2 журналісти Вільного радіо та редакторка вирішили, що готові до вакцинації. Особисті відчуття ми вирішили описати в кількох блогах — по 1 за день.
Увага, цей запис — опис особистих думок журналіста та його відчуттів від вакцинації. Автор не закликає до будь-яких дій або бездіяльності, пов’язаних із вашим здоров’ям!
Далі — пряма мова.
Ранок другого дня добрим не був. Тіло охопила така слабкість, що складно було навіть підвестися з ліжка. У колеги, яка щепилася разом зі мною, ситуація була ідентичною. Вона скаржилася на ломоту й біль у голові та очах.
Поки ми пили чай (скоріше обідній, ніж ранковий — снідати не захотілося), нас знову почало трохи “колотити”. Це означало, що температура знову поповзла вгору. За пів години термометр показував майже 38.5 у мене й понад 38.6 у неї. На допомогу знову прийшли жарознижувальні.
В іншої колеги вже на другий день наслідки відрізнялися. О 6 ранку вона прокинулася без натяку на погане самопочуття та наповнена енергією. Спати не хотілося. Навіть вистачило сил завершити пару робочих задач. Та запалу вистачило на кілька годин. Тоді ломота в тілі і температура повернулися. Дочекавшись показника температури в 38, в хід все ж пішли таблетки. З ними залишилася слабкість на весь день та відсутність апетиту. Зате жодного ознобу та інших ускладнень.
У мене ж після таблеток слабкість стала відчуватися ще більше. Чинити опір сну стало просто неможливо. На цей раз жахів не було, проте було дуже спекотно — це, скоріш за все, ефект від ліків.
Після нетривалого сну здалося, що все минуло, але вже за годину від цієї думки не було ані сліду. Почало боліти місце уколу. Температура зупинилася на “стандартних” 37,5 та трималась так кілька годин. На диво з’явився апетит та якісь сили. Проте бажання робити хоч щось не було — такий ось парадокс. Не хотілось ані читати, ані грати у відеоігри, ані дивитися серіали — все викликало стійку антипатію.
За декілька годин знову навалилася втома. Відчуття було таке, наче я пройшов кілометрів 10 за дуже короткий проміжок часу — ноги гуділи, сил зовсім не було. Тому кращих альтернатив, ніж знову лягти поспати, я не знайшов і вкотре провалився у сон без сновидінь.
Прокинувся ввечері, коли вже було темно. З’явилося бажання хоча б трохи змінити оточення, бо весь день я провів в межах однієї кімнати. Тож я вийшов на вулицю. Вирватися з кімнати було цілою подією — по-перше, вже було доволі пізно та вулиці були порожніми (а я люблю таку пору), по-друге, у Бахмут прийшла справжня весна — було дуже тепло та затишно. Заважали насолоджуватися свіжим повітрям постійне відчуття втоми та слабкість. Подумки я жартував, що замість вакцини мені якимось чином ввели сам вірус. Бо нас попереджали про слабкі побічні ефекти, але про те, що вони виявляться настільки сильними, ніхто і слова не сказав.
З цими думками я повернувся додому. Вечірнє вимірювання температури показало понад 38 градусів, тож я вкотре “закинувся” пігулками та заповз під ковдру. Часу було вже далеко за північ, але сон не йшов. Воно й не дивно — за день я вже двічі встиг поспати та достатньо відпочив. На жаль, це усвідомлювала тільки частина мене. Інша щосили боролася з “інфекцією” — такий вже механізм роботи будь-якої вакцини.
Про те, яким був третій день після вакцинації — розповім завтра.
Читайте також: