9 листопада на Сватівському напрямку загинув український патріот та громадський активіст, доброволець підрозділу ТрО Віталій Киркач-Антоненко. За кілька місяців він мав стати батьком.
Трагічну звістку повідомила дружина Віталія Наталя.
“Вчора (9 листопада, — ред.) в бою з ворогом загинув мій безмежно коханий чоловік, мужній воїн, громадський діяч Віталій Киркач-Антоненко. Україна та любов і служіння їй були завжди для нього на першому місці. Це непоправна втрата для патріотичного руху Донеччини. <…>Моє серце розривається від спустошення і жаху перед майбутнім життям, в якому немає найсвітлішою людини, яку я колись зустрічала в житті”, — написала жінка.
За кілька місяців Віталій Киркач-Антоненко мав би вперше стати батьком.
“Вітасик залишив мені найголовніший подарунок, який тільки може бути в цьому світі — маленьку дитинку, яка живе в мені. Сподіваюсь, через пів року вона народиться і подивиться на мене його добрими і ніжними батьківськими очима. Дякую всім за співчуття та підтримку. За тебе, моє кохання, помстяться хоробрі воїни нашої любої України”, — додала Наталя Киркач-Антоненко.
Уродженець Донеччини, Віталій був свідомим українцем та долучився до українського руху від часів Помаранчевої революції.
Мешканець Бахмута, колишній активіст Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Микола Ціхно пам’ятає Віталія Киркача-Антоненка як одного з перших “свободівців” у Донецьку.
“Він був активістом ВО “Свобода” у Донецьку ще у студентські часи, у 2009 році. Коли цей місцевий осередок партії “лежав на лопатках”. Організував там акції, активно розповсюджував агітаційні матеріали та пропагував у Донецьку українську ідею”, — розповідає бахмутянин.
У 2010 році формальне керівництво осередку ВО “Свобода”, яке фактично саботувало розвиток партії у Донецьку, змінили. Тож ця патріотична молодь вийшла на перший план.
“У березні 2010 року відбулась зміна керівництва Донецької міської організації, під час якої ми, ті молоді 18-25-річні хлопці, отримали можливість спрямувати розвиток нашої організації в тому напрямку, за яким вона розвивалася аж до самої окупації Донецька у 2014 році. В ті, такі важливі для нас, молодих романтиків, дні, Віталік був однією з ключових осіб, які визначали напрямок руху нашої молодої організації”, — пише голова Донецької міської організації ВО “Свобода” Артур Шевцов.
Після закінчення навчання Віталій повернувся до Слов’янська та займався розбудовою патріотичного руху там. Разом із дружиною виготовляли ексклюзивні глиняні та порцелянові прикраси у власній студії та продавали їх за кордон. Частину коштів, які заробляли, витрачали на допомогу українським захисникам АТО/ООС.
За словами дружини, Віталій пішов боронити країну від російських окупантів у перший день вторгнення. Хоча в нього був “білий квиток”.
Про свій бойовий шлях слов’янець розповів в останньому у своєму житті інтерв’ю — тижневику ВО “Свобода”.
“Ані бойового, ані армійського досвіду до 24 лютого в мене не було. На той момент у мене був так званий «білий квиток», і я хотів якимось чином його анулювати — ще раз пройти лікарську комісію. Довелось пройти всі кола лікарів, однак у підсумку вони мені сказали, що сколіоз як був, так і залишився. Я почав просити, аби мене все ж таки визнали придатним, тим паче, що я займався спортом. Але нічого не вдалось”, — розповідав Віталій.
Готувати документи він почав одразу після свого Дня народження 15 лютого. Бо стежив за українськими та міжнародними новинами й розумів, що відкрите вторгнення Росії все ж буде. Проте 24 лютого ця бюрократична тяганина закінчилася, і вже 26 лютого він був у війську.
Віталій воював фактично в рідному краї. Зокрема й у Маяках на Лиманщині. Там він та його побратими знайшли цінні археологічні знахідки, коли рили окопи на території давнього городища.
“Там проходила лінія фронту. Ми там окопувались і знайшли цінні археологічні знахідки — тисячолітні жорна, кераміку, численні знаряддя праці. За попередніми висновками, вони датуються IX-XIII століттями. В колі моїх друзів багато археологів і краєзнавців. Зрештою друзі-археологи підтвердили давність цих артефактів. Всі знайдені речі ми передали в музей”, — розповідав Віталій.
У своєму останньому інтерв’ю він відзначав перевагу українського війська на полі бою. Проте вважав, що українцям нічого не залишається, як готуватись до участі в боях. Та налаштовуватись на війну на кілька років.
“Надзвичайно важливо збільшити кількість особового складу, що залучається безпосередньо у військових операціях. Коли фронт просувається швидко, то потрібна відповідна кількість бійців, які б могли займати території. Потрібна піхота. Українцям, своєю чергою, потрібно готуватись до участі у цій війні. Мені важко порадити, як можна до цього підготуватись психологічно. Мабуть, лише на полі бою, потрапивши в складну ситуацію, можна з’ясувати, готовий ти чи ні. Але навіть суто з практичної точки зору потрібно готуватись до відправки на фронт”, — вважав він.
Голова Слов’янської організації пошуковців АДВІС “Плацдарм” Олексій Юков теж знав Віталія Киркача-Антоненка та глибоко сумує за ним.
“Ти один з тих, хто неповторний… Веселий, талановитий і справжній. На жаль останнім часом не міг бачитись з тобою, хоча і були на одній війні. На жаль ми не всі встигаємо сказати один одному найголовніше. Перекладаємо на потім, а потім вже не має. Тебе не буде вистачати багатьом людям і нашому місту. Хотів би як завжди потиснути руку і обійняти. Склоняємо коліно. Завжди живий, завжди поруч”, — написав Юков.
Якщо ви хочете допомогти дружині Віталія Киркача-Антоненка, кошти можна скинути на одну з її карток:
Приват (Наталія Киркач-Антоненко) 5168755472556121 або на цільову банку Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/8fQD4Fg1KL
Нещодавно на війні з росіянами загинув громадський діяч з Краматорська Володимир Линський. Краматорчанин воював за рідний край і в 2014-му, очолював у місті “Правий сектор” та інші громадські об’єднання, балотувався у міськраду.
Читайте також: