Про міфічного “господаря шахти” Шубіна чули усі українські шахтарі. Хтось вірить в нього, хтось ні, хтось ділиться залишками їжі з “тормозку”. Раніше про нього переповідали легенди та байки, згадували в літературі. А кілька десятиліть тому у Донецьку навіть випускали однойменне пиво “Добрий Шубін”. Нині він офіційно — об’єкт нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Розбираємось хто такий Шубін та навіщо йому новий статус.
Заявку на присвоєння міфічному персонажу нового статусу подали працівники Покровського історичного музею, розповідає Вільному радіо заступниця начальника управління культури Донецької обласної держадміністрації Аліна Певна.
У заявці назвали Шубіна “шахтарським духом”, “господарем шахти” та “покровителем шахтарів”.
“Цей об’єкт дійсно унікальний саме на території області, і його потрібно зберігати. Це збереження та подальше передавання нашої культурної спадщини. Шубін є лише там, де є шахти”, — пояснює заступниця начальника управління культури.
Вона каже: такий статус дають “живим” об’єктам, які досі актуальні серед людей, які пережили потрясіння історії, війни та зберегли свою ідентичність. Тож Шубін з Донеччини — саме такий персонаж.
За словами Аліни Певної, про Шубіна знають й шахтарі з інших регіонів: на Дніпропетровщині, у Червонограді, на Волині тощо.
У різних шахтарських місцевостях легенди про Шубіна варіюються, а от на Донеччині про нього переважно переповідали як про рятівника шахтарів.
“Є багато переказів людей [з Донеччини], які працювали в шахті (і вони досі живі сьогодні), вони говорили, що, бувало, задрімали або закрили очі, наче підійшов хтось й сказав “Швидко виходь!” Люди виходили, й відбувався вибух, зсув лави, людина могла загинути. Вважалося, що саме Шубін рятував тих людей”, — розповідає Аліна Певна.
Аби “задобрити” духа шахт, його підгодовували залишками їжі з дому.
“Є традиція — шахтарі, коли пообідають чи повечеряють на роботі, вони залишають “для Шубіна” частину їжі. Це така легенда, але люди кажуть: можливо, так, але вона працює”, — каже Певна.
За словами Аліни Певної, Шубін в інших регіонах України — більш підступний до шахтарів.
“Він нікого не попереджає, а навпаки робить так, що відбувалась якась трагедія — гинули або травмувалися люди. Це говорять шахтарі, які працюють на тих шахтах”, — розповідає Певна.
Підсумовуючи, вона каже: легенди про Шубіна стали складовою культури шахтарської праці.
“Основна ідея цієї культурної спадщини — є підземний зберігач надр, який або співпрацює з людьми, або заважає людям працювати”, — каже представниця ДонОДА.
Проте звідки беруть корені легенди про Шубіна — достеменно невідомо. Знавець промислової історії краю Михайло Кулішов зібрав у своєму блозі різні версії.
Найчастіше Шубіна зображують як старого шахтаря з очима, які яскраво палають, та який кашляє як старий. Він начебто має величезну силу, користується і знаряддями гірничої праці: наприклад, носить із собою обушок чи кайло, шахтарську лампу або гачок, яким тягали вагонетки.
Шубін любить жартувати: лякає шахтарів, може несподівано засміятись у темряві або схопити за ногу. Мешкає він начебто у закинутих виробках.
Письменники та етнографи Донеччини та Луганщини записали багато легенд та переказів про Шубіна, включали їх у свої твори. Це Борис Горбатов, Ілля Гонімов, Леонід Жариков, Іван Костиря, Сава Божко та інші.
“Так буває завжди, коли немає в копальні людей. Тоді панує підземний шум з різноманітними нюансами. А із усього примітивна фантазія селюка-шахтаря утворила фантастичного “хазяїна шахти Шубіна”.
Шубіна Вавілов ніколи у вічі не бачив, але вірив, що він є в копальні. Вірив, що він існує так, як існує в лісі лісовик, у воді — водяник, а в шахті — “хазяїн-домовик”.
Не вбога фантазія Вавілова створила ці казкові образи, не він і Шубіна вигадав. Йому, — молодому шахтареві,— уяву про “господаря Шубіна” склали ті сотні й тисячі попередників, що десятками років працювали під землею і гинули в оцих норах. Вавілову довелося лише прийняти його існування і боятися” (з новели Сави Божка “Шубін бавиться”, 1928).
За іншою версією, прообразом духа Шубіна був реальний чоловік у 1890-х роках — жадібний шахтовласник Шубін з нинішньої Кадіївки Луганської області.
Також образ Шубіна міг виникнути як колективний від зниклої шахтарської професії газопала. Газопал повзав по гірничих виробках із запаленим смолоскипом або з лампою на жердині, в якій горіло полум’я. Цей чоловік випалював з виробок небезпечний газ метан, який спричиняв вибухи та обвали у шахтах.
Щоб не опектися, газопал одягав вивернутий овчинний кожух зі знежиреною шкірою, хутряну шапку, рукавиці та рясно поливав себе водою.
“Існує версія, що саме від цього кожуха — “шуби” — шахтарі назвали шахтний дух Шубіним, який приходить до них на допомогу у небезпечну годину. Ця професія була однією з найнебезпечніших на шахтах того часу, і випадки загибелі “шубіних” були не рідкісними”, — пише Михайло Кулішов у блозі.
Кілька десятків легенд про походження Шубіна зібрав колись по шахтарських селищах Донеччини та Луганщини колишній шахтар з Кадіївки Євген Коновалов. Їх можна прочитати в книзі “Байки, скази та бувальщини Старого Донбасу”, яку шахтар випустив у 2004-му році.
У 1990-ті роки легенди про Шубіна стали своєрідним брендом Донеччини та вийшла на ринок: цією назвою почали називати розважальні заклади, бари тощо.
У 1995 на Донецькому пивоварному заводі (пізніше ЗАО “Сармат”) почали розливати напівтемне пиво під назвою “Добрий Шубін”.
Є свій Шубін й у соляних копальнях ДП “Артемсіль” у Соледарі: зображення охоронця надр викарбували у пласті кам’яної солі. Нині ті виробки тимчасово контролюють російські окупанти.
Аліна Певна наостанок каже: далі статус Шубіна можуть ще “підвищити” й внести до Національного переліку об’єктів культурної спадщини. Поки в Україні лише один такий від Донеччини — це Авдіївська каша.
Краєзнавцям достеменно невідомо чи шанували Шубіна соляній копальні “Петро Великий” на північній околиці Бахмута. Цю шахту заснували там у 1885 році нідерландські промисловці, на ній працювали місцеві мешканці та іноземні фахівці. Історію цього рудника ми розповідали в матеріалі “Слідами предків: що побачили в Бахмуті нащадки голландців, які заснували тут соляну копальню “Петро Великий” (ФОТО, ВІДЕО)”.