Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Андрія Главацького з Хмельниччини. Будівельник у мирному житті, у лютому 2024-го він був мобілізований до лав Збройних Сил України та служив у складі 33-го окремого штурмового батальйону. Андрій не дожив до 45 років.
Про Андрія Главацького журналістам Вільного Радіо розповіла його донька Каріна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Андрій Віталійович Главацький народився 13 січня 1980 року. Через життєві обставини з дворічного віку його вихованням опікувалася старша сестра Лілія, з якою хлопець фактично зростав як у другій родині.
Сестра згадує, що Андрій був найменшим у сім’ї, дуже активним і допитливим, завжди в русі. Часто проводив час із племінницею, грався з нею, а згодом остаточно оселився в сім’ї сестри. Зростав і потім жив Андрій в місті Красилів Хмельницької області.
З шести років навчався у Красилівській школі №1. Навчання давалося посередньо — не через відсутність здібностей, а через неспокійний характер: сидіти на місці було для нього складно. Після школи, у 1996-1998 роках, вивчився на штукатура, плиточника-облицювальника у Красилівському професійно-технічному училищі №12.
Після навчання Андрія призвали на строкову службу до Збройних Сил України, він служив у складі Десантно-штурмових військ у Львові. Відслуживши рік, повернувся до рідного Красилова й почав шукати себе в цивільному житті.
Працював на будівництвах, їздив на заробітки до Польщі, виконував різні підряди.
Зі своєю майбутньою дружиною — Мариною — Андрій познайомився влітку 2002 року на святкуванні дня народження спільної подруги. Дівчина вже виховувала сина від першого шлюбу, і спершу не надавала серйозного значення симпатіям. Та Андрій був наполегливим, уважним і ставився до її дитини як до рідної — це також підкорило жінку.
Невдовзі вони одружилися. У шлюбі народилася донька Каріна, ім’я для якої обрав сам Андрій. Він мріяв про донечку, і з її народженням став турботливим, уважним батьком.
Хоч подружжя згодом не проживало разом, Андрій ніколи не втрачав зв’язку з дітьми — підтримував, допомагав, спілкувався.
Донька Каріна згадує батька як людину життєрадісну, активну. На нього вона завжди могла покластися. Чоловік мав багато друзів, знайомився і спілкувався із друзями дочки, цікавився її життям і був для неї взірцем.
“Мій тато — моя підтримка, опора, взірець для мене як людина, моя мотивація, друг, з яким можна поговорити і розповісти свої переживання та історії, моя допомога, мій порадник, моя безпека, частинка мене, частинка мого серденька, відважний, мужній воїн, мій Герой. Завжди був позитивним, життєрадісним, любив життя, був активною людиною, ніколи не сидів на місці. Він надійний товариш, якому можна було довіряти і не перейматися, людина яка завжди виконувала свої обіцянки, людина слова, душа компанії… Я пишаюсь і радію тому, що я дуже схожа на свого тата”, — ділиться Каріна Главацька.
Вона також згадує, що батько завжди вірив у неї, підтримував і надихав.
“У нас з татом був сильний взаємозв’язок. Завжди казав: “Пробуй все, у тебе вийде!”. Тато, ніколи не заперечував і не відмовляв, якщо я щось хотіла спробувати нове. Навіть коли щось не виходило і я нервувала — заспокоював”, — пригадує донька.
З початком повномасштабного вторгнення Андрій допомагав друзям, які вже були на фронті, і не раз думав про службу. Водночас його стримував страх за дітей — щоб вони не залишилися без батька.
Та у лютому 2024 року, під час мобілізації, він долучився до захисту України. Спершу проходив службу на 233-му загальновійськовому навчальному полігоні Сухопутних військ ЗСУ. Після — Андрія Главацького направили на навчання до Іспанії. Саме там отримав серед побратимів позивний Іспанець. Там упродовж місяця проходив інтенсивну бойову підготовку: наступ, оборона, дії в населених пунктах, стрільба.
Сестра Лілія, яка мешкає в Іспанії, змогла побачитися з братом наприкінці навчання.
Після повернення Андрія направили до 33-го окремого штурмового батальйону ЗСУ, де він служив навідником штурмової роти. Згодом проходив підготовку з тактичної медицини в Латвії за протоколом MARCH.
Разом із побратимами його відправили на один із найважчих напрямків — Вовчанськ на Харківщині. Там Андрій став прикладом для інших.
“Його завжди брали старшим групи, коли йшли на завдання. Врівноважений, спокійний, він міг винести набагато більше, ніж здавалося. Вмів вчасно зорієнтуватися в обстановці”, — розповідав доньці побратим, що служив разом з її батьком.
За час служби захисник телефонував рідко, та в більшості до доньки, якій розповідав про усе.
“Я знала, що спілкуватися з татом під час служби буде складно, тому була домовленість, що він буде дзвонити до мене першим. Він щоразу в кінці розмови мене заспокоював: “Тримайся, не переживай. Якщо із тобою розмовляю — я живий. Бережіть себе!”. А ще тато, перед відправкою на передову у Харківську область повідомив мені: “Карінко, у разі якого випадку зі мною, до тебе можуть дзвонити, тому що я дав твої дані. Я знаю, ти — сильна, ти впораєшся”, — розповідає дочка Каріна.
4 липня 2024 року поблизу Вовчанська Харківської області Андрій Главацький загинув під час виконання бойового завдання. Він потрапив під артилерійський обстріл, отримав множинні осколкові поранення та вибухову травму.
“Важко усвідомлювати, що тато більше не подзвонить, не відпише на повідомлення, не зустріне вдома зі смачною їжею, вже ніколи не увімкне свою улюблену музику. Ми не поїдемо в Карпати, як він планував, і не підемо в його улюблену кав’ярню. Натомість тепер я приходжу в гості до нього на кладовище із квітами, кожного разу сподіваючись, що він мене чує. А він інколи приходить в мої сни, де ми можемо обійняти одне одного і де він каже, що все буде добре. Напевно я довго не зможу повірити, що він загинув, що його вже немає. Він назавжди залишиться зі мною, назавжди залишиться в моєму сердечку”, — ділиться Каріна Главацька.
Андрія поховали з військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища у Красилові.
Світла пам’ять захисникові.