертва (закят);
— паломництво (хадж).

Повнолітній мусульманин зобов'язаний молитися п'ять разів на добу у визначений час. Перерву на молитву ми робили і під час інтерв'ю.

— Чоловік, жінка — ніхто від цього не звільняється. Якщо людина на роботі — також. Усі молитви за добу, якщо їх зібрати, займають півгодини. На роботі у людини має бути для цього перерва, максимум 10 хвилин.

— Що ще потрібно, крім перерви?

— Потрібне місце постелити килимок, чи на чому молиться людина, та умови для чистоти. Перед молитвою мусульмани омивають руки, обличчя, ноги. Треба повернутися обличчям в напрямку Кааби (це головна святиня мусульман, яка знаходиться у місті Мекка в Саудівській Аравії, — прим.).

— Чи є серед них головна молитва?

— Ні, більш або менш важливої молитви немає. Просто вони всі промовляються у різний час. Це — обов'язкові. Є виключення, в п'ятницю полуднева молитва замінюється на п'ятничну молитву з проповіддю. Крім цього, є бажані молитви. Є нічні молитви, також добровільні.

Розповім таку історію: пророк Мухаммед піднімався до Бога, і він дав настанову, що треба молитися 50 разів на день. Але Мухаммед зустрів Мойсея, єврейського пророка, який йому сказав: "Люди не зможуть так багато молитися. Попроси Аллаха зменшити це". Мухаммед кілька разів повертався, поки не лишилося 5 молитв. Але винагорода від Бога за них залишилась, як за 50.

— Про що йдеться у п'ятикратній молитві? Це якісь прохання до Бога чи, можливо, подяка?

— У молитві читається текст з Корану оригінальною мовою — арабською. Можу прочитати переклад відкриваючої сури (розділ у Корані — прим). Тут ми визнаємо та вихваляємо Аллаха, що він милостивий, просимо направити нас на правильний шлях. Далі вже людина своєю мовою може просити у Бога те, що їй потрібно. Тобто дві частини: спільна для всіх та звернення до Бога".

Коран — це священна книга. Його бажано читати в оригіналі арабською. Є окрема дисципліна тафсір, яка займається тлумаченням Корану.

Щороку кожен мусульманин (Темур уточнює — здоровий та розсудливий) має поститися протягом місяця. В цей час від світанку до заходу сонця не можна їсти, пити, займатися сексом.

Ще один стовп ісламу — податок або пожертва "закят". Мусульманин має сплачувати 2,5 відсотки від свого майна (яким не користується щодня) на допомогу бідним одновірцям.

І останнє — якщо є можливість, хоча б раз у житті треба зробити паломництво до Кааби. У кабінеті Темура є її стилізоване зображення — чорне із золотим, виглядає урочисто.

Також є шість стовпів віри. Мусульманин має вірити в Аллаха, його ангелів, всіх пророків, його книги, судний день та долю (усе відбувається з волі Бога).

Мусульмани відзначають два великі свята на рік. Дати розраховуються за місячним календарем, і щороку зміщуються на 10 днів. Перше — свято жертвоприношення або Курбан-Байрам. Хто має гроші та можливість, здійснює паломництво до Мекки (хадж). Заможні мусульмани приносять жертву Богу.

"Був такий пророк Авраам. Іслам, як і християнство, авраамічна релігія. Пророку було вже більше 90 років, коли у нього народився син. Аллах вирішив його випробувати і сказав, що Авраам має принести в жертву свого сина. Коли він вже підняв ніж, Бог замінив дитину на барана".

Так з'явилася традиція у це свято заколоти барана. Третину м'яса залишають родині, третину для гостей, а третину роздають бідним. Так триває 4 дні. Також у цей день є спеціальна святкова молитва.

Друге велике свято Ураза-байрам — закінчення 30-денного посту Рамадана. Мусульмани також моляться, спілкуються з близькими, жертвують бідним. Ці свята вважаются даними Богом, а не вигаданими людьми.

Невеличким святом вважається кожна п'ятниця. Імам виголошує проповідь, розповідає про Коран, віряни обговорюють якісь питання чи проблеми.

У Сєвєродонецьку мусульманська громада досить відкрита. Одним зі своїх завдань імам вважає боротьбу з упередженнями щодо ісламу. Образ "мусульманина-радикального екстреміста" — це нав'язаний політичний стереотип, — вважає Темур. Вбивство в Ісламі — тяжкий гріх. Як і самогубство.

"В Корані є сура, де йдеться: де зустрінеш невірного — вбий його. Хтось сьогодні може це місце прочитати й сказати — ось, піду та вб'ю. Це неправильно. Цей аят (найменша одиниця тексту Корану, "вірш" — прим.) був посланий Мухаммеду, коли жителі Мекки виганяли його з його дому та не давали йому розповсюджувати Іслам. І, коли він знову повертався в Мекку, був посланий цей аят. До ТОГО часу саме. І то, тоді нікого не вбивали, а дали вибір: прийняти Іслам чи залишити Мекку. Після цього цей аят був анульований. Релігія не може приносити зло та нести шкоду".

Мусульманин не має вороже ставитися до представників інших релігій, — переконує Темур. Взагалі в ісламі людина є найвищою цінністю. Якщо, наприклад, у мусульманській країні живуть християни, для них мають бути умови, церкви.

Становище жінки у мусульманській родині — ще одна тема, за яку критикують мусульман. Буцімто, їй багато чого заборонено: працювати, сідати за кермо, вчитися. Тут варто розмежовувати релігію та традиції окремої країни, — переконує мій співбесідник.

"У доісламській Аравії жінку взагалі не вважали за людину. Коли народжувалась дівчинка, її могли викинути в колодязь. Жінка могла бути одна на кілька чоловіків. Коли прийшов Іслам, все змінилось. Ми іноді жартуємо, що краще жінкою народитися. Багато в чому в Ісламі жінка попереду чоловіка".

Наприклад, додає, чоловік зобов'язаний забезпечувати свою дружину та свою родину. Жінка ж може працювати, якщо цього хоче. Зароблене також може витрачати суто на себе, а може допомагати чоловікові — за бажанням. Вона має право на освіту, батько зобов'язаний дати освіту дітям — світську чи релігійну. Жінка також має право на свою професію. Видавати її заміж силою чи в юному віці, підкреслює Темур, заборонено.

"Коли укладається шлюб, є таке поняття "шлюбний дар". Це можуть бути гроші, прикраси, щось цінне. Чоловік має його дати дружині. І цей дар недоторканий. Якщо щось трапилось, вони розлучилися, жінка має бути забезпечена на певний період. На це дається 4 місяці, і має вистачити шлюбного дару. І після розлучення чоловік має підтримувати жінку, надати житло, якщо потрібно, ставитися з повагою".

З обов'язків на жінку покладено виховання дітей.

Не вимагаючи від неї заробляти, Іслам ставить вимоги до зовнішнього вигляду, а саме одягу жінки. Вона має бути повністю закрита, щоб можна було побачити лише обличчя ти кисті рук.

"Це, насамперед, щоб жінка була захищена. Від інших поглядів, чоловіків. Жінка — для одного чоловіка, для свого чоловіка. Зараз люди думають, що це таке покарання. Спекотно, +30, а вона одягнена. Але це для її безпеки в Ісламі. Якщо жінці треба бути на роботі, наприклад, без хустки, якщо це життєва необхідність — це допускається. Вона не має через це бути голодна".

У Темура троє дочок і син. Всі в родині також мусульмани, але діти все ж не такі релігійні, як батько. "Ще молоді" — додає Темур. Навіть найменшого примусу, за його словами, у цьому питанні не дозволено.

"Таку віру Бог не приймає. Бог приймає тільки те, що в людини в серці. Ми пояснюємо, вчимо. Вибір роблять самі. Мої доньки піст тримають, але хіджаб (спеціальне вбрання, яке приховує фігуру, волосся — прим.) не носять. Мені це не подобається, але що ж робити. (посміхається)".

Загалом в Ісламі сім'я дуже важлива, проте тільки законний шлюб. Не можна просто пожити разом кілька років — це гріх. Часто бувають змішані сім'ї, але саме примушувати приймати іслам свою "другу половинку" не вважають за потрібне. Мусульманин також може мати до 4 дружин. Цьому є окреме пояснення. Є кілька причин. Ось одна з них.

"Але це за певних умов, а не для якоїсь своє втіхи. Наприклад, коли війна, мало чоловіків, а жінок багато. Ці жінки теж мають право бути захищені, мати підтримку".

На вихідних Темур виконує ще одну не дуже звичну "роботу": готує обіди та годує нужденних. Для родини Берідзе така допомога безхатькам також виконання "четвертого стовпа Ісламу", який вчить частину доходу віддавати на благодійність.

Зазвичай приходять до півсотні людей. З них — жодного мусульманина.

Делікатесів, каже Темур, не роздають, але страви готують, як для своєї родини. У меню може бути каша, салат, щось м'ясне. Під час карантину за одним столом багато людей не збирають, їжу дають із собою.

Таку благодійність, до якої долучаються вже не тільки мусульмани, Темур вважає чимось природним. Він вірить, що хтось бідніший, а хтось багатший — також милістю Бога. А діло вірян — вже простягнути руку допомоги. Хто знає, можливо, завтра вона знадобиться тобі самому. Тож треба завжди бути людиною, без огляду на різні релігії.